ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
22 січня 2015 року № 813/7337/14
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Хоми О.П.,
з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,
з участю представників: позивача Марця І.М.,
відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини польова пошта НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - ЛОВК, Відповідач-1), військової частини польова пошта НОМЕР_1 (далі - в/ч пп НОМЕР_1 , Відповідач-2) з вимогами, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.01.2015 року:
- зобов'язати командира в/ч НОМЕР_2 пп НОМЕР_1 видати наказ по частині, яким звільнити ОСОБА_3 від виконання покладених на нього службових обов'язків, відрахувати із списків особового складу частини, скласти на нього характеристику і направити його до постійного місця реєстрації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 через Радехівсько-Кам'янка-Бузький ОРВК виключити ОСОБА_3 з військового обліку на підставі пункту 7 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вироком Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 17.10.2013 року його було засуджено за ч.1 ст.122 КК України до одного року виправних робіт з відрахуванням 10% заробітної плати в дохід держави та покладено обов'язок кожного першого понеділка місяця відмічатися у Кримінально-виконавчій інспекції Кам'янка-Бузького району. Виданою Радехівсько-Кам'янка-Бузьким ОРВК повісткою був викликаний в команду № НОМЕР_3 , ВОС №837 на 24.03.2014 року і цього ж числа був мобілізований на службу у Збройні Сили України. 26.03.2014 року наказом №72 по в/ч НОМЕР_2 був зарахований до списків особового складу частини та призначений до виконання службових обов'язків за посадою згідно штатного розпису. З посиланням на до п.7 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.5 ст.1, п.9 ст.13, п.1 ст.18, п.9 ст.26, п.1, 4, п.2 ст.30, п.5 ст.38, ст.39, п.2 ст.42. Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п.1 ст.9. п.3 ст.13, ст. 41 Кримінально-виконавчого кодексу України вважає, що його мобілізація була проведена з порушенням чинного законодавства.
Представник позивача Марець І.М. в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представник ЛОВК Роліна Г.Г. в судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні. Суть заперечень полягає у тому, що позов є необґрунтованим і безпідставним. З посиланням на п. 9 ст. 1, ч. 4 ст. 34 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначає, що підстав для виключення військовозобов'язаного ОСОБА_3 з військового обліку не має, а всі відомості про працівника підприємства ведуться його керівником. Військовозобов'язаний ОСОБА_3 відповідно до записів трудової книжки звільнений з ТзОВ «Західенергоспецмонтаж» 24.03.2014 року. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У відповідності до ст. 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», в редакції, чинній на момент здійснення призову військовозобов'язаного ОСОБА_3 , не було підстав для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації. Підстави звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», серед яких відсутні такі, відповідно до яких можливе звільнення ОСОБА_3 . Водночас, чинним законодавством не передбачено відкликання військовослужбовця з військової служби. Рішення про звільнення з військової служби приймає командир військової частини за місцем проходження військовослужбовцем служби. ОСОБА_3 не підпадає під дію пункту 7 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як на підставу виключення його з військового обліку. Просила у задоволенні позову відмовити.
Представник в/ч пп НОМЕР_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні позову не визнав з підстав, викладених у письмовому запереченні. Сутьзаперечень полягає у тому, що позов є необґрунтованим і безпідставним, тому не підлягає до задоволення. Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року було проведено комплекс заходів по мобілізації населення. З посиланням на п. 9 ст. 1, ч. 4 ст. 34, ч. 6 ст. 37, ст.38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначає, що підстав для виключення військовозобов'язаного ОСОБА_3 з військового обліку не має. Оскільки відповідно до ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації здійснюється в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і за відсутності визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для надання ОСОБА_3 відстрочки від призову під час мобілізації, призов і зарахування позивача на військову службу по мобілізації були проведені без порушень чинного законодавства України. Тому відсутні і підстави для його звільнення з військової служби, а відкликання військовослужбовця з військової служби чинним законодавством не передбачено. Просив у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_3 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваний Радехівсько-Кам'янка-Бузьким ОРВК у Львівській області 24 березня 2014 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26 березня 2014 року №72 відповідно до мобілізаційного плану старшого солдата ОСОБА_3 призначено водієм-електриком електрогазового взводу аеродромно-технічної роти батальйону аеродромно-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 , ВОС №837058А, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення. З 26 березня 2014 року він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Кримінально-виконавча інспекція Кам'янка-Бузького району управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області листами від 04.04.2014 року №714 та від 16.04.2014 року №794 відповідно повідомила військового комісара Радехівсько-Кам'янка-Бузьким ОРВК у Львівській області та командира в/ч НОМЕР_2 про те, що мобілізований на службу у Збройні Сили України 24.03.2014 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засуджений 17.10.2013 року за ч.1 ст.122 КК України до одного року виправних робіт з відрахуванням 10% заробітної плати в дохід держави, у зв'язку з чим просила вжити заходів щодо його демобілізації відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України.
Ухвалою Камянка-Бузького районного суду Львівської області від 21.05.2014 року по справі №446/919/14-к ОСОБА_3 , засуджений вироком цього ж суду від 17.10.2013 року за ч.1 ст.122 КК України до одного року виправних робіт з відрахуванням 10% заробітної плати в дохід держави, звільнений від покарання, призначеного вищевказаним вироком, на підставі статті 2 Закону України «Про амністію» від 08.04.2014 року № 1185-VІІ.
Засудження ОСОБА_3 на час його мобілізації до лав Збройних Сил України 24.03.2014 року стали підставою звернення його батька - представника у даній справі ОСОБА_4 - до військового прокурора Західного регіону України, а також рапорту ОСОБА_3 на ім'я командира в/ч НОМЕР_2 з проханням звільнити ОСОБА_3 від проходження військової служби.
За наслідками вказаних звернень і рапорту ОСОБА_3 не був звільнений від проходження військової служби, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України, закріпленим статтею 65 Конституції України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Такими законами є Закони України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно із частиною другою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьої цієї статті встановлено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Звільнення громадян Українивід виконання військового обов'язку (у відповідності до положень частини п'ятої статті 1) відбувається на підставах, визначених цим Законом, а виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина одинадцята статті 2).
Водночас, частиною першою статті 39Закону № 2232-XII (із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 17.03.2014 р. № 1127-VII) встановлено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII (далі - Указ № 1126-VII), оголошено проведення часткової мобілізації (далі - мобілізація) на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Підставою видання цього Указу, як зазначено в його преамбулі, стало різке ускладнення внутрішньополітичної обстановки, втручання Російської Федерації у внутрішні справи України, зростання соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі.
Відповідно до пункту 4 Указу №303/2014 Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, наказано перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.
Пунктом 5 цього ж Указу встановлено, що призов військовозобов'язаних, у тому числі резервістів, та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України повинен бути здійснений в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Стаття 1 Закону № 3543-XIIмістить визначення основних термінів, відповідно до якої:
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац четвертий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.10.2012 р. № 5404-VI);
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Частиною першою статті 3 цього Закону визначено, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. А згідно із частиною четвертою цієї ж статті зміст мобілізації становить:
переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду;
переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Як передбачено частиною першою статті 4 Закону № 3543-XII, організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина третя статті 4). Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення (частина п'ята статті 4).
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється (частина восьма статті 4).
Визначення поняття «особливий період», окрім Закону № 3543-XII, міститься і у Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Так, відповідно до абзацу одинадцятого статті 1 Закону № 1932-XII, особливий період це - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (у редакції Закону України від 25.12.2008 р. № 803-VI).
Отже, з моменту прийняття Президентом України Указу №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні з 17.03.2014 року настав особливий період в розумінні абзацу п'ятого статті 1 Закону № 3543-XIIта абзацу одинадцятого статті 1 Закону № 1932-XII.
У цей особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України спрямоване на забезпечення оборони держави і захисту її території від можливої агресії. Водночас, Збройні Сили України, інші військові формування, сили цивільного захисту переводяться на організацію і штати воєнного часу.
Законом України від 17.03.2014 р. № 1127-VII у статтю 39 Закону № 2232-XII, відповідно до частини першої якої призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, з моменту оголошення мобілізації і настання в Україні особливого періоду, зумовленого проведенням мобілізаційних заходів, призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу здійснюється виключно в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У відповідності до положень частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядження, повістках або розпорядженнях військових комісарів (військовозобов'язані Служби безпеки України - керівників органів, де вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.03.2014 р. № 1127-VII) .
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації передбачена статтею 23 Закону № 3543-XII.
Ця стаття (в редакції, чинній на момент призову ОСОБА_3 ), визначала, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
- чоловіки, на утриманні яких перебувають п'ять і більше дітей віком до 16 років (такі чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди тільки за місцем проживання);
- жінки, на утриманні яких перебувають діти віком до 16 років (такі жінки можуть бути призвані на військову службу в разі їх згоди і тільки за місцем проживання);
- зайняті постійним доглядом за особами, що його потребують, відповідно до законодавства України, в разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законами випадках.
Відповідно до частини 8 статті 26 Закону № 3543-XII, якою доповнено статтю доповнено з 25.03.2014 р. (з урахуванням змін, внесених Законом України від 27.03.2014 р. № 1169-VII) у разі настання особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці-жінки, які мають дітей віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, а також військовослужбовці, визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
З 15.08.2014 року частина 8 статті 26 Закону №3543-ХІІ діє у такій редакції:
Під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків.
Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами «в», «г», «е», «є», «и» частини шостої та пунктами «в», «г», «е», «є» частини сьомої цієї статті;
2) під час воєнного стану:
а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі;
3) після прийняття рішення про демобілізацію:
а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України;
б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.
Як на підставу звернення до суду з даним позовом ОСОБА_3 посилається на те він був засуджений вироком Камянка-Бузького районного суду Львівської області від 17.10.2013 року за ч.1 ст.122 КК України до одного року виправних робіт з відрахуванням 10% заробітної плати в дохід держави.
Системний аналіз судом положень Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дає підстави стверджувати, що вказана обставина відповідно до статті 18 Закону № 2232-XII є підставою для звільнення ОСОБА_3 від призову на строкову військову службу в мирний час.
Натомість, з часу оголошення в Україні мобілізації, тобто з 17.03.2014 року, Україна живе в умовах особливого періоду, коли Збройні Сили України, інші військові формування, сили цивільного захисту переводяться на організацію і штати воєнного часу, апризов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією проводиться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним і перебуваючи на військовому обліку, відповідно до статті 18 Закону № 2232-XII не підлягав призову на строкову військову службу в мирний час, проте жодних перешкод у його призові на військову службу у зв'язку з мобілізацією не було.
Стаття 26 Закону №3543-ХІІ передбачає умови і підстави звільнення військовослужбовця з військової служби, в тому числі під час дії особливого періоду.
Аналіз положень вказаної статті свідчить, що засудження ОСОБА_3 до покарання у вигляді виправних робіт, від виконання якого він був звільнений ухвалою Камянка-Бузького районного суду Львівської області від 21.05.2014 року по справі №446/919/14-к на підставі статті 2 Закону України «Про амністію» від 08.04.2014 року № 1185-VІІ, не є підставою для звільнення позивача з військової служби під час дії особливого періоду.
Звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних під час мобілізації, в особливий період, у разі оголошення демобілізації здійснюється відповідно до підпункту «ґ» частини другої статті 26 цього Закону, як це передбачено частиною першою статті 39Закону № 2232-XII(із змінами, внесеними згідно із Законом України від 17.03.2014 р. № 1127-VII, у редакції Закону України від 12.08.2014 р. № 1634-VII).
Відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_3 з військової служби під час дії особливого періоду унеможливлює зняття його з військового обліку.
Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_3 підлягає виключенню з військового обліку як особа, яка була направлена для відбування покарання до установ виконання покарань (пункт 7 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII) є помилковими, оскільки установами виконання покарань в силу положень частин другої та третьої статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і закритого типу (виправні колонії), спеціальні виховні установи (виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 94 КАС України не підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання даного позову.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Хома О.П.
Повний текст постанови виготовлено 27січня 2015 року.