22.01.15р. Справа № 904/8790/14
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ", смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
до товариства з обмеженою відповідальністю "ЧИСТА ПЛАНЕТА", м. Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
Суддя Кармазіна Л.П.
Представники:
від позивача - представник не з'явився
від відповідача - Поліщук І.О., представник, дов. № 13 від 08.01.2015 року
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЧИСТА ПЛАНЕТА" про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається те, що договір №41016 від 01.01.2012 року підписаний не уповноваженою на те її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства особою, тобто укладено з порушенням вимог діючого законодавства та вважає, що є усі підстави для визнання договору недійсним.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2014р. порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 11.12.2014р.
11.12.2014р. представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, подав до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, подав заяву про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2014р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів до 25.01.2015р., а розгляд справи відкладено на 22.01.2015р.
22.01.2015р. представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, подав до канцелярії господарського суду заяву про відкладення розгляду справи, яким просив суд: - залучити до участі у справі №904/8790/14 в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та ФОП Скрипник О.В.; - витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії договорів поруки від 21.10.2013р., укладених ТОВ "Чиста планета" з ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та з ФОП Скрипник О.В.; - відкласти розгляд справи. В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що між ТОВ "Чиста планета" з ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та з ФОП Скрипник О.В. було укладено договори поруки від 21.10.2013р., а рішення по даній справі безпосередньо вплине на обов'язки вказаних поручителів.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заяви позивача про відкладення розгляду справи та залучення до справи в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та ФОП Скрипник О.В., оскільки на думку відповідача позивач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду цієї судової справи та не реалізує можливість участі у судових засіданнях.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, надав до матеріалів справи відзив на позовну заяву, яким просив суд в позові відмовити. Надав для долучення до матеріалів справи копію рішення господарського суду міста Києва № 910/22283/14 від 24.11.2014 року та докази виконання договору поставки позивачем і відповідачем.
Суд дослідивши заяву позивача та матеріали справи, подані докази в їх сукупності, вважає що заява позивача про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та ФОП Скрипник О.В., є необґрунтованою та є такою, що не підлягає задоволенню оскільки спірним договором поставки №41016 від 01.01.2012 року, не передбачена участь ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та ФОП Скрипник О.В. в господарських правовідносинах позивача з відповідачем, таким чином при вирішенні даного спору суд не вбачає підстав, які можуть вплинути на права та обов'язки ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та ФОП Скрипник О.В. Крім того, вимога позивача про витребування у відповідача належним чином засвідчених копій договорів поруки від 21.10.2013р., укладених між ТОВ "Чиста планета" з ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" та з ФОП Скрипник О.В., є необґрунтованою оскільки зазначені копії договорів поставки є в наявності у позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями позовних заяв ТОВ"АТБ-МАРКЕТ" у спорах про визнання недійсними зазначених договорів поруки, про що свідчить перелік додатків в цих позовних заявах. (а.с.112-117)
Також, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи, оскільки 08.12.2014р. позивачем вже було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено ухвалою суду від 11.12.2014р., крім того подана позивачем 19.01.2015р. заява про відкладення розгляду справи необґрунтована причиною неявки, без належним чином засвідчених копій документів на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання представника. Діючим законодавством не обмежено коло осіб, які можуть представляти сторону у судовому процесі, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).
За умовами ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
22.01.15р. в порядку ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
01.01.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (покупець-позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЧИСТА ПЛАНЕТА" (постачальник-відповідач) укладено договір №41016 від 01.01.2012р. відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та терміни, встановлені договором, виготовити та передати товар у власність покупцю, у визначеній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а останній прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених в даному договорі. (а.с.8-17)
Пунктом 1.2. договору зазначено, що найменування, асортимент та ціна поставленого товару вказується в додатку № 1 до даного договору (Специфікація/ Прайс-лист), який є його невід'ємною частиною. Орієнтовні річні об'єми закупівлі узгоджуються постачальником та покупцем та зазначаються у додатку №6 даного договору.
Відповідно до п. 3.1. договору, покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дня поставки. Днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, підлягає до оплати списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. У випадку, коли останній день строку оплати випадає на вихідний, святковий або інший неробочий день банківської установи, днем виконання зобов'язань є перший за ним робочий день.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє на протязі 12 місяців (п. 10.1. Договору).
Позивач звертаючись з позовом до господарського суду про визнання договору недійсним зазначає, що виходячи зі змісту копії договору поставки № 41016 від 01.01.2012 року, вказаний договір є двостороннім, який, в свою чергу, начебто підписано генеральним директором ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" Євтєєвим Дмитром Олеговичем. Разом з тим, при детальному огляді вказаного підпису вбачається однозначна та беззаперечна різниця між дійсним відображенням підпису генерального директора ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" та тим, який нанесено на останньому аркуші вказаного договору поставки, в зв»язку з чим вважає, що договір підписано не встановленою особою, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів та настання відповідних наслідків.
При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущенням та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного Договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним. Більше того, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за цим договором.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами оспорюваний договір є договором поставки.
В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено всі істотні умови договору.
Крім того, сторонами вчинялись дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань, а саме:
Судом встановлено, що на виконання умов договору в період з 06.04.2012 року по 06.02.2014 року відповідач здійснив поставку та передав у власність позивача товар, а позивач прийняв його, що підтверджується податковими деклараціями, відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними з посиланнями на поставку товару за спірним договором №41016 від 01.01.2012р., які підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.
Крім того, підтвердженням існування договірних відносин між позивачем та відповідачем за договором поставки № 41016 від 01.01.2012 р. є листи позивача, направлені на адресу відповідача від 02.04.2014 р. та від 23.04.2014р., щодо заліку зустрічних однорідних вимог по договору № 41016 від 01.01.2012р., які були підписані Начальником сектору обліку штрафних санкцій та послуг логістики ТОВ "АТБ-маркет" Підодвірним С.І., на підставі виданої йому довіреності №18/11/Д-1 від 18.11.2014р. (строк дії до 31.12.2014р.), а також повідомленням щодо заліку заборгованості штрафних санкцій за порушення відповідачем пункту 6.13 договору № 41016 від 01.01.2012 р. (повідомлення від 02.04.2014 р. вих. № ПШД-01986).
Крім того, факт схвалення правочину - виконання спірного договору підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. у справі №910/22283/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" до товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (відповідач-1), приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (відповідач-2) та фізичної особи-підприємця Скрипник Олени Віталіївни (відповідач-3) про стягнення грошових коштів за неналежне виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 41016 від 01.01.2012р. з оплати поставленого товару.
Зазначеним рішенням встановлено факт поставки товару за договором №41016 від 01.01.2012 року товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет".
Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Враховуючи наведене, вказаний договір не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків.
Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Отже, оскільки належними доказами не доведено, що укладений між сторонами договір зі сторони позивача підписано не уповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття договору до виконання, - немає підстав вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору, в тому числі, враховуючи його виконання з боку як позивача так і відповідача.
Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.). Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя Л.П. Кармазіна
Повне рішення складено 26.01.2015р.