1-кп/760/263/15
22 січня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
В складі: головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора прокуратури Солом'янського району м. Києва ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності у кримінальному провадженні, яке внесене в ЄРДР за № 4201410009000139 від 11.11.2014 року відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Тбілісі, Грузія, грузина, громадянина України, освіта
середня, не працює , проживаючого та зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,-
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 ч. 2 КК України, -
з участю прокурора - ОСОБА_3
підозрюваного - ОСОБА_5 (Кісієва)
захисника - ОСОБА_6
До Солом'янського районного суду м. Києва із прокуратури Солом'янського району м. Києва надійшло клопотання відносно ОСОБА_7 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності за ст. 189 ч. 2 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Відповідно до клопотання встановлено, що 01.09.1994 року громадянка ОСОБА_8 та її чоловік - громадянин ОСОБА_9 продали належну їм на пpaвi приватної власності двокімнатну квартиру в м. Києві, а отримані кошти передали керівнику комерційної фірми ОСОБА_10 , як приватній oco6i, для подальшого отримання доходу i покращення своїх житлових умов. Але ОСОБА_10 не зміг виконати умов даної домовленості, в тому числі не змiг i повернути отримані кошти. Тому, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_9 , зрозумівши з часом, що ОСОБА_10 не відшкодує збитків, протягом наступних років стали незаконно вимагати отримання квартири, рівноцінній проданій, або достатніх коштів для цього від ОСОБА_11 , через якого раніше познайомилися з ОСОБА_10 i який в 1994 році добросовісно вважав вигідною укладену між ними угоду. Оскільки ОСОБА_11 обґрунтовано відмовляв в задоволенні незаконних вимог, навіть не дивлячись на те, що на початку весни 1997 року відносно нього було скоєно вимагання, в 1998 році ОСОБА_8 вирішила за своєю ініціативою знову досягнути поставленої мети шляхом вимагання з особами «кавказької національності» для більш дійсного залякування ОСОБА_11 . Попередньо ОСОБА_8 неодноразово залякувала ОСОБА_11 , що над ним буде вчинена фізична розправа найнятими нею «чеченцями», «савлоховцями» (в розумінні ОСОБА_11 - членами бандитського угрупування), i останній став більш серйозно сприймати можливість таких дій.
Приблизно в кінці квітня 1998 року ОСОБА_8 спочатку по телефону, а через декілька днів, приблизно о 10:00 годині при особистій зустрічі біля ст. метро «Лівобережна» в м. Києві пояснила свій план малознайомому їй ОСОБА_7 , який погодився на пропозицію - прийняти участь в злочині, а також залучити для його здійснення свого «земляка» - ОСОБА_12 3 цією метою він прибув за місцем проживання ОСОБА_12 , а саме: до кв. АДРЕСА_2 i останній погодився приймати участь в задуманому ОСОБА_8 вимаганні, при цьому обидва усвідомлювали незаконність їх вимог до ОСОБА_11 , але розраховували в такий cпoci6 «заробити». Досягнувши такої домовленості, ОСОБА_8 в подальшому надала ОСОБА_7 та ОСОБА_12 адресу i номер телефону ОСОБА_11
10.05.1998 р. ОСОБА_12 зателефонував на телефон ОСОБА_13 , погрожуючи при цьому на адресу покінченням життя («замовляйте гроб»), при цьому не представившись, а ОСОБА_8 , яка неодноразово телефонувала в той день та раніше, крім того, погрожувала ОСОБА_13 , що його покалічать.
Продовжуючи діяти по запланованому з ОСОБА_8 плану, 19.05.1998 р. приблизно о 15:00 годині ОСОБА_14 та ОСОБА_12 на автомобілі ВАЗ-2103, н.з. НОМЕР_1 під керуванням першого прибули до будинку АДРЕСА_3 проживав ОСОБА_11 .. Згідно розподілених ролей, ОСОБА_14 залишився в салоні автомобіля поряд з будинком, куди ОСОБА_12 повинен був привести ОСОБА_11 в paзi відмови виконати їх незаконні вимоги, для подальшого «розбору» з ним. ОСОБА_12 , зайшовши до будинку, викликав ОСОБА_11 з вказаної квартири на сходову клітину мiж поверхами. Знаходячись там, останній в категоричній формі почав вимагати від ОСОБА_11 щоб той «розрахувався» з ОСОБА_8 за рахунок особистих коштів квартирою чи грошима, які будуть достатніми для її купівлі в м. Kиєві, не уточнюючи при цьому конкретної суми. На намагання ОСОБА_11 пояснити незаконність таких вимог i відмовитися від них, ОСОБА_12 пригрозив йому фізичною розправою (нанесенням тілесних ушкоджень) та почав вимагати негайно пройти з ним в автомобіль для подальшого «розбору» вже за участю чекаючого їх там ОСОБА_15 .. ОСОБА_11 , реально сприймаючи вищевказані погрози, в тому числі позбавлення його життя (чого i очікували вимагателі), злякавшись, що в paзi непокори ОСОБА_12 вони можуть привести до виконання навіть в цей день, негайно, щоб убезпечити себе i маючи час для звернення за допомогою в міліцію, ніби-то для розбору, ОСОБА_11 запропонував ОСОБА_12 зустрітися з «людьми зі своєї сторони». Сприйнявши таку пропозицію як наявність у потерпілого «даху» ( тобто авторитетних oci6, які представляють його інтереси), ОСОБА_12 злякався негайно застосовувати насильство відносно ОСОБА_16 i погодився на таку зустріч, при цьому попередив останнього, що також представляє «авторитетних людей», з якими у випадку спроби ОСОБА_16 втекти знайде його i фізично розправиться. Після цього ОСОБА_14 та ОСОБА_12 з місця вчинення кримінального правопорушення на автомобілі під керуванням першого зникли.
Наступного дня ОСОБА_17 звернувся за допомогою до правоохоронних органів i 28.05.1998р. на пл. Перемоги в м. Kиєві з ним під виглядом «даху» на зустріч з ОСОБА_18 , ОСОБА_12 i ОСОБА_8 прибули працівники міліції, які впевнилися в пред'явлені ОСОБА_19 незаконних вимог вимагателями та на тому ж місці ОСОБА_14 та ОСОБА_12 були затримані.
В ході розслідування кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_14 вчинив даний злочин у травні 1998 року.
В підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав клопотанням про звільнення ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та просив закрити кримінальне провадження.
Прокурор обґрунтував своє клопотання тим, що ОСОБА_14 пред'явлено підозру за вчинення правопорушення, яке є тяжким і з моменту його вчинення пройшло більше 15 років, вчинене діяння втратило суспільну небезпечність.
ОСОБА_14 в суді підтвердив обставини, викладені в клопотанні і просив звільнити суд його від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження відносно нього закрити.
Суд, вислухав учасників процесу, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Встановлено, що відносно ОСОБА_15 04 червня 1998 року була винесена постанова про порушення кримінальної справи за ст. 144 ч. 2 КК України (редакція 1960 року). 07 червня 1998 року останній був затриманий за підозрою у вчиненні злочину за ст. 144 ч. 2 КК України (редакція 1960 року). 10 червня 1998 року відповідно до постанови про обрання підозрюваному запобіжного заходу ОСОБА_20 обрано тримання під вартою в слідчому ізоляторі, який постановою від 19 червня 1998 року був скасований.
Згідно листа Управління інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України в м. Києві ОСОБА_14 від 04.06.1998 р. був оголошений у розшук слідчим відділом Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
07.04.2014 р. ОСОБА_14 звернувся із заявою про отримання закордонного паспорта в м. Києві, в чому йому було відмовлено у зв'язку з тим, що він знаходиться у розшуку. Після чого ОСОБА_14 з даного приводу звернувся до органів прокуратури.
18.12.2014 р. ОСОБА_20 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
ОСОБА_14 вперше притягується до кримінальної відповідальності. Кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди не завдано.
Відповідно до ст. 12 КК України злочин , передбачений ст. 189 ч. 2 КК України є тяжким.
Статтею 49 частиною 1 пунктом 4 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком сили минуло 10 років у разі вчинення тяжкого злочину. Згідно частини 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
В даному випадку встановлено, що з моменту травня 1998 року до дня розгляду клопотання минуло більше, ніж п'ятнадцять років і тому суд не вбачає підстав, які унеможливлювали б закриття даного провадження. Також, ОСОБА_14 в грудні 2014 року звернувся із заявою про те, що він не заперечує проти звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, та йому роз'яснено, що дана підстава для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою.
Статтею 314 КПК України також передбачено, що у підготовчому судовому засіданні, суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених п. 4-8 ч. 1 та 2 ст. 284 КПК України.
Таким чином, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст.49 КК України, ст.ст. 314, 284 КПК України,-
Звільнити ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ст. 189 ч. 2 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактом вчинення правопорушення, передбаченого ст. 189 ч.2 КК України, внесеного до ЄРДР за № 4201410009000139 від 11.11.2014 року - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом 7 днів з дня її оголошення.
Копії ухвали вручити негайно учасникам судового розгляду.