ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.01.2015Справа № 910/26327/14
За позовом: фірми "Т.М.М."-товариства з обмеженою відповідальністю
до: відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ"
до: відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"
про: визнання договору недійсним
Суддя Балац С.В.
Представники:
позивача: Полєжаєва К.О. - за довіреністю від 10.01.2014, № б/н;
відповідача-1: не з'явилися;
відповідача-2: не з'явилися.
Фірма "Т.М.М."-товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ"
та товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" про визнання договору відступлення прав вимоги від 05.11.2013 № 205/11-2013 недійсним.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що договір відступлення прав вимоги від 05.11.2013 № 205/11-2013 підлягає визнанню судом недійсним, оскільки: у вказаному договорі не зазначено по яким саме платежам чи з якого часу переходить право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"; вказаний правочин вчинено сторонами без наміру створити правові наслідки; в даному договорі сторонами не дотримано всіх істотних умов, зокрема строку дії договору.
Відповідач, у свою чергу, скориставшись правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив повністю, з огляду на таке:
по-перше: оспорюваний правочин вважається схваленим з боку відповідачів, оскільки договір про відступлення прав вимоги від 05.11.2013 № 205/11-2013 сторонами даного спору фактично виконувався;
по-друге: судом вже встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" укладено договір про відступлення прав вимоги від 05.11.2013 № 205/11-2013;
по-третє: доводи позивача щодо відсутності в договорі вказівки на строк дії договору спростовуються п. 3.1 договору.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2014 прийнято позов фірми "Т.М.М."-товариства з обмеженою відповідальністю до розгляду та порушено провадження у справі № 910/26327/14. Розгляд справи призначено на 14.01.2015.
В судовому засіданні 14.01.2015 оголошено перерву до 21.01.2015. Про що уповноважені представники сторін повідомлені під розписку безпосередньо в судовому засіданні.
Уповноважені представники відповідачів в судове засідання призначене на 21.01.2015 не з'явилися.
В судовому засіданні 21.01.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи представника позивача по суті даного спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,
Між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (лізингодавець) та фірмою "Т.М.М."-товариством з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу від 18.12.2007 № 1126/12/2007, відповідно до якого лізингодавець зобов'язався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати її без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах даного договору (п. 1.1 договору). Предметом лізингу є вантажний автомобіль марки "МАЗ" 642205-220 у кількості п'ять одиниць.
В подальшому між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (набувач) було укладено договір відступлення права вимоги від 05.11.2013 № 205/11-2013, за умовами якого кредитор передає, а набувач набуває право вимоги виконання зобов'язання, які виникли на підставі договору фінансового лізингу від 18.12.2007 № 1126/12/2007, який було укладено між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" та фірмою "Т.М.М."-товариством з обмеженою відповідальністю (далі - Договір про відступлення права вимоги).
У відповідності до п. 1.2. Договору товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (далі - відповідач-2) отримало всі права та обов'язки, які належать товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" (далі - відповідач-1), а саме право вимагати від фірми "Т.М.М."-товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) належного виконання зобов'язань по договору лізингу від 18.12.2007 № 1126/12/2007, в тому числі: оплати лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які підлягають сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу від 18.12.2007 № 1126/12/2007 та законодавства України.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
13.01.2014 позивачем отримано повідомлення про укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору про відступлення права вимоги.
Спір між сторонами судового процесу виник в результаті того, що на думку позивача, зміст Договору про відступлення права вимоги є таким, що суперечить чинному законодавству, а саме: договір не містить строку дії; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; у вказаному договорі не зазначено по яким саме платежам чи з якого часу переходить право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД".
Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, позивач вважає, що до укладеного сторонами спору Договору про відступлення права вимоги слід застосувати правила, встановлені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням такого.
Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов оспорюваного правочину, оскільки Договір містить предмет, обов'язки, строк дії, тощо, та підписаний і скріплений відбитками печаток сторін, відтак, Договір про відступлення права вимоги вважається укладеним.
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відтак, твердження позивача щодо відсутності в оспорюваному Договорі вказівки по яким саме платежам та з якого часу переходить право вимоги до відповідача-2 є необґрунтованими. Крім того, відсутність у договорі такої істотної умови як строк дії спростовується п. 3.1 Договору про відступлення права вимоги, в якому сторонами визначено, що даний договір вступає в дію з дати його укладення та діє до повного його виконання сторонами. Відступлення права вимоги вважається здійсненою з дати укладення даного договору.
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.
Відповідно до частин 1 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.06.2013 у справі № 910/9548/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" до фірми "Т.М.М."-товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 18.12.2007 № 1126/12/2007 в сумі 341.791,73 грн, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 № 910/9548/13 позов задоволено повністю, на виконання якого був виданий наказ від 03.02.2014 № 910/9548/13. В подальшому, ухвалою господарського суду м. Києва від 08.04.2014 у справі № 910/9548/13 здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 03.02.2014 № 910/9548/13 а саме: стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАСКА ЛІЗИНГ" на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД". На підставі вказаного наказу відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження, списані грошові кошти з рахунку боржника та зараховані на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" в сумі 341.791,73 грн. Вказана фактична обставина підтверджує, що оспорюваний договір є чинним та частково виконаним.
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Отже, підсумовуючи сукупність наведених вище фактів та обставин даного спору, які підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, суд дійшов такого висновку:
по-перше: оспорюваний правочин вчинено з моменту його підписання сторонами спору, оскільки останніми досягнуто згоди за всіма істотними для оспорюваного договору умовами;
по-друге: фактичні обставини у даному спорі, з якими закон пов'язує недійсність правочину, відсутні, тому, підстав для застосування до Договору правил, визначених ст. 215 Цивільного кодексу України, немає;
по-третє: оспорюваний правочин на момент вирішення спору по суті є частково виконаним.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, позов задоволенню не підлягає.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28 січня 2015 року.
Суддя С.В. Балац