79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" січня 2015 р. Справа № 909/935/14
Львівський апеляційний господарський суд в складі суддів:
головуючого-судді Бойко С.М.,
суддів Бонк Т. Б.
Марко Р. І.,
при секретарі судових засідань Томкевич Н.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржник) - з'явився
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року
у справі № 909/935/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства
"Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001
до відповідача: Державного міського підприємства "Івно-Франківськтеплокомуненерго"
вул.Б. Хмельницького59 А, м. Івано-Франківськ, 76007
про стягнення боргу в сумі 2 822 029,09 грн.
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року в справі № 909/935/14 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення боргу на суму 2 822 029,09 грн. задоволено частково. В частині стягнення пені в сумі 451 525,37 грн. судом відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, вмотивоване п. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи.
Підставою відмови в стягненні 451 525,37 грн. пені стало закінчення строку протягом якого, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 253 ГК України, триває нарахування санкцій.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 в частині відмови Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у стягненні з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" у стягненні 451 525,37 грн. пені скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у стягненні з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" у стягненні 451 525,37 грн. пені задовольнити; в іншій частині рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 залишити без змін.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що господарський суд Івано-Франківської області в рішенні від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 не зазначив будь-які докази на підставі яких прийнято рішення про відмову у стягненні суми пені, не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача. Таким чином суд допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Окрім того, зазначив, що нарахування пені ним зроблено за місяці які входять в межі строку передбачені ст. 232 ГК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" без задоволення.
В обгрунтування своїх доводів на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що господарським судом Івано-Франківської області надано оцінку доказам та винесено по справі обгрунтоване рішення, яке базується на нормах чинного законодавства, окрім того у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 253 ГК України закінчився строк протягом якого триває нарахування санкцій, а саме шість місяців.
Представник позивача, у судовому засіданні заперечив проти доводів відповідача, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у стягненні пені скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в іншій частині рішення господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.
Представник відповідача повторно не з'явився, в письмовому клопотанні просить розгляд справи відкласти. Суд вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки представництво інтересів юридичної особи не обмежується одним представником і такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в справі доказами.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення пені -скасувати.
Позивач обґрунтовує неналежне виконання відповідачем умов договору N 12-373-БО купівлі -продажу природного газу укладеного 11 липня 2012 року Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Державним міським підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2013 року в справі за №909/653/14, яким стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 15 131 242,49 грн.; 680 074,76 грн. пені; 136 014,95 грн. інфляційних, 41 074,33 грн. 3% річних. Нарахування пені по справі за №909/653/14 заявлено по 22.04.2013 року.
В силу ст.35 ГПК України факти встановлені рішенням суду у господарській , цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Доказів погашення залишку основної суми заборгованості в розмірі 15 131 242,49 грн. відповідачем не представлено та судом не встановлено.
27.08.2014 р. Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" заявлено до суду позов про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання.
За поставлений газ у листопаді 2012 року, за поставку якого відповідач не розрахувався позивачем нараховано пеню з 23.04.2013 р. по 14.06.2013 р., та за поставлений газ у грудні 2012 року з 23.04.2013 р. по 14.07.2013 р., а всього в розмірі 451 525,37 грн.
Отже, предметом спору є сума боргу(у вигляді пені, інфляційних та 3% річних), що виникла на підставі договірних відносин сторін по невиконаному грошовому зобов'язанню.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 11 липня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір за №12-373-БО купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу природний газ у встановленому обсязі, а на останнього, в свою чергу, покладено обов'язок прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 2 липня 2013 року в справі за №909/653/14 встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, проте відповідач в порушення умов Договору свій обов'язок щодо оплати природного газу виконав частково, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача грошову суму в розмірі 5263 675,36 грн. , решта сума основного боргу в розмірі 15 131 242,49 грн. не сплачена.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 202 - 205 ГК України, ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Даний правовий висновок вміщується в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 р. в справі за №13/210/10; від 12.09.2011 р. в справі за №6/433-42/183.
Апеляційний суд перевірив розрахунок позивача, щодо донарахованих 3% річних у розмірі 156 200,91 грн. за період з 23.04.13 по 11.07.14 року та інфляційні втрати у розмірі 522 703,04 грн. за період з 05.2013 по 06.2014 року за прострочення виконання зобов'язання з оплати за природний газ, отриманий у листопаді 2012 року; 3% річних у розмірі 394 229,46 грн. за період 23.04.13 по 11.07.14 року та інфляційні втрати у розмірі 1 294 370,30 грн. за період з 05.2013 по 06.2014 року за прострочення виконання зобов'язання з оплати за природний газ, отриманий у грудні 2012 року.
Застосування судом першої інстанції ст.625 ЦК України є правильним та таким, що ґрунтується на встановлених обставин по справі, а тому в частині стягнення інфляції та 3% річних нарахованих від суми боргу його слід залишити без змін.
Місцевий господарський суд ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені, дійшов висновку про сплив позовної давності, передбаченої ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 253 ГК України, що є підставою для відмови в позові. Проте даний висновок місцевого суду не відповідає встановленим обставинам по справі.
Згідно з пунктом 7.2 Договору в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити (крім суми заборгованості) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Оскільки позов заявлено в межах строку позовної давності, а пеню обраховано відповідно до вимог частини шостої статті 232 ГК України і пункту 6.1 Договору, то висновок місцевого господарського суду України про безпідставність позовних вимог в частині стягнення пені не відповідає встановленим обставинам по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.
Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу згідно з п. 6.1 Договору.
Відповідно до пункту 7.2 укладеного між сторонами Договору в разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів - додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Таким чином, на суму заборгованості за поставлений газ у листопаді-грудні 2012 р. нараховано пеню у розмірі 451 525,37 грн.
Перевіривши розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви (а.с. 24-25), апеляційний суд встановив, що позивачем відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, в межах шести місячного строку дораховано пеню у розмірі 451 525,37 грн.
Так, позивачем правильно проведено донарахування пені, за поставлений газ у листопаді 2012 року - нараховано в період з 23.04.2013 р. по 14.06.2013 р., та за поставлений газ у грудні 2012 року - нараховано в період з 23.04.2013 р. по 14.07.2013 р.
Відтак, в частині відмови в стягненні 451 525,37 грн. пені, рішення суду першої інстанції слід скасувати, та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов про стягнення 451 525,37 грн. пені задоволити.
Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу задоволено, витрати по сплаті судового збору залишити за відповідачем відповідно до ст. 49 ГПК України.
керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволити.
2. Скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 в частині відмови Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у стягненні з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" у стягненні 451 525,37 грн. пені,
3. Прийняти в цій частиі нове рішення. Стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (вул. Б.Хмельницького, 59А, м. Івано-Франківськ, 76007; код 03346058) на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001; код 20077720) 451 525,37 грн. пені.
4. В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2014 року у справі № 909/935/14 - залишити без змін.
5. Стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (вул. Б.Хмельницького, 59А, м. Івано-Франківськ, 76007; код 03346058) на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001; код 20077720) 913, 50 грн. в повернення судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
7. Господарського суду Львівської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.
8. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 02.02.2015 р.
Головуючий-суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т. Б.
Суддя Марко Р. І.