Справа: № 742/3286/14 Головуючий у 1-й інстанції: Циганко М.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
27 січня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прилуцької міської ради Чернігівської області, Голови Прилуцької міської ради Чернігівської області, треті особи: ОСОБА_4, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 листопада 2014 року,
ОСОБА_3 звернувся у суд із позовом до Прилуцької міської ради Чернігівської області, колишнього голови цієї Ради ОСОБА_5, за участю третіх осіб: : ОСОБА_4, Служби у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, в якому просив, з урахуванням відмови суду першої інстанції у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимог, визнати протиправним та скасувати пункту 2 розпорядження від 28.01.2014 №19р про передачу в спільну часткову власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1
Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 листопада 2014 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за приписами чинного законодавства для приватизації ізольованої кімнати в квартирі багатоквартирного будинку не потребується згода наймача суміжної кімнати, який не перебуває з особою, яка виявила бажання щодо приватизації, у сімейних відносинах.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією установлено, що з 26 липня 2002 року до 26 червня 2012 року позивач та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 червня 2012 року у справі №2/2517/887/12.
Від подружнього життя зазначені особи мають неповнолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1
Як убачається з матеріалів справи, під час шлюбу, згідно ордеру на житлове приміщення №1547 від 30.08.2011 та на підставі рішення виконкому Прилуцької міської ради Чернігівської області №449 від 30.08.2011 позивачу із сім'єю у складі трьох осіб (він, дружина і дочка) надано право заняття житлового приміщення площею 29,8 кв. м, яке складається із двох ізольованих кімнат у квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2012 року в цивільній справі №2517/5344/12, змінені умови договору найму вказаної квартири шляхом виділення ОСОБА_4 у користування з малолітньою донькою ОСОБА_6 кімнати №8 площею 17,2 кв. м, а кімнату №7 площею 12,6 кв. м - виділено позивачу. При цьому, приміщення №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 у зазначеній квартирі залишені у спільному користуванні.
Із наявної в матеріалах справи копії технічного паспорта (а.с. 13-14) та листа КП «Прилукижитлобуд» від 17.05.2013 №160 вбачається, що кімнати №7 та №8 у вищезгаданій квартирі є ізольованими одна від одної, і мають виходи в коридор (приміщення №1), з якого в подальшому наявні виходи до решти приміщень квартири за № № 2, 3, 4, 5, 6 (коридор, ванна кімната, санвузол, кухня та лоджія).
Враховуючи вищевказане рішення Апеляційного суду Чернігівської області, яке набрало законної сили та є обов'язковим для врахування, колегією суддів установлено, що ОСОБА_4 разом із малолітньою донькою ОСОБА_6 була наймачем кімнати №8 у квартирі АДРЕСА_1 та спільно з позивачем користувалась іншими приміщеннями даної квартири.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 28.01.2013 укладено з КП «Прилукижитлобуд» договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 27.08.2013 №414 «Про приватизацію житлових приміщень» вирішено дозволити приватизацію житлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальної громади міста і обліковуються в КП «Прилукижитлобуд», як неприватизовані, зокрема, квартири АДРЕСА_1, наймачем ОСОБА_4 та членами її сім'ї.
Розпорядженням голови Прилуцької міської ради Чернігівської області від 28 січня 2014 року №19р «Про приватизацію квартир», ОСОБА_4 передано в спільну часткову власність вищевказану квартиру.
Свідоцтвом про право власності на житло від 07.02.2014, виданим на підставі зазначеного розпорядження міського голови, посвідчується, що 31/50 частка вищевказаної квартири належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (31/100 частка) та ОСОБА_6 (31/100 частка). Згідно цього свідоцтва, приватизована 31/50 частка квартири становить 32,1 кв. м. Тобто, до складу приватизованої частки увійшли кімната площею 17,2 кв. м та приміщення квартири, які перебувають у спільному з позивачем користуванні.
Не погоджуючись із вищевказаним розпорядженням голови Прилуцької міської ради Чернігівської області в частині передачі ОСОБА_4 в спільну часткову власність вищевказаної квартири, позивач звернувся у суд.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, судова колегія зважає на наступне.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що усупереч положень ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оспорюване розпорядження прийняте без його письмової згоди, а також, що голова міської ради перевищив обсяг наданих йому законом повноважень, адже передача квартир у власність наймачів належить до компетенції виконавчого комітету міської ради.
Обговорюючи такі доводи, судова колегія зважає на наступне.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначає Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно частин 1, 2 статті 1 цього Закону приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно частини 1 статті 5 цього Закону якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Організація проведення приватизації та оформлення права власності визначена статтею 8 цього Закону.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Положеннями статей 61, 63 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Системний аналіз приведених норми свідчить на користь висновку, що об'єктом приватизації може виступати ізольована кімната у квартирі, яка використовується одним чи декількома наймачами та членами його (їх) сім'ї (сімей). При цьому, наймачі даного ізольованого жилого приміщення та члени їх сімей, які постійно проживають у такому разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію цього приміщення шляхом передачі їм такого в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї - співмешканців.
Так, у матеріалах справи міститься копія довідки №2616 підприємства по обслуговуванню житла про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (кімнати із підсобними приміщеннями) за адресою: АДРЕСА_1, з якої вбачається, що в кімнаті жилою площею 17,2 кв. м та підсобними приміщеннями (частково), які перебувають в спільному користуванні, що разом складає загальну площу 32,1 кв. м, мешкають і мають право на житло ОСОБА_4 (наймач) та ОСОБА_6 (донька).
Слід зазначити, що частка квартири АДРЕСА_1, а саме: кімната №7 та частка підсобних приміщень, залишилась у користуванні позивача, яке оформлене ордером №1547 від 30.08.2011, з урахуванням рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2012 року в цивільній справі №2517/5344/12.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що позивач безпідставно посилається на відсутність з його боку письмової згоди для приватизації ОСОБА_4 та ОСОБА_6 вищевказаного жилого приміщення, адже він, як установлено судом, не належить до членів сім'ї ОСОБА_4, а також не являється наймачем по відношенню до приватизованого жилого приміщення.
Колегія суддів зауважує, що згідно підпункту 2 пункту «а» статті 30 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження, як, зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Відповідно до пунктів 1, 2, 20 частини 4 статті 42 цього Закону сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; видає розпорядження у межах своїх повноважень.
З огляду на приведені норми, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, а сільський, селищний, міський голова організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету, зокрема, шляхом видачі розпоряджень.
Як було встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області від 27.08.2013 №414 «Про приватизацію житлових приміщень» вирішено дозволити приватизацію житлових приміщень, які належать до комунальної власності територіальної громади міста і обліковуються в КП «Прилукижитлобуд», як неприватизовані, зокрема, квартири АДРЕСА_1, наймачем ОСОБА_4 та членами її сім'ї.
У відповідності до даного рішення розпорядженням голови Прилуцької міської ради Чернігівської області від 28 січня 2014 року №19р «Про приватизацію квартир» передано ОСОБА_4 в спільну часткову власність жиле приміщення, стосовно якого остання була наймачем.
Отже, оскаржуване розпорядження прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законами України, і не порушує будь-яких прав позивача, оскільки він не являвся суб'єктом правових відносин, які склались між ОСОБА_4 та членами її сім'ї у процесі приватизації жилого приміщення, яке винаймалось останньою.
Загальними положеннями КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Тобто, об'єктом захисту в адміністративному судочинстві є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, а отже, захист таких є наступним і передбачає наявність відповідного порушеного права, свободи чи інтересу у особи, яка звертається до суду.
Враховуючи те, що в межах даного спору позивачем не доведено протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень по відношенню до нього, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним і не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а тому скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254, КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяС.Б. Шелест
(Повний текст ухвали складений 02 лютого 2015 року.)
.
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Шелест С.Б.