19.01.2015 Справа № 920/1849/14
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи», м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе», м. Суми
про стягнення 1 520 043 грн. 75 коп.
Суддя В.Л.Котельницька
Представники сторін:
від позивача - В.О.Гуринець (довіреність № 9832 від 26.05.2014)
від відповідача - В.М.Жуков (довіреність № 18-49/1408 від 29.12.2014)
За участю секретаря судового засідання - І.М.Петрович
Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Ліцензійним договором №ССу-075-12 від 20.12.2012 у сумі 1520043 грн. 75 коп., у тому числі: 1414523 грн. 60 коп. основного боргу, 87944 грн. 25 коп. пені, 17575 грн. 90 коп. - суму 3% річних; а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, посилаючись на їх безпідставність.
Представником позивача були подані до суду пояснення № 15828 від 19.12.2014, у яких сторона наполягає на правомірності своїх вимог та просить їх задовольнити.
19.01.2015 представником позивача були подані до суду уточнення до позовної заяви (вхідний реєстраційний № 495), у яких він просить стягнути з відповідача 1520043 грн. 75 коп., у тому числі: основний борг у сумі 1414523 грн. 60 коп., який складається з суми фактичного боргу - 755915 грн. 79 коп. та суми курсової різниці - 658607 грн. 81 коп., пеню за прострочення виконання зобов'язання у сумі 87944 грн. 25 коп., 3% річних у сумі 17575 грн. 90 коп., а також витрати по сплаті судового збору.
Крім того, від представника позивача до суду надійшли заперечення на відзив відповідача (вхідний реєстраційний № 494 від 19.01.20115), у яких він зазначає про необґрунтованість заперечень відповідача проти позовних вимог.
19.01.2015 до суду надійшов додатковий відзив відповідача (вхідний реєстраційний № 485), у якому сторона просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 658607 грн. 81 коп. курсової різниці, оскільки вказана сума нарахована позивачем безпідставно.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, суд
20.12.2012 між сторонами був укладений ліцензійний договір №ССу-075-14, згідно умов якого позивач зобов'язався у рамках ліцензійної угоди, укладеної з Microsoft Ireland Operations Limited, передати відповідачу ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft (п.2.1), а відповідач зобов'язався прийняти право користування програмними продуктами, що визначені у Додатку № 1, та оплатити їх у строки та на умовах, установлених у розділі 3 даного договору (п. 2.10).
Так, згідно Ліцензійної угоди з Microsoft Ireland Operations Limited Приватне акціонерне товариство «Інформаційні комп'ютерні системи», уповноважений надавати в користування ліцензоване програмне забезпечення Microsoft користувачам на території України.
Перелік програмних продуктів, дозвіл на використання яких надається, погоджений сторонами договору від 20.12.2012 у додатку №1 до договору, вартість ліцензій була погоджена сторонами у додатку №2.
Крім того, сторонами були підписані дві додаткові угоди до договору: додаткова угода №ССу-075-12-1 від 27.09.2013 та додаткова угода №ССу-075-12-2 від 14.11.2013, відповідно до умов яких позивачем (субліцензіаром) відповідачу (ліцензіату) надавалися додаткові ліцензії, текст договору був доповнений додатками №1-1 та №2-1, а також змінена загальна сума винагороди за договором.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди № ССу-075-12-2 від 14.11.2013, загальна сума винагороди за договором, виходячи з кількості ліцензій для кожного програмного продукту, зазначеного у додатках №1 та №1-1 до договору, складає 3897316,32 грн. (три мільйони вісімсот дев'яносто сім тисяч триста шістнадцять гривень 32 коп.), без ПДВ., а сума винагороди за додатково надані ліцензії на програмні продукти, перелічені у Додатку №1-1, складає 1095223,68 грн., без ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, своєчасно передавши відповідачеві ліцензії за перший та другий періоди користування, а також додаткові ліцензії, які надавалися ліцензіату на підставі додаткових угод до договору (Акт №1 від 29.12.2012 на суму 934030,88 грн.; Акт №2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн.; Акт №2 від 30.09.2013 на суму 1103475,96 грн.).
Відповідачем, у свою чергу, був здійснений лише частковий розрахунок за передані ліцензії, а саме: була сплачена сума винагороди за перший період користування у повному розмірі, що підтверджується платіжними дорученнями №11703 від 04.07.2013, №10663 від 13.06.2013, №9634 від 06.06.2013, №9335 від 31.05.2013, №8207 від 15.05.2013, №7238 від 26.04.2013, №6237 від 12.04.2013, №5503 від 05.04.2013, №4524 від 13.03.2013, на загальну суму 934 030,88 грн.; 24.02.2014 відповідачем було перераховано 1095223,68 грн. у якості оплати за додаткові ліцензії, надані відповідно до умов додаткових угод до договору, що підтверджується платіжним дорученням №2638 від 24.02.2014; 29.08.2014 відповідачем була здійснена часткова оплата винагороди за другий період користування ліцензіями, що підтверджується платіжним дорученням № 9996 від 28.08.2014 на суму 200000,00 грн.
Відповідно до п. 3.4.5 договору від 20.12.2012, оплата за другий період користування ліцензіями мала бути здійснена ліцензіатом до 27.02.2013.
Однак в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не сплати повну суму, обумовлену ліцензійним договором, перерахувавши позивачеві лише 2229254,56 грн. (зокрема, за актом № 2 від 27.12.2013 відповідач здійснив оплату за другий період користування ліцензіями з порушенням строків).
Станом на дату розгляду справи, з урахуванням наданих позивачем уточнених позовних вимог відповідач має фактичну несплачену заборгованість за другий період користування ліцензіями у розмірі 755915,79 грн.
Згідно ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідачем доказів сплати 755915,79 грн. заборгованості за користування ліцензіями суду не надано, аргументованих заперечень щодо вимог позивача в цій частині від відповідача також не надходило.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 755915,79 грн. визнаються судом обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач посилаючись на п. 3.6 договору, яким передбачений механізм та формула перерахунку вартості неоплаченого товару у випадку зміни курсу долара США до гривні протягом дії договору, просить суд стягнути 658607,81 грн. курсової різниці у зв'язку зі зростанням офіційного курсу долара США до гривні.
Проте з даною вимогою суд не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3.6 договору сторони домовились, що сума винагороди за ліцензії, зазначена у даному договорі, на момент розрахунку може змінюватись на підставі відповідної письмової вимоги будь-якої із сторін договору у випадку зростання міжбанківського курсу долара США стосовно гривні протягом дії договору у порівнянні з міжбанківським курсом долара США стосовно гривні на дату підписання даного договору більше ніж на 1%.
02.10.2014 позивачем були відправлені на адресу відповідача два оригінали підписаної з боку позивача додаткової угоди №ССу-075-12-3 від 24.09.2014, відповідно до якої був здійснений перерахунок розміру винагороди за ліцензії.
Документи були відправлені відповідачу цінним листом з описом вкладення. Відповідно до умов додаткової угоди №Ссу-075-12-3 від 24.09.2014 сума винагороди за другий та третій періоди користування ліцензіями була перерахована відповідно до зміненого курсу і складає 1494476,74 грн. окремо за другий та за третій періоди.
Проте відповідач відповіді на лист (вих.№15559/1 від 02.10.2014) не надав та не надіслав на адресу позивача вмотивованої відмови від підписання додаткової угоди №Ссу-075-12-3 до договору.
Але в позовній заяві позивач зазначає, що ця додаткова угода щодо зміни суми винагороди в зв'язку з зростанням курсу долара США хоч і не була підписана відповідачем проте, вона набула чинності в зв'язку з тим, що відповідач не надіслав на адресу позивача вмотивованої відмови від її підписання.
Однак з таким твердженням позивача суд не може погодитись, адже відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7.10 договору, всі зміни і доповнення до договору дійсні, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані сторонами договору.
Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, можливості одностороннього внесення змін до договору умовами діючого договору не передбачено, в зв'язку з чим, додаткова угода №Ссу-075-12-3 не може вважатися укладеною в зв'язку з відмовою відповідача від її підписання. Тому вимога позивача в частині стягнення 658607,81 грн. курсової різниці у зв'язку зі зростанням офіційного курсу долара США до гривні є неправомірною та такою, що не підлягає задоволенню.
В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено своєчасного розрахунку згідно з умовами укладеного договору.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 5.3 договору у разі порушення термінів оплати винагороди за надані ліцензії відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Тому позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 87944,25 грн.
Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи, що сума пені нарахована позивачем з урахуванням умов договору та відповідно до положень діючого законодавства, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 87944,25 грн. пені.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Відповідно до поданого розрахунку, відповідачеві нараховано 3% річних в сумі 17575,90 грн., які підлягають задоволенню, оскільки нараховані у відповідності до вимог діючого законодавства.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, керуючись ст..ст.44-49 ГПК України, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві суми сплаченого судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 17228,72 грн. за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код ЄДРПОУ 05747991) на користь Приватного акціонерного товариства «Інформаційні комп'ютерні системи» (03005, м. Київ, вул. Смоленська, 31-33; код ЄДРПОУ 21670779) 755915 грн. 79 коп. боргу, 87944 грн. 25 коп. пені, 17575 грн. 90 коп. - суму 3% річних, 17228 грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 26.01.2015.
Суддя В.Л.Котельницька