"20 " січня 2015 р. Справа № 917/2016/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І., суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Кузнєцовій І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Янко Є.С. за дорученням б/н від 30 вересня 2014 року
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4058П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГСН", м.Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький сталеливарний завод", м.Кременчук, Полтавської обл.
про стягнення 16372,27 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року (суддя Пушко І.І.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь ТОВ "ГСН" 13284 грн. 71 коп. - боргу, 246 грн. 75 коп. - 3% річних; 1324 грн. 76 коп. - пені; 1850 грн. 42 коп. - інфляційних витрат та 1827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вказує на те, що при прийманні товару позивачем не надано документів в підтвердження якості товару, у зв'язку з чим його було попереджено про при тримання в оплаті за товар згідно Договору № 0042-СН від 16.01.2014 року до моменту надання документів підтверджуючих якість товару.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Просить рішення господарського суду господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що відповідач не звертався до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в розділі 4 Договору, або з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 16.01.2014 року між ТОВ "ГСН" (постачальник) та ТОВ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) був укладений Договір поставки товару № 0042-СН (а.с.13,14).
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язаний поставити і передати у власність покупця визначений цим Договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Згідно п. 1.2. Договору найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком до даного Договору.
Специфікація розміщена в тексті п.1.2 Договору, з якого вбачається, що загальна ціна товару за цим Договором складає 13165,58 грн. в тому числі ПДВ.
У п.2.4. Договору сторони визначили, що датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної.
Як свідчать матеріали справи, позивач за первісним позовом свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі та передав відповідачу товар на загальну суму 13284,71 грн., що підтверджується виданими відповідачем довіреностями: № 0000000529 від 13.02.2014 року; №0000000322 від 28.01.2014 року (а.с. 22,23) та видатковими накладними - №3972 від 29.01.2014 року на суму 3 399,47 грн.; №3973 від 29.01.2014 року на суму 611,38 грн.; №3974 від 29.01.2014 року на суму 2091,12 грн.; №9743 від 18.02.2014 року на суму 2085,25 грн.; №9742 від 18.02.2014 року на суму 611,38 грн.; №9741 від 18.02.2014 року на суму 3769,91 грн.; №6201 від 03.02.2014 року на суму 716,21 грн. (а.с. 15-21).
Товар за вказаними накладними отримувався відповідачем без будь-яких зауважень щодо його кількості, якості чи ціни.
З п. 6.1. Договору вбачається, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30-ти календарних днів з дати поставки.
Таким чином, відповідно до п. 6.1. Договору товар повинен бути оплаченим відповідачем в строк: по 28.02.2014 року - за накладними №3972 від 29.01.2014 року; №3973 від 29.01.2014 року; №3974 від 29.01.2014 року; по 20.03.2014 року - за накладними №9743 від 18.02.2014 року; №9742 від 18.02.2014 року; №9741 від 18.02.2014 року; та по 05.03.2014 року - за накладною №6201 від 03.02.2014 року.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору не оплатив поставлений товар у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 13284,71 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з пропозицією провести звірку взаємних розрахунків та надіслав відповідний Акт, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та чеком відділу поштового зв'язку від 09.10.2014 троку (а.с. 39-40).
Проте, відповідач жодним чином на звернення позивача не відреагував, звірку не провів, Акт не підписав, будь-які заперечення або контррозрахунок суми заборгованості ні позивачу ні суду не направив.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заборгованість відповідача підтверджується наявними у справі копіями первинних документів, які містять вичерпні відомості про господарські операції між сторонами, підтверджують їх здійснення, та свідчать про наявність заборгованість відповідача за Договором поставки товару № 0042-СН.
Посилання відповідача на те, що у нього не виник обов'язок щодо оплати робіт, оскільки позивачем в порушення вимог Інструкції П-6 поставлений некомплектний товар, а саме не надано документів в підтвердження якості товару, колегія суддів сприймає критично з наступних підстав.
Згідно з п.п. 9.2, 9.3., 9.4 Договору передбачено приймання товару згідно видаткової накладної після пред'явлення довіреності на право отримання матеріальних цінностей. Приймання товару за кількістю та якістю згідно чинного законодавства та приписів Інструкцій П-6 та П-7.
Відповідно до п. 25 Інструкції про порядок приймання продукції (товару) по кількості П-6 зазначено, що при виявленні недостачі продукції, результати приймання по кількості оформлюються Актом, який складається в той же день коли виявлена недостача.
Відповідно до п.29 Інструкції претензія у зв'язку з недостачею продукції пред'являється поставщику в установлений строк. До претензії додається Акт.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в порушення норм чинного законодавства та умов Договору, відповідач не складав Акт про виявлення недоліки товару, не звертався до позивача з претензіями щодо некомплектності товару.
Також слід зазначити, що Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права» зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором поставки товару № 0042-СН, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 13284,71 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1324 грн. 76 коп.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що стягненню з відповідача підлягає: 588,97 грн. пені за накладною №3972 від 29.01.2014 року, №3973 від 29.01.2014 року, №3974 від 29.01.2014 року за період прострочки з 01.03.2014 року по 01.09.2014 року; 70,26 грн. пені за накладною №6201 від 03.02.2014 року за період прострочки з 06.03.2014 року по 06.09.2014 року; 665,53 грн. пені за накладною № 9741 від 18.02.2014 року, №9742 від 18.02.2014 року, № 9743 від 18.02.2014 року за період прострочки з 21.03.2014 року по 21.09.2014 року, що разом складає 1324,76 грн. (а.с. 47-48).
Згідно ст. 610, ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 10.6. Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.
Відповідно до вимог п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При перевірці правильності розрахунку пені судом не виявлено її завищення з боку позивача, а навпаки - фактично позивач вимагає стягнення пені в меншому розмірі, ніж міг би заявити (за розрахунком суду на 2,63 грн. менше).
Приймаючи до уваги, що зобов'язання за Договором поставки товару № 0042-СН у визначені строки відповідачем не виконані, а заявлений розмір пені відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегія суддів вважає, що господарський суд також обґрунтовано задовольни позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1324 грн. 76 коп.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 246 грн. 75 коп. та інфляційні витрати у розмірі 1850 грн. 42 коп., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 915,29 грн. інфляційних витрат за накладною №3972 від 29.01.2014 року, №3973 від 29.01.2014 року, №3974 від 29.01.2014 року за період прострочки з березня по жовтень 2014 року; 107,43 грн. інфляційних витрат за накладною №6201 від 03.02.2014 року за період прострочки з березня по жовтень 2014 року; 827,70 грн. інфляційних витрат за накладною № 9741 від 18.02.2014 року, № 9742 від 18.02.2014 року, № 9743 від 18.02.2014 року за період прострочки з квітня по жовтень 2014 року, що разом складає 1850,42 грн. (а.с. 49).
Враховуючи неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати товару та приймаючи до уваги, що право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних передбачене чинним законодавством України, колегія суддів вважає, що господарським судом також обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 246 грн. 75 коп. та інфляційні витрати у розмірі 1850 грн. 42 коп.
Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, матеріали справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, у зв'язку з чим підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 28 жовтня 2014 року у справі № 917/2016/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили
Повна постанова складена 23.01.2015 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Черленяк М.І.
Суддя Хачатрян В.С.