Справа № 128/4116/14-ц Провадження № 22-ц/772/144/2015Головуючий в суді першої інстанції Васильєва Т. Ю.
Категорія 35Доповідач Міхасішин І. В.
"22" січня 2015 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
Головуючого: Міхасішина І.В.
Суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.
При секретарі: Куленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державі, в порядку регресу, -
встановила:
14 серпня 2014 року військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з зазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини заподіяну матеріальну шкоду 23407, 52 грн. та з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 4531,55 грн.
Позовні вимоги обґрунтовували тим, що колишній командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 віддав незаконний наказ на порубку дерев на території військової частини , внаслідок чого спиляно 8 беріз до ступеня припинення росту, а також працівник Збройних Сил України ОСОБА_2 самовільно зрізав черешню до ступеня припинення росту, внаслідок чого державі були заподіяні збитки в сумі 27428,48 грн. Дані обставини були встановлені матеріалами перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 26 липня 2010 року та матеріалами службового розслідування. Рішенням господарського суду Вінницької області від 07 жовтня 2010 року стягнуто з військової частини НОМЕР_1 суму збитків , завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства 27428,78 грн., 274,29 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. З рахунку військової частини було перераховано в період з 14 серпня 2013 по 19 грудня 2013 року зазначену суму, а тому винні особи повинні відшкодувати заподіяну шкоду військовій частині в порядку регресу пропорційно до заподіяної ними шкоди. Оскільки в діях відповідача ОСОБА_1 вбачаються ознаки злочину, то останній повинен нести повну матеріальну відповідальність. Також відповідач ОСОБА_2 , самовільно зрізавши дерево, вчинив дії, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку та які вчинені не при виконанні службових обов'язків, а тому також наявні підстави для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача - військової частини НОМЕР_1 - Гапченко С.А. просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав, зазначених в ній.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили, просили суд її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву , в якій просив розгляд справи провести за його відсутності, в наданих суду письмових запереченнях просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , дійшла висновку, що скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
По справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 займав посаду командира військової частини НОМЕР_1 з 24 квітня 2008 року по 12 березня 2010 року, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24 квітня 2008 року №96 (а.с.19).
Згідно наказу Міністра оборони (по особовому складу) № 347 від 07 травня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за пунктом «г» ( у зв'язку із скороченням штатів) (а.с. 60).
Відповідач ОСОБА_2 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 жовтня 2003 року №4 працює майстром теплогосподарства за трудовим договором (а.с.20).
Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та виявлених при її проведенні лісопорушень б/н від 25 січня 2010 року на території військової частини НОМЕР_1 (аеродром с. Гавришівка) виявлено 9 штук пнів берези та черешні (а.с. 8).
Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 10 Закону України «Про рослинний світ» спеціальне використання природних рослинних ресурсів у вигляді рубки дерев, з метою використання їх для господарських потреб можливе лише за умови додержання вимог законодавства при отриманні дозволу (ордер) на порубку дерев.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 07 жовтня 2010 року встановлено, що 13 лютого 2010 року складено протокол №010301 про адміністративне правопорушення на ОСОБА_2 . Постановою №06/24 від 19 лютого 2010 року майстра теплогосподарства військової частини ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладеного на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню.
Матеріалами позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства проведеної державною екологічною інспекцією у Вінницькій області 15 березня 2010 року на вимогу військової прокуратури Вінницького гарнізону по факту незаконного знесення зелених насаджень на території військової частини НОМЕР_1 Вінницького району с. Гавришівка, встановлено, що на території військової частини без спеціального дозволу 22 січня 2010 року було знесено 8 дерев берези та 25 січня 2010 року - дерево черешні. Знесення дерев проводилось працівниками військової частини під керівництвом майстра теплогосподарства ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 з дозволу командира частини, про що було складено акт від 15 березня 2010 року (а.с.5).
Згідно польової перелікової відомості від 25 січня 2010 року та акта перевірки від 15 березня 2010 року визначено розмір шкоди , завданої незаконним вирубуванням дерев в сумі 27428, 78 грн. (а.с. 7-8).
Постановою помічника військового прокурора Вінницького гарнізону від 26 липня 2010 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи по даному факту незаконної порубки дерев на загальну суму 27 428, 78 грн. на підставі п.2 ст. 6 КПК України ( в редакції 1960 року) за відсутності в діянні складу злочину (а.с. 9).
При вирішенні питання про порушення кримінальної справи прокурором встановлено, що 22 січня 2010 року командир військової частини ОСОБА_1 за відсутності дозволу на порубку дерев, віддав незаконний наказ капітану ОСОБА_4 на проведення робіт з рубки дерев на території військової частини НОМЕР_1 . Також працівником Збройних Сил України ОСОБА_2 25 січня 2010 року самовільно зрізано на території військової частини одне дерево - черешню до ступеня припинення росту. Внаслідок даних протиправних дій вказаних осіб державі заподіяно шкоду у розмірі 27428, 78 грн.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 07 жовтня 2010 року було стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на рахунок держави суму збитків , завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства 27428,78 грн., 274,29 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 13-18).
Актом проведення додаткового службового розслідування для відшкодування шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев та встановлення ступеня вини винних осіб військової частини НОМЕР_1 , затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 03 липня 2012 року встановлено, що матеріальну шкоду, завдану незаконною порубкою дерев було заподіяно з вини командира військової частини ОСОБА_1 , який віддав незаконний наказ на порубку дерев на суму 22978,88 грн. та працівника Збройних Сил України ОСОБА_2 за самовільну порубку одного дерева черешні, що заподіяло збитків на суму 4449, 90 грн. (а.с. 40-43).
На підставі вищезазначеного акта командиром військової частини НОМЕР_1 06 серпня 2012 року було винесено наказ про ознайомлення відповідачів з висновками даного акта та довідкою про суму заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідачів, до якого наказом 21 листопада 2013 року було внесено відповідні зміни (а.с. 44-46).
З наведених обставин вбачається, що протиправними діями відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяно шкоди державі в сумі 27428, 78 грн., між такими діями і заподіяною шкодою є прямий причинний зв'язок.
Згідно рапорту начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 від 20 грудня 2013 року кошти в сумі 27428, 78 грн. були стягнуті в повному обсязі з рахунків військової частини 19 грудня 2013 року на виконання наказу господарського суду Вінницької області (а.с. 39, 13-18).
Зазначені правовідносини регулюються нормами ЦК України, КЗпП України, Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі».
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно п. 36. Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Пунктом 59 Статуту встановлено, що командир (начальник) зобов'язаний: вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ; вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).
Відповідно до п. 196 Статуту командир військової частини відповідає за стан екологічної безпеки військової частини. Кожен військовослужбовець повинен дбати про раціональне користування природними ресурсами (природокористування) та охорону довкілля, утримуватися від дій, які можуть спричинити забруднення землі, водних ресурсів та повітря або заподіяти шкоду рослинному чи тваринному світові.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року (далі Положення).
Відповідно до п. 1 Положення за шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов'язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
Згідно з п.п. 2-4 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
В пункті 3 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14 надано роз'яснення, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Згідно з п. 8 Положення залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.
Пунктом 13 Положення встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Підстави і умови матеріальної відповідальності працівників регулюються КЗпП України та застосовуються до правовідносин між ОСОБА_2 та військовою частиною НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Згідно із ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Згідно з п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14 за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що грунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст.441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.
Відповідно до п. 7 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.
За змістом ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Згідно з п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14 право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Оскільки суму збитків за рішенням господарського суду було сплачено військовою частиною НОМЕР_1 в повному обсязі 19 грудня 2013 року, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом 14 серпня 2014 року в установлений законом строк.
Пунктом 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14 встановлено, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.
Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом (пункти 3, 4, 8 статті 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10 КПК .У цих випадках суд зупиняє провадження по цивільній справі.
При винесенні виправдального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) за відсутністю складу злочину, суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявності в діях відповідачів ознак складу злочину як підставу для повної матеріальної відповідальності, оскільки факт скоєння особою злочину може бути підтверджено лише обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили або постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав.
Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи з підстав відсутності в діянні складу злочину не є допустимим доказом скоєння відповідачами злочину.
Доводи позивача про те, що підставою для повної матеріальної відповідальності ОСОБА_2 є факт порубки дерева не при виконанні останнім своїх трудових обов'язків також правильно не були взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки зазначені дії були вчинені майстром теплогосподартсва військової частини ОСОБА_2 в робочий час, постановою господарського суду Вінницької області від 07 жовтня 2010 року встановлено, що в котельні виявлено залишки зрубаної деревини, що зафіксовано протоколом огляду місця події від 25 січня 2010 року (а.с.11), тобто такі дії вчинені не в особистих цілях відповідача.
Згідно посадових обов'язків майстра теплогосподартсва військової частини НОМЕР_1 на останнього покладається обов'язок забезпечення та проведення заходів по безпеці та протипожежних заходів; отримання, облік використання по призначенню, правильне зберігання нормативного запасу котельного палива на складі котельні, а тому порубка дерева проведена відповідачем при виконанні останнім своїх трудових обов'язків.
Інших підстав повної матеріальної відповідальності відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом не встановлено та не доведено.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд вправі вийти за межі позовних вимог лише у випадках, прямо встановлених законом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявності підстав повної матеріальної відповідальності відповідачів, а інших підстав позову не зазначено, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рішення суду є законним та обґрунтованими .
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 відхилити.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин
Судді: /підпис/ І.М. Стадник
/підпис/ Ю.Б. Войтко
З оригіналом вірно: