21 січня 2015 року Справа №922/3815/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Кузнєцовій І.В.,
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4075Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року у справі №922/3815/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрім ЛТД", м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміт. Комп'ютерні мережі", м. Харків,
про стягнення коштів, -
Рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Сміт. Комп'ютерні мережі" на користь ТОВ "Екстрім ЛТД" суму боргу у розмірі 69592,86 грн.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду Харківської області у частині стягнення суми боргу у розмірі 69592,86 грн.
В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час прийняття рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає її безпідставною та необґрунтованою з підстав недотримання норм чинного законодавства, просив скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У додаткових заперечення на апеляційну скаргу позивач зазначає, що умовами договору поставки обладнання №22-05/11 грошове зобов'язання з оплати товару виражено в підлягає оплаті саме в гривнях. При цьому, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається сторонами за офіційним курсом Національного банку України євро на день платежу, як передбачено ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України.
На підставі наведеного зазначив, що не вбачає підстав для визнання недійсним п. 2.2 договору поставки обладнання №22-05/11 і вважав, що скарга підлягає відхиленню.
У судове засідання учасники процесу не з'явились.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив розглядати справу за відсутності його.
Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату і місце судового розгляду, а також те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представників сторін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ “Екстрім ЛТД” (позивач) та ТОВ “Сміт. Комп'ютери та мережі” (відповідач) 27.05.2011 року укладено договір №22-05/11 (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов'язався здійснити поставку обладнання покупцю (відповідачу), а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідне обладнання та оплатити його.
Позивач поставив відповідачу обладнання, передбачене Договором, що підтверджується видатковими накладними.
Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором виконав неналежним чином в частині оплати за отриманий товар, сплатив лише 262211,54 грн.
Сторонами умовами Договору, а саме, пунктом 3, узгоджено, що остаточний розрахунок за обладнання відповідач мав здійснити протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт з монтажу обладнання та з урахуванням умов Договору щодо сплати Гаран тійного фонду.
Роботи з монтажу поставленого обладнання були виконані 07.10.2011 року, про що позивачем був складений відповідний акт приймання-передачі виконаних робіт № ВП 22-05/11, який він передав відповідачу для погодження і підписання.
Втім, відповідач, у свою чергу, примірник підписаного акту не повернув, у визначений законодавством термін не заявив про наявність недоліків в умовах Договору.
Листом вих. 188/07-14 від 16.07.2014 року позивач повторно надіслав на адресу відповідача акт №ВП 22-05/11 від 07.10.2011 року.
Однак, відповідач на даний лист не відреагував, підписаний примірник ак ту не повернув.
Згідно п.п. 2.3 - 2.6. Договору був сформований Гарантійний фонд, остаточний залишок якого (50% від 5% вартості обладнання) мав бути сплачений про тягом 30 календарних днів з моменту закінчення Гарантійного строку експлуатації (або, згідно п. 6.2. Договору, не пізніше 18 місяців від дати передачі обладнання по накладній).
З урахуванням вищевикладеного, оскільки остання партія обладнання за даним Договором була передана 05.10.2011 року, повний та остаточний розрахунок, в тому числі й суму Гарантійного фонду, мав бути проведений до 05 квітня 2013 ро ку (не пізніше 18 місяців від дати передачі обладнання по накладній).
Крім того, згідно п.2.2 Договору сторони домовилися про прямо-пропорційну зміну неоплаченої частини ціни Договору в разі зміни на монет платежу більше ніж на 3% курсу ЄВРО до гривні, по відношенню до курсу євро/гривня на час підписання Договору, який був зафіксований в розмірі 11,31 грн. за 1 Євро.
Станом на дату подання позову курс Євро до гривні становить 17,7 гривень за 1 євро (витяг з офіційної веб-сторніки НБУ міститься в матеріалах справи). Таким чином, ек вівалент поточної заборгованості в сумі 44 468,62 грн. дорівнює (по курсу на момент підписання Договору) - 3 931,8 євро. В перерахунку на курс Євро станом на дату подання позову стягненню підлягає 3 931,8 * 17,7 = 69592,86 грн.
Для досудового врегулювання спору відповідачу направлялась претензія №52/02-14 від 18.02.2014 року з вимогою сплати боргу за Договором, яка відповідачем залишена без реагування.
Враховуючи те, що відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання, у нього існує заборгованість перед відповідачем в розмірі 44468,62 грн.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості у добровільному порядку, через що заявлена вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 44468,62 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Натомість, відповідачем, не було надано суду жодного документу для спростування своєї вини.
На момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений товар в сумі 44468,62 грн. не сплатив, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача суд першої інстанції правомірно задовольнив.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Щодо посилань апелянта на недійсність пункту 2.2. договору, колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за невиконаним зобов'язанням, а не розгляд питання щодо дійсності чи не дійсності окремих пунктів договору.
Отже, перевіряючи суму, яка підлягає до стягнення, колегія суддів враховує, що станом на дату подання позову до суду, курс євро до гривні становив 17,7 гривень за 1 євро, що підтверджується витягом з офіційної веб-сторінки Національного банку України. Отже, в перерахунку 44468,62 грн. по відношенню до євро, станом дату подання позову до суду, сума заборгованості відповідача склала 69592,86 грн. Доказів погашення відповідної заборгованість відповідачем не надано.
Відповідно до приписів статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт сплати заборгованості, твердження апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не підтверджені матеріалами справи, тоді як господарським судом першої інстанції прийняте обґрунтоване рішення, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи те, що колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що при поданні апеляційної скарги по справі №922/3815/14, ТОВ "Сміт. Комп'ютерні мережі" надало в якості доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги квитанцію №12820594 від 19 листопада 2014 року, яка, відповідно до складеного Харківським апеляційним господарським судом акту №11-45 від 05 грудня 2014 року, має статус «Враховано раніше», а саме, вказані реквізити цієї квитанції зафіксовані в справах: №922/3816/14, №922/2626/14.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ТОВ "Сміт. Комп'ютерні мережі" судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн.
Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сміт. Комп'ютери та мережі” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10 листопада 2014 року у справі №922/3815/14 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміт. Комп'ютерні мережі" (61064, м. Харків, пр. Леніна, 47/1, код ЄДРПОУ 31938528, п/р 26001052315523 Харківське ГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» міста Харкова, МФО 351533) в доход державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, Банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок отримувача 31215206783003, Код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн.
Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Повний текст постанови підписано 23 січня 2015 року.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Хачатрян В.С.