"20" червня 2014 р. справа № 1170/2а-1424/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)
судді Головко О.В. Ясенова Т.І.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу представника Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 в адміністративній справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень; треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Плантер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Нічний експрес», Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Бюджет»
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1 14.04.2011р. звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень - Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визначення сум податкових зобов'язань та застосування фінансових (штрафних) санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями №0001721780/0 та №0001731710/0 від 18.08.2010р.
В обґрунтування своїх вимог посилалася на безпідставність висновків перевіряючих осіб щодо заниження валових доходів та завищення валових витрат та податкового кредиту. Вказувала на реальність господарських операцій, за наслідками яких визначалися податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а також посилалася на правильність формування валових доходів та витрат, і як наслідок, правильність визначення об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Таким чином, на думку позивача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та необґрунтованими, прийнятими на підставі висновків акту перевірки які не відповідають дійсності, а тому підлягають скасуванню.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що господарські операції з ПП «Плантер» носять реальний характер, податковий кредит формувався на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а посилання суду на відсутність доказів оплати товару не позбавляють дану господарську операцію її реального змісту, оскільки усний договір між сторонами не визнано недійсним, а у податкового органу відсутні повноваження визнавати правочини нікчемними.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Кіровоградської ОДПІ у період з 20.07.2010 року по 05.08.2010 року проведено документальну виїзну планову перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, за період з 01.07.2007 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено Акт №84/1710/НОМЕР_1 від 10.08.2010 р. (т.1 а.с.101-124) (далі по тексту - Акт перевірки).
В Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем:
- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян» п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим податковим органом донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.07.2007 р. по 31.03.2010 р. в сумі 25218,07 грн., в тому числі за ІІІ -ІV квартали 2007 року в сумі 163,99 грн.. за 2008 рік в сумі 3302,82 грн., за 2009 рік в сумі 21314,01 грн., за І квартал 2010 року в сумі 437,25 грн.;
- п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим донараховано податок на додану вартість в сумі 25179,96 грн., в тому числі за:
жовтень 2007 року - 15,89 грн.,
листопад 2007 року - 191,73 грн.,
березень 2009 року - 478,66 грн.,
квітень 2009 року - 1 104,69 грн.,
червень 2009 року - 4 789,22 грн.,
липень 2009 року - 6 730,63 грн.,
серпень 2009 року - 1 455,71 грн.,
вересень 2009 року - 3 127,85 грн.,
жовтень 2009 року - 1 746,53 грн.,
листопад 2009 року - 2 252,76 грн.,
грудень 2009 року - 3 286,29 грн.
На підставі висновків Акту перевірки, 18.08.2010 р. Кіровоградською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0001731710/0, яким приватному підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб, від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 25 218,07грн., в тому числі за основним платежем 25218,07грн. (т.1 а.с.9)
- №0001721780/0, яким приватному підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 37 769,94грн., в тому числі за основним платежем - 25 179,96грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 589,98грн. (т.1 а.с.10)
Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки перевіряючих осіб, які зроблені в Акті перевірки, є обґрунтованими. Позивачем дійсно було занижено валові доходи та завищено валові витрати, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходи. Як наслідок, позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб. Перевіряючи правомірність висновків перевіряючих осіб щодо заниження податку на додану вартість, суд першої інстанції зазначив, що суми ПДВ 15,89грн. та 42,00грн. безпідставно віднесені до складу податкового кредиту, оскільки не підтверджені первинними документами. Віднесення ж сум ПДВ до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Плантер» є протиправним, оскільки позивачем не доведено факт сплати спірних сум ПДВ, а наявність податкових накладних не є беззаперечним доказом реальності господарської операції.
Як вбачається з апеляційної скарги, позивач оскаржує лише висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження реальності господарської операції з ПП «Плантер». Доводів та обґрунтувань незгоди з висновками суду першої інстанції в іншій частині щодо заниження податку з доходів фізичних осіб та заниження податку на додану вартість з огляду на не підтвердження сум ПДВ 15,89грн. та 42,00грн., апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне перевірити правильність висновків суду першої інстанції в частині правильності формування позивачем складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Плантер».
Так, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Відповідно до абз. 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судом встановлено, що між СГД ОСОБА_1 та ПП «Плантер» було укладено усний договір на поставку товарів.
На виконання умов вказаного договору ПП «Плантер» було виписано податкові накладні, видаткові накладних та рахунки. Суми ПДВ за зазначеними податковими накладними в розмірі 24 972,34грн. позивачем включено до складу податкового кредиту.
Інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення господарських операцій (договори, акти виконаних робіт, технічна, контактна та інша інформація, необхідна для виконання робіт контрагентом, рахунки-фактури контрагента, платіжні доручення тощо) надано не було. Не надано таких документів і до суду апеляційної інстанції.
Як зазначає податковий орган в Акті перевірки, вказана сума ПДВ безпідставно включена до складу податкового кредиту, оскільки перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, відсутні акти приймання-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, сертифікатів якості тощо.
Така позиція податкового органу є обґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до абз. 2 п. 2.1 зазначеного Положення господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Як зазначає позивач, розрахунки між суб'єктами господарювання здійснювалися на підставі рахунків, проте доказів фактичної сплати за отриманий товар, в тому числі й суми ПДВ у вартості придбаних товарів, позивачем не надано як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, з документів, які були надані перевіряючим особам під час проведення перевірки та які долучені до матеріалів справи, неможливо встановити, що вказана господарська операція вплинула на майновий стан її сторін, тобто спричинила настання правових наслідків, що є підтвердженням її здійснення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що надані позивачем копії податкових, видаткових накладних та рахунків не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, хоча і оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, позивач в апеляційній скарзі, фактично, не зазначає та не долучає документи, які б спростовували висновки перевіряючих осіб. В апеляційній скарзі заявник посилається на ту обставину, що перевіркою не спростовано факт постачання товару ПП «Плантер» на адресу позивача, а Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем норм податкового законодавства.
Проте, відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду про непідтвердження позивачем належним чином оформленими документами правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Плантер».
Щодо посилання позивача на відсутність підстав для визнання договору нікчемним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що судом першої інстанції прийнято рішення не з підстав визнання договору нікчемним, а з тих підстав, що позивачем не надано достатніх первинних документів для підтвердження реальності господарської операції, на підставі яких було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість. Суд першої інстанції не визнавав правомірними дії ДПІ щодо визнання договору нікчемним, а відтак, дані доводи апеляційної скарги є безпідставними.
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.03.2012 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Суховаров
Суддя: О.В. Головко
Суддя: Т.І. Ясенова