Справа № 815/6680/14
26 січня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Андрухіва В.В.
судді Завальнюка І.В.
судді Стефанова С.О.
при секретарі Белан М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання прийняти рішення, -
25 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 570-14 від 03.11.2014 року, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що 01 листопада 2012 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України. 20.11.2014 року позивач отримав повідомленням Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області від 12.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС № 570-14 від 03.11.2014 року. Позивач вважає вищевказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Позивач зазначав, що є громадянином Сирії, у 2009 році виїхав з Сирії в Україну у зв"язку з трудовою діяльністю. 24.07.2007 року позивач одружився на громадянці України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка ІНФОРМАЦІЯ_4 померла. 06.11.2009 року позивач одружився на громадянці України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Позивач вказав, що строк його легального перебування на території України закінчився на початку 2010 року. В період з 2010 року до моменту звернення за захистом до Управління 01.11.2012 року позивач знаходився на території України нелегально. ОСОБА_1 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через громадянську війну в Сирії.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити з наведених вище підстав.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення, згідно яких ДМС України, дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію по країні походження, обґрунтовано прийшла до висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення № 570-14 від 03.11.2014 року відповідач вважає законним, обгрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянином Сирії, уродженцем м.Дамаск. За національністю ассирієць, за віросповіданням православний християнин. Рідні мови ассирійська та арабська, також вільно володіє російською та англійською, розуміє українську. За сімейним станом - одружений, перебуває в шлюбі з громадянкою України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2
Позивач має вищу освіту. Повну середню освіту позивач здобув у Сирії протягом 1983 - 1996 років. Після закінчення школи в період з 1996 по 2001 роки навчався в університеті «Жамад Луган» у м.Дамаск на факультеті англійської мови. Щодо трудової діяльності на Батьківщині: в період 2003 - 2005 років займався приватними перекладами. Позивач є військовозобов'язаним, в період 2001 - 2002 років служив обов'язкову строкову службу в армії (строк служби 1.7 років, служив у містах Алеппо та Дамаск). Позивач стверджував, що зі шкільних років був членом провладної політичної партії «Аль Баас», будь-якою політичною діяльністю не займався.
Судом також встановлено, що позивач вибув з Сирії 06.10.2009 року авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна), на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та одноразової візи типу П-1 НОМЕР_2. Державний кордон України позивач перетинав легально - 06.10.2009 року, місце перетину кордону - аеропорт м.Одеси. Позивач неодноразово виїжджав з Сирії до України (виїзди в Україну в 2005 та 2008 році підтверджуються копією відповідних сторінок національного паспорту).
На території Сирії залишились проживати брат - ОСОБА_6 1978 р.н., та сестра - ОСОБА_7 1994 р.н. Батько - ОСОБА_10 1946 р.н. та мати - ОСОБА_8 1960 р.н. виїхали до Лівану у м. Бейрут. Сестра - ОСОБА_9 1979 р.н. є громадянкою США, штат Огайо, м. Контон.
01 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області з заявою - анкетою №414 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового в України.
27 листопада 2012 року наказом №91 першого заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, особова справа ODS 12/453.
28 серпня 2014 року за результатами розгляду особової справи ODS 12/453 ОСОБА_1 Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" склало висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
03 листопада 2014 року рішенням Державної міграційної служби України №570-14 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, відсутні.
20 листопада 2014 року громадянин Сирії ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області за № 71 від 12.11.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС № 570-14 від 03.11.2014 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через громадянську війну в Сирії.
Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): "... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування".
Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від ІНФОРМАЦІЯ_5 (ІНФОРМАЦІЯ_6): "...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента ОСОБА_3. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму".
Представник позивача надав по країні походження інформацію Балтійського інформаційного центру від ІНФОРМАЦІЯ_7, згідно якої бойовики збройної опозиції в п'ятницю влаштували мінометний обстріл Дамаска та його околиць. Так, на півдні столиці снаряди впали між кварталом Тадамун і табором біженців Ярмук (ІНФОРМАЦІЯ_8).
Також, згідно інформації компетентних інформаційних джерел - "ІНФОРМАЦІЯ_9", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю або особистої недоторканності(ІНФОРМАЦІЯ_10).
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).
Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН від жовтня 2014 року, на даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угрупування «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає у збройні сутички з антиурядовими збройними групами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угрупування «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» 23 вересня 2014 привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщенню людей і руйнування інфраструктури країни.(ч.2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від жовтня 2014 року).
Відповідно до ч.4 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, за наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тис. чол. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я призвело до тисяч смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї.
Згідно ч.31 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обгрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до ч.34 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.
Згідно ч.36 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, солідарність може і повинна виражатися за допомогою забезпечення належного звернення та захисту відносно малих груп сирійців, які прибувають безпосередньо з Сирії, через країни регіону або морем в більш віддалені країни, а також за допомогою надання їм доступу на територію і до оперативних і справедливим процедурам розгляду клопотань про надання притулку. Необхідні великодушні підходи до захисту, що виражаються в незастосування санкцій до тих, хто прибуває без документів, що засвідчують особу (або іншим неправомірним чином), і в високому рівні позитивних рішень за клопотаннями про статус біженця поряд з наданням
супутніх прав.
Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.
Таким чином, серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походежння є підстави для набуття статусу біженця або статусу особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки позивач має обґрунтовані побоювання у випадку повернення до Сирії стати жертвою переслідування зі сторони влади, як особа що ухиляється від військової служби, і тим самим, розглядатись як особа, що є противником сирійської влади.
За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з боку Державної міграційної служби України - органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.
Враховуючи висновки УВКБ ООН щодо ситуації в Сирії, які викладені у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку за жовтень 2014 року, а також враховуючи те, що позивача буде покликано до загальної мобілізації до армії Сірії, яка приймає участь у громадянській війні в цій країні, твердження позивача про наявність в Сирії небезпеки його життю не можна вважати очевидно необґрунтованими.
Суд вважає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме: рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів притулку.
Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Рішення Державної міграційної служби України № 570-14 від 03.11.2014 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає задоволенню. Крім того, належить зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням інформації по країні походження та встановлених судом обставин.
Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Державної міграційної служби України від 03.11.2014 року № 570-14 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2015 року.
Головуючий суддя В.В. Андрухів
Суддя І.В.Завальнюк
Суддя С.О.Стефанов