21 січня 2015 року Справа № 876/10135/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді - Мікули О.І.,
суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України в м.Луцьку Волинської області на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2014 року про відмову в роз'ясненні судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-
19 вересня 2014 року управління Державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області звернулося в суд з заявою про роз'яснення ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2014 року про зміну способу виконання судового рішення, оскільки у такій не вказана сума, яку необхідно стягнути з Департаменту соціальної політики Луцької міської ради в користь ОСОБА_1.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2014 року у задоволенні заяви управління Державної казначейської служби України в м.Луцьку Волинської області про роз'яснення судового рішення відмолено.
Не погодившись із винесеною ухвалою, заявник оскаржив її в апеляційному порядку, покликається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду чинному законодавству та обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому факту, що до завдань і функцій органів казначейства не належить вирахування суми, яку необхідно стягувати. Просить скасувати оскаржувану ухвалу, та прийняти нову ухвалу, якою вимоги заяви про роз'яснення ухвали задовольнити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому суд, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з наступних підстав.
Відмовляючи у роз'ясненні судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції виходив із того, що рішення є чітким і зрозумілим та не потребує жодних роз'яснень.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 170 КАС України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Аналіз вищезазначеної норми дає підстави для висновку про те, що роз'яснення судового рішення за своєю правовою суттю є одним із способів усунення його недоліків, яке не передбачає виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.
Незрозумілість судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання.
Згідно з п.19 Постанови Пленуму ВАС України №7 від 20.05.2013 року "Про судове рішення в адміністративній справі" за правовою природою роз'яснення судового рішення є продовженням його ухвалення, а ухвала про роз'яснення є його складовою, тому клопотання про роз'яснення судового рішення розглядається у тому ж провадженні, в якому було ухвалене судове рішення, про роз'яснення якого ставиться питання.
В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Таким чином, роз'яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішенням, які нечітко сформульовані, або є незрозумілими для заінтересованих осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Луцького міськрайонного суду від 08 травня 2009 року позов ОСОБА_1 до Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмову в наданні безпроцентної позики задоволено частково. Визнано незаконним дії (бездіяльність) Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної адміністрації щодо відмови у наданні ОСОБА_1 безпроцентної позики за новим місцем проживання відповідно до п.5 ст.36 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано департамент соціальної політики Луцької міської ради надати ОСОБА_1 безпроцентну позику за новим місцем проживання на господарське обзаведення в розмірі 50 мінімальних заробітних плат на сім'ю із строком сплати до 15 років з моменту видачі позики незалежно від часу евакуації, відселення або самостійного переселення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року вказане рішення суду залишено без змін.
05 грудня 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Волинській області звернувся в суд з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Луцького міськрайонного суду від 08 травня 2009 року у зв'язку з наявністю обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 12 березня 2013 року вказану заяву задоволено, змінено спосіб виконання постанови Луцького міськрайонного суду від 08 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправною відмови в наданні ОСОБА_1, зобов'язання вчинити певні дії в частині зобов'язання департаменту соціальної політики Луцької міської ради надати ОСОБА_1 безпроцентну позику за новим місцем проживання на господарське обзаведення в розмірі 50 мінімальних заробітних плат на сім'ю зі строком сплати до 15 років з моменту видачі позики незалежно від часу евакуації, відселення або самостійного переселення, на стягнення з Департаменту соціальної політики Луцької міської ради в користь ОСОБА_1 50 мінімальних заробітних плат на сім'ю із строком сплати до 15 років з моменту видачі позики незалежно від часу евакуації, відселення або самостійного переселення, на стягнення з департаменту соціальної політики Луцької міської ради в користь ОСОБА_1 безпроцентної позики відповідно до п.5 ст.36 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи».
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, викладаючи резолютивну частину ухвали від 12 березня 2014 року, зазначив розмір безпроцентної позики, який підлягає стягненню - 50 мінімальних заробітних плат, і який у процесі виконання судового рішення визначається в конкретній сумі.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2014 року є чіткою і зрозумілою, а тому підстави для її роз'яснення відсутні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків.
Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
В п. 35 Рішення Європейського суду з прав людини в справі "Півень проти України" Суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено того, що ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2014 року в даній адміністративній справі є незрозумілою, її виконання є утрудненим чи неможливим та є підстави для її роз'яснення.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до вимог ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 170, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби України в м.Луцьку Волинської області залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2014 року про відмову в роз'ясненні судового рішення у справі № 2а-223/09,2ар-161/16/14- без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий О.І. Мікула
Судді А.Р. Курилець
М.П. Кушнерик