23 грудня 2014 рокусправа № П/808/265/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.
за участю секретаря судового засідання: Фірсіка Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -
У січні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001062610 від 16.12.2013 р.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення приняте Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 16.12.2013 р. №0001062610.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Запоріжкокс» з питань достовірності нарахування сум від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2013 р. та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у серпні 2013 р., за результатами якої складено акт №240/26-00/00191224 від 27.11.2013 р.
В ході проведення перевірки було встановлено порушення п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за вересень 2013 р. на загальну суму 1259042,00 грн.
Даного висновку податковий орган дійшов з огляду на встановлення збитковості операцій, що на його думку, свідчить про нереальність господарських операцій.
Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки №240/26-00/00191224 від 27.11.2013 р., 05.12.2013 р. позивач подав заперечення до СДПІ з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Листом №3536/10/26-0 від 11.12.2013 р., відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення заперечення ПАТ «Запоріжкокс» від 05.12.2013 р.
16.12.2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0001062610, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 1259042,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та отримано від'ємне значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на підставі господарських правовідносин, що підтверджені первинними документами та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно із пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстрочення або відстрочення відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно п.200.3 ст.200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
В акті перевірки відображено дослідження податковим органом документів первинного обліку: податкові декларації з ПДВ, додатки до декларації за вересень 2013 р.; головні книги, сальдові відомості по зведеним синтетичним рахункам за вересень 2013 р.; реєстри виданих та отриманих податкових накладних за вересень 2013 р.; податкові накладні, розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних за вересень 2013 р.; експортні та імпортні вантажні митні декларації за вересень 2013 р.; журнали - ордери по бухгалтерським рахункам: 31, 361, 362, 377, 631, 632, 641, 644, 681, 685 та ін. за вересень 2013 р.; банківські документи за вересень 2013 р.; рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт за вересень2013 р.; угоди щодо ведення фінансово-господарської діяльності та інші документи за вересень 2013 р., що підтверджує факт здійснення позивачем господарських операцій із зазначеними контрагентами з приводу придбання сировини та її подальшої реалізації в складі готової продукції за вересень 2013 року.
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до ч.2 ст.9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).
При цьому, висновків щодо невідповідності наданих ПАТ «Запоріжкокс» до перевірки документів первинного бухгалтерського обліку вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», або щодо інших порушень складання податкової звітності з податку на додану вартість, в тому числі й податкового кредиту з ПДВ, що зумовило б підстави для невизнання податкової звітності ПАТ «Запоріжкокс» з податку на додану вартість Акт перевірки від 27.11.2013 року не містить.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства при формуванні податку на додану вартість та податкового кредиту за перевіряємий звітний період.
Водночас, як вбачається зі змісту акту перевірки податковий орган дійшов висновку, що ПАТ «Запоріжкокс» у вересні 2013 р. було реалізовано продукції на загальну суму 214966052,77 грн. (без ПДВ), фактична собівартість виробництва якої дорівнює 222055255,25 грн. Частина продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації продукції у сумі 7089202,48 грн.
Вказаного висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що позивачем у вересні 2013 р. було реалізовано коксохімічну продукцію за ціною нижчою за собівартість. Так обсяг продажу виготовленої продукції є меншим ніж обсяг придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість виготовленої продукції.
На думку податкового органу, ПАТ «Запоріжкокс» за рахунок бюджетного відшкодування намагається покрити свої збитки від продажу продукції за ціною нижче ціни її собівартості.
Тобто, фактично, підставою для невизнання сум заявлених до бюджетного відшкодування та залишку від'ємного значення стала збитковість реалізації виготовленої коксохімічної продукції.
Однак із зазначеним твердженням неможливо погодитись, з огляду на те, що збитковість окремої господарської операції, що враховується для цілей оподаткування має визначатись з урахуванням грошових сум, які стосуються саме цієї господарської операції, з урахуванням її економічної мети, змісту та обсягу.
Так, зниження на ринку ціни продажу готової коксохімічної продукції відбувається набагато швидше і істотніше, ніж зниження вартості основної сировини, необхідної для виробництва такої продукції, що підтверджується аналізом цін на вугільну продукцію України та зарубіжні аналоги, аналізом цін на коксохімічну продукцію, вироблену підприємствами України.
До факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать також рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування товару, виходячи із його собівартості.
Крім того, під господарською діяльністю, згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договором комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України, не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту від наявності чи відсутності доходу по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.
Таким чином, Податковий кодекс України не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.
Отже, господарська діяльність також як і підприємницька, проводиться особою на власний ризик, тобто при здійсненні всіх необхідних дій, заходів, укладанні відповідних угод, тощо; особа не може бути впевненою, що той прибуток, на який вона розраховувала протягом провадження господарської діяльності, ще й в тому самому обсязі неодмінно настане. Таким чином придбаваючи товар та відносячи суму ПДВ від цього придбання до податкового кредиту відповідного звітного періоду за результатами якого було отримано від'ємне значення, позивач не знав і не міг знати, чи виправдаються вимушені витрати майбутнім прибутком, що отримає підприємство.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ПАТ «Запоріжкокс» правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам (послугам) до складу податкового кредиту у вересні 2013 року.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту її виготовлення в повному обсязі.
В повному обсязі ухвала виготовлена 30.12.2014 року.
Головуючий: С.А. Уханенко
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: Ю.М. Дадим