22 січня 2015 року м. Київ К/800/24619/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013
у справі № 2а-4948/10/1470
за позовом Приватного підприємства Виробничо-комерційної Фірми «Гідромаш»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне підприємство Виробничо-комерційна Фірма «Гідромаш» (далі по тексту - позивач, ПП ВКФ «Гідромаш») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2010 №0000952301/0 та №0000942301/0.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 26.04.2010 №3663/23-200/24783662.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог:
- підпункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (із змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон №334/94-ВР), в результаті чого було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 722951,00 грн.;
- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями, далі по тексту - Закон №168/97-ВР) та пунктів 5.10, 5.11, підпунктів 5.12.2, 5.12.4 пункту 5.12 статті 5 наказу ДПА України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», в результаті чого було встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 561817,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.05.2010.
- №0000952301/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 1084427,00 грн., у тому числі 722951,00 грн. за основним платежем та 361476,00 грн. штрафної (фінансової) санкції;
- №000942301/0, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 842726,00 грн., у тому числі 561817,00 грн. за основним платежем та 280909,00 грн. сума штрафної (фінансової) санкції.
Таких висновків відповідач дійшов у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами купівлі-продажу, укладеним з контрагентами, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності правочинів.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.
Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.
А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладеного між позивачем та його контрагентами, є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
Стосовно висновків відповідача про порушення позивачем приписів пунктів 5.10, 5.11, підпунктів 5.12.2, 5.12.4 пункту 5.12 статті наказу ДПА України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», то судами вірно зазначено, що згаданий порядок містить норми, що кореспондують певні обов'язки продавцю товарів, робіт (послуг), як особі, що заповнює та видає податкову накладну. Покупець, яким є позивач по справі у всіх випадках, з якими пов'язане обчислення податку, не може порушити норми цього порядку.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров