04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" січня 2015 р. Справа№ 910/17044/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Трейдсервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014
у справі № 910/17044/14 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Приватного підприємства "Трейдсервіс"
до Аграрного фонду
про визнання форвардного біржового контракту частково недійсним,
Приватне підприємство "Трейдсервіс" (далі - позивач, ПП "Трейдсервіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду (далі - відповідач) про визнання недійсним пункту 1.6 розділу 1 "Предмет контракту" у частині визначення вартості користування коштами (авансовим платежем), та пункту 7.2 розділу 7 "Відповідальність сторін" форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна від 18.02.2013 № 216 Ф, укладеного між ПП "Трейдсервіс" та Аграрним фондом (далі - контракт).
Позовні вимоги мотивовані невідповідністю вказаних пунктів статті 61 Конституції України, пункту 1.6 Форми форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна (затверджена наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2008 №77) та пункту 12.4 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України". Тому, на думку позивача, Контракт у частині оспорюваних пунктів повинен бути визнаний недійсним відповідно до частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП "Трейдсервіс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив, що окремі пункти контракту суперечать чинному законодавству, а також прийняв рішення за відсутності представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2014 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 16.12.2014.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 розгляд справи було відкладено на 22.01.2014, зокрема, через неявку у судове засідання представників сторін.
Представники сторін у судове засідання 22.01.2015 також не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, надсиланням на адреси сторін копій вищезазначеної ухвали від 16.12.2014. Повідомленням про вручення поштового повідомлення № 0411611364032 підтверджується отримання 06.01.2015 копії вищезазначеної ухвали позивачем. Повідомленням про вручення поштового повідомлення № 0411611364024 підтверджується отримання 29.12.2014 копії вищезазначеної ухвали відповідачем. Вимоги ухвал від 28.11.2014 та від 16.12.2014 сторонами виконані не були.
Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на тривалий термін знаходження справи в суді апеляційної інстанції, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.02.2013 між ПП "Трейдсервіс" (продавець за умовами контракту) та Аграрним фондом (покупець за умовами контракту) було укладено форвардний біржовий контракт на закупівлю Аграрним фондом зерна від 18.02.2013 № 216 Ф, відповідно до якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в строк до 01.10.2013 у власність товар: пшеницю м'яку 2 класу, що відповідає ДСТУ 3768:2010 (далі - товар) у кількості 1000,000 тонн, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його.
У пункті 1.5 контракту передбачено, що ціна контракту 1909000 грн., у тому числі ПДВ 318166,67 грн. з подальшим коригуванням шляхом укладання додаткових угод.
Пунктом 1.6 контракту встановлена формула визначення ціни за одиницю товару, за якою: "Ціна за одиницю товару (тонну) (Цт) на базисі поставки:
Цф - Вк = Цт, де:
Цф - середньозважена ціна рівноваги, (фіксиигу), що склалася протягом остзинік трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертяфїкованих нею акредитованих товарних біржах на момент поставки;
Вк - вартість користування коштами (авансовим платежем), визначена Національним банком України.
Вартість користування коштами (авансовим платежем) (Вк) для окремих об'єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період становить:
- за одиницю товару - 129,81 гривень;
- за Контрактом - 129810,00 гривень". .
Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач зазначав, що даний пункт в частині визначення вартості користування коштами (авансовим платежем) не відповідає вимогам пункту 1.6 Форми форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна (яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2008 №77) та пункту 12.4 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", а тому повинен бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.
В цій частині суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта, враховуючи наступне.
Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У пункті 1.6 Форми форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна (затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 21 лютого 2008 року № 77, в редакції наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22 жовтня 2012 року № 646; далі - Фома контракту) передбачено, що вартість користування коштами (авансовим платежем) (Вк) це "середньозважена вартість відсотка за наданими строком до 12 календарних місяців кредитами банків, визначеного на підставі інформації, наданої Національним банком".
У цій частині правомірним є висновок місцевого господарського суду, що факт того, що оспорюване положення пункту 1.6 контракту викладено не дослівно, як це вказано в пункті 1.6 Форми контракту, ще не свідчить про те, що воно суперечить змісту останнього. Адже, в обох варіантах визначення вартості користування коштами (авансовим платежем) вартість відсотків визначається за наданою Національним банком України інформацією.
Доводи апелянта стосовно невідповідності умов договору пункту 12.4 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", зокрема в частині того, що розмір плати за користування бюджетними коштами в процедурах державних закупівель зерна обов'язково повинен встановлюватися на рівні 50 відсотків від середньозваженого процента за кредитами банків, наданих строком до 12 календарних місяців, були правомірно відхилені судом першої інтстанції з посиланням на те, що даним пунктом регулюються правовідносини з визначення плати за використання бюджетної позики, а не спірні правовідносини щодо визначення вартості користування коштами (авансовим платежем), а також, враховуючи той факт, що зазначене положення не суперечить Формі форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна.
Так, у підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 зазначеного Закону встановлено, що Аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва.
Пунктами 12.2-12.5 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" регулюється порядок надання та користування бюджетною позикою, визначення плати за користування бюджетною позикою.
В свою чергу, спірне положення пункту 1.6 контракту регулює порядок визначення вартості користування коштами (авансовим платежем), а не вартості плати за користування бюджетною позикою.
В цій частині необґрунтованими є доводи апелянта про те, що сторони не можуть відступити від приписів ЗУ "Про державну підтримку сільського господарства України" при підписанні та складанні відповідного біржового контракту та викласти відповідні пункти на власний розсуд, не порушуючи при цьому вимог законодавства.
Крім того, апелянтом було зазначено про те, що пункт 7.2 контракту суперечить вимогам статті 61 Конституції України, а відтак, на думку позивача, також підлягає визнанню недійсним.
З приводу наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У розділі 7 контракту врегульована відповідальність сторін за невиконання умов контракту.
Так, пунктом 7.2 контракту передбачено, що за невиконання позивачем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого товару, виходячи з вартості товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки.
У пункті 7.6 розділу 7 контракту встановлено, що у разі виконання відповідачем пункту 5.1 та невиконання позивачем пункту 2.1 цього контракту з позивача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків указаної вартості.
Суд першої інстанції правомірно зазначив, що дані пункти контракту повністю кореспондуються відповідними пунктами Форми контракту, у яких закріплено: " 7.2. За невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі ___ відсотків вартості недопоставленого товару, виходячи з вартості товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки. 7.6. У разі виконання покупцем пункту 5.1 розділу 5 та невиконання продавцем пункту 2.1 розділу 2 цього контракту з продавця стягується пеня у розмірі ___ відсотків вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі ___ відсотків указаної вартості".
Разом з цим, позивач вважає, що оскільки у пунктах 7.2 та 7.6 контракту передбачено обидва штрафи, які розраховуються із вартості недопоставленого товару, а умовою їх застосування є не поставка товару взагалі або ж поставка у меншій кількості, то вони передбачають юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.
Суд апеляційної інстанції не приймає зазначені доводи апелянта, як підставу для скасування рішення місцевого господарського суду, з урахуванням наведеного нижче.
Так, згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 27.04.2012 по справі № 3-24гс12, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).
Статтею 239 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з боку позивача та відповідача договір було підписано уповноваженими особами, крім того, сторонами фактично виконувалися умови договору (кошти перераховувалися, товар частково поставлявся), а відтак вчинялися дії, які свідчать про схвалення правочину в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України.
При цьому суд першої інстанції проаналізував спірні положення договору та правомірно зазначив, що виходячи зі змісту положень пунктів 7.2 та 7.6 контракту, вони передбачають відповідальність за різні порушення умов контракту. Так, пункт 7.2 контракту передбачає відповідальність за невідповідність обсягів поставки умовам контракту, тобто коли поставка не здійснена, і не буде здійснена в подальшому, у обсягах передбачених контрактом (невиконання умов контракту), а пункт 7.6 контракту передбачає відповідальність за прострочення здійснення поставки, тобто коли поставка здійснена з простроченням (допущено неналежне виконання умов контракту).
Крім того, як було вищезазначено, чинне законодавство не встановлює граничного розміру штрафу у випадках порушення виконання зобов'язання з поставки товару, і не передбачає неможливість встановлення різного набору санкцій в межах одного виду юридичної відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, оскільки позивачем у супереч положенням статей 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами невідповідність оспорюваних пунктів контракту Формі форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна (яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 21 лютого 2008 року № 77, в редакції наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22 жовтня 2012 року № 646). Також не доведено, що спірні пункти контракту суперечать нормам чинного законодавства або порушують права однієї із сторін, а відтак (беручи до уваги вільність сторін при укладанні контракту та наступне схвалення правочину сторонами його безпосереднім виконанням) у суду відсутні підстави для визнання повного або часткового визнання контракту недійсним.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач також зазначав про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття рішення за відсутності представника позивача, який не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими зазначені доводи позивача, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження по справі від 15.08.2014 та від 06.10.2014 про відкладення розгляду справи були надіслані позивачу рекомендованими листами на належну адресу його місцезнаходження. В свою чергу, ухвала про відкладення розгляду справи на 15.10.2014 була направлена позивачу 08.10.2014, що відповідає нормативним строкам пересилання поштової кореспонденції, які встановлені п.п. 3, 4 ч. 1 розділу ІІ Нормативів пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958.
Разом з цим, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму зазначає, що в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
При цьому, неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України (частина 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму).
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів апелянта в частині порушення його процесуальних прав та законних інтересів, а відтак про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи та задоволення позову повністю.
Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Трейдсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі № 910/17044/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі № 910/17044/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/17044/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім