22 січня 2015 рокусправа № 804/1742/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі № 804/1742/14 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) 24 січня 2014 року звернувся до суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить:
- визнати протиправними дій щодо призначення, проведення та оформлення результатів документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства, з питань взаємовідносин з ТОВ «Альянст-Іст» за липень 2012р. та січень 2013р., з ТОВ «Продсервіслюкс» за травень 2013р., щодо донарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 за липень 2012 року, січень, травень 2013 року;
- визнати протиправним наказ прийнятий відповідачем від 03 грудня 2013 року №432 про проведення перевірки;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2013 року №0010401703 щодо донарахування ПДВ у сумі 11878,34 грн. та штрафних санкцій у сумі 5939,18 грн. на загальну суму 17817,52 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №550/173/НОМЕР_1 від 04 грудня 2014 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того посилається на те, що наказ від 03 грудня 2013 року №432 про проведення перевірки є протиправним, оскільки прийнятий без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Зазначає, що підстав для проведення перевірки у відповідача не було тому, що відповідь на його запит позивачем була надана у повному обсязі та у строки зазначені у запиті.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено.
Постанова суду мотивована тим, що позивачем доведена не правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Крім того встановлена відсутність підстав для проведення документальної позапланової перевірки позивача.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
В апеляційній скарзі посилається на висновки перевіряючи осіб щодо відсутності факту придбання товарів по ланцюгу постачання від ТОВ «Альянс-Іст» та ТОВ «Продсервіслюкс» до позивача та на ненадання останнім первинних документів, що підтверджують транспортування товару від контрагентів. Зазначає, що наказ про проведення перевірки прийнято на підставі та у спосіб передбачений Податковим законодавством. Вважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини та досліджено докази у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства позивачем, щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ТОВ «Альянс-Іст»за липень 2012 року та січень 2013 року, з ТОВ «Продсервіслюкс» за травень 2013 року.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №550/173/НОМЕР_1 від 04 грудня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:
- частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, 216, 228 ЦК України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по правочинах, здійснених по ланцюгу з постачальниками ТОВ «Альянст-Іст» та ТОВ «Продсервіслюкс»;
- пункту 185.1 статті 185, підпункту 198.3 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, позивачем неправомірно завищено задекларовані показники у рядках 10.1 та 17 «Усього податкового кредиту» декларації всього в сумі 11878,34 грн., в тому числі: за липень 2012 року в сумі 3414,17 грн.; за січень 2013 року в сумі 3414,17 грн.; за травень 2013 року в сумі 5050,0 грн. (а.с.24-41).
Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 11878,34 грн. за податковими накладними виписаними ТОВ «Альянс-Іст» та ТОВ «Продсервіслюкс» (а.с.18).
Згідно з актом перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Альянс-Іст» та ТОВ «Продсервіслюкс», без мети реального настання правових наслідків.
Позиція податкового органу про недійсність правочину позивача ґрунтується на висновках актів перевірки ТОВ «Альянс-Іст» та ТОВ «Продсервіслюкс», якими встановлено не знаходження останніх за юридичною адресою.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0010401703 від 30 грудня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 11878,34 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5939,18 грн. (а.с. 43).
Правомірність та обґрунтованість дій відповідача по проведенню перевірки позивача, а також правомірність наказу про проведення перевірки та вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору переданого на вирішення суду.
Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні дії та рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.
Колегія суддів проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.
За змістом ппідпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті78 Податкового кодексу (далі - ПК України) документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Між тим, як вірно встановлено судом першої інстанції відповідачем було направлено до ФОП ОСОБА_1 письмовий запит від 07 листопада 2013 року № 6013/10/04-08-17-03-16 з метою отримання пояснень та копій документів щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Альянст-Іст», ТОВ «Продсервіслюкс» та ТОВ «Сімплекс» (а.с.24-25), на що позивачем була надана відповідь та документи у встановлений строк (а.с.26).
А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ від 03 грудня 2013 року про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки було прийнято відповідачем з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності шляхом укладання договорів купівлі-продажу, придбав у ТОВ «Продсервіслюкс» та у ТОВ «Альянс-Іст» автомобільні деталі та приладдя.
При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів за наявності доказів які підтверджують зазначені обставини.
Щодо правовідносин з ТОВ «Продсервіслюкс», це договір купівлі-продажу від 23 травня 2013 року (а.с.44-45), рахунок на оплату №51601 від 16 травня 2013 року (а.с.49), видаткова накладна №52303 від 23 травня 2013 року (а.с.50), платіжне доручення №80 від 16 травня 2013 року (а.с.52), подорожній лист вантажного автомобіля від 23 травня 2013 року (а.с. 53).
ТОВ «Продсервіслюкс» виписано позивачу податкову накладну за травень 2013 року на загальну суму ПДВ 5050,00 грн. (а.с.51).
Щодо правовідносин з ТОВ «Альянс-Іст» це договір купівлі-продажу від 06 липня 2012 року (а.с.54-55), рахунок на оплату 11502 від 15 січня 2013 року, №70602 від 06 липня 2012 року (а.с.60,61), видаткова накладна №11715 від 17 січня 2013 року, №70602 від 06 липня 2012 року (а.с.61,66), платіжне доручення №6 від 17 січня 2013 року, №114 від 06 липня 2012 року (а.с.63,68), подорожній лист вантажного автомобіля від 17 січня 2013 року, від 06 липня 2012 року (а.с.53,69).
ТОВ «Альянс-Іст» виписано позивачу податкові накладні за липень 2012 року та січень 2013 року на загальну суму ПДВ 6828,34 грн. (а.с.62,67).
Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача про нереальність господарської операції позивача у зв'язку відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних на підтвердження переміщення придбаного товару, оскільки позивачем, у зв'язку з самостійним здійсненням перевезень товару, оформлювалися подорожні листи які наявні в матеріалах справи. Крім того товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього, так як не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.
Також, при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2014 року у справі № 804/1742/14 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлений 23 січня 2015 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко