Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"05" січня 2015 р. Справа № 911/4774/14
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу
за позовом Приватного підприємства «Ольховий»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2»
про стягнення 43 699,21 грн.
за участю представників сторін:
від позивача:Сапегін В. В. (довіреність №ЮО-2014/11/01 від 03.11.2014);
від відповідача: не з'явились. Обставини справи:
В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/4774/14 за позовом Приватного підприємства «Ольховий» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЙ-2» (далі - відповідач) про стягнення 43 699,21 гривень.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №1063 від 03.02.2009, а саме щодо повної та своєчасної оплати за реалізований товар.
В результаті чого, позивач просить суд, стягнути з відповідача 43 699,21 грн., з яких 37 949,16 грн. основний борг, 2 677,24 пені, 321,27 грн. 3% річних, 1 412,92 грн. інфляційних втрат та 1 338,62 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.11.2014 порушено провадження по справі №911/4774/14, призначено її до розгляду на 18.12.2014.
17.12.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача по справі надійшов супровідний лист б/н від 17.12.2014 (вх. №28433/14) з документами для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2014.
17.12.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача по справі надійшов відзив на позовну заяву б/н та дати (вх. №28441/14) з документами для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2014.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2014 відкладено розгляд справи на 05.01.2015.
У судовому засіданні 05.01.2015 представник позивача підтримав вимоги викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 05.01.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином відповідно до ст. 64 ГПК України.
При цьому, суд відзначає, що за змістом ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
У судовому засіданні 05.01.2015 господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:
03.02.2009 між Приватним підприємством «Ольховий» (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки №1063 (далі-договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця (додаток №1 бланк замовлення) та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору, на умовах цього договору.
Згідно п. 1.1. договору покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами та діючої на дату замовлення, в якій наведено список товарів, що поставляються за цим договором та їх ціни, яка є невід'ємною частиною цього договору (додаток №2 специфікація).
Постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідного філіалу представництва, магазину покупця, який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, договором та законодавством (п.2.1. договору).
Замовлення покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника. Замовлення можуть надаватись постачальникові у письмовій формі, по факсу, електронній пошті або іншій формі, прийнятій для покупця, за дня до дня поставки товару (максимально 7 днів).
Відповідно до п.2.1. договору постачальник повинен зазначати в усіх документах, що стосуються поставки таку інформацію, яка також буде зазначена у замовленні: номер замовлення покупця; номер магазина покупця; адресу місця доставки товару; дату замовлення; кодовий номер постачальника та покупця, найменування та кількість товарів, що поставляються; назву і номер постачальника; назву перевізника.
Пунктом 2.13 договору зазначено, що товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному магазині, куди товари поставляються на підставі товаросупровідних документів, які підтверджують якість та повному товарів.
Постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації (додаток №2), затвердженої сторонами (п.3.1. договору).
Відповідно до п.3.3. договору покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 9 цього договору протягом терміну платежу зазначеного у пункті 1.1. додатку №3 «Спеціальні умови», за умови, що сума платежу не менше 50 грн. 00 коп. та що постачальник надасть належним чином оформлені рахунки та накладні (у формі відповідно до інструкцій покупця) на адресу покупця, яка вказана в статті 9. Якщо постачальник не надасть рахунки та накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів. Покупець зобов'язаний попередити постачальника про недоліки у одержаних рахунках-фактурах та/чи накладних.
Пунктом 8.1. договору зазначено, що це договір укладений строком до 31 грудня 2009 року. Строк дії цього договору автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни у випадку, якщо не менше ніж на 30 днів до закінчення його строку дії будь-яка сторона не повідомить іншу сторону у письмовій формі про свій намір припинити його дію.
Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із повідомленнями, передбаченими п. 8.1. договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір поставки №1063 від 03.02.2009 автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено до договору поставки №1063 від 03.02.2009 додаток №1 лист-замовлення, додаток №2 специфікація на 2009 рік та додаток №3 спеціальні умови, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.
25.04.2010 між Приватним підприємством «Ольховий», Товариством з обмеженою відповідальністю «Край» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» було укладено додаткову угоду про заміну сторони у зобов'язанні (далі-додаткова угода).
Відповідно до п.1. додаткової угоди у зв'язку з тим, що ТОВ «Край» має намір припинити здійснення роздрібної торгівлі через торгівельну мережу власних магазинів, в т.ч. не планує продавати товари постачальника та втратило інтерес до договору, ТОВ «Край-2» має намір розпочати здійснення роздрібної торгівлі через торгівельну мережу власних магазинів, в т.ч. продавати товари постачальника, постачальник не заперечує та підтверджує в повному обсязі зобов'язання щодо поставок товарів до ТОВ «Край-2» на умовах укладеного договору.
Додатковою угодою зазначено, що сторони дійшли згоди про заміну сторони покупця з ТОВ «Край» на ТОВ «Край-2» у зобов'язання по договору з 25 серпня 2010 року.
Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №1063 від 03.02.2009 позивач за січень-травень 2014 року здійснив відповідачу поставку товару, а відповідач отримав товар на загальну суму 13 036,80 грн. про, що свідчать видаткові накладні (копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні):
№69 від 05.01.2014 на суму 6 672, 00 грн. з ПДВ;
№70 від 05.01.2014 на суму 2 361,60 грн. з ПДВ;
№1779 від 25.03.2014 на суму 2 001,60 грн. з ПДВ;
№3022 від 21.05.2014 на суму 2 001,50 грн. з ПДВ.
З врахуванням накладної на повернення товару №1685 від 25.03.2014 загальна вартість поставки складає 10 991,82 грн.
Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженогонаказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному таабо вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, позивач надав до матеріалів справи копії рахунку на оплату №18 від 19.12.2014 на суму 37 949,16 грн. з ПДВ та рахунок на оплату №19 від 19.12.2014 на суму 2 677,24 грн. з ПДВ.
Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що ПП «Ольховий» було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.
Однак, в порушення умов договору, ТОВ «Край-2» свої зобов'язання належним чином не виконав, оплату за поставлений товар у повному обсязі та у встановлений договором строк не здійснив.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.
В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач заперечує проти позову посилаючись на п.3.3. договору та п.1.1. додатку №3, а саме те, що позивач не надавав рахунки за поставлений товар згідно оскаржуваного позивачем періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату №18 від 19.12.2014 та №19 від 19.12.2014 направлені відповідачу супровідним листом за вих. №19/12-1 від 19.12.2014 про, що свідчать фіскальні чеки №2528 від 22.12.2014 та №2529 від 22.12.2014.
Дані листи отримано відповідачем 24.12.2014 про,що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення.
Оскільки відповідач в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов'язань у строк, встановлений договором, жодних доказів виконання своїх зобов'язань перед позивачем у повному обсязі станом на час розгляду справи відповідачем не надано, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованою, та документально підтвердженою.
Однак, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем частини боргу після порушення провадження у справі, позовна вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню в сумі 37 949,16 грн.
Крім того, позивач просить суд, стягнути з відповідача 2 677,24 грн. пені.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що він є арифметично вірним та складає 2 677,24 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 2 677,24 грн.
Крім того, позивач просить суд, стягнути з відповідача 321,27 грн. 3% річних та 1412,92 грн. інфляційних втрат.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною.
Перевіривши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 321,27 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню в сумі 321,27 грн.
Перевіривши за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 412,92 грн.
Таким чином, позов в частині стягнення інфляційних втрат річних підлягає задоволенню в сумі 1 412,92 грн.
Крім того, позивач просить суд, стягнути з відповідача 1 338,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Пунктом 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
Проценти за користування чужими грошовими коштами є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст. 1054 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Частиною 1 статті 1057 Цивільного кодексу України заначено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.
До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ч.2 ст. 1057 ЦК Ураїни).
Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України .
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Враховуючи вищевикладені норми, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких не встановлено умовами договору, укладеного між сторонами, а договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 ЦК України) є безпідставним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.07.2013 року у справі № 18/1372/12.
З огляду на вищевикладене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1338,62 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки відповідач не подав докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати за отриману продукцію, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, і такими, що підлягають задоволенню частково розмірі … грн., з яких 37 949,16 грн. основний борг, 2 677,24 грн. пені, 321,27 грн. 3% річних та 1412,92 грн. інфляційних втрат.
В іншій частині позовних вимог, а саме, в частині стягнення 1 338,62 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами суд відмовляє.
З огляду на викладене та враховуючи, що спір виник з вини відповідача, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається повністю на Товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2».
Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» (09000, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Леніна, будинок 22, ідентифікаційний код: 35231874) на користь Приватного підприємства «Ольховий» (02091, місто Київ, вул.. Вербицького, 9-д, кв. 103, ідентифікаційний код: 32704716) 37 949 (тридцять сім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 16 коп. заборгованості, 2 677 (дві тисячі шістсот сімдесят сім) грн. 24 коп. пені, 321 (триста двадцять одну) грн. 27 коп. 3% річних, 1412 (одну тисячу чотириста дванадцять) грн. 92 коп. інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя В.М. Антонова
Дата підписання 26.01.2015 р.