22 січня 2015 року Справа № 5920/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Мікули О.І.,Старунського Д.М.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції у Волинській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
Позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та скасувати постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору ВП № 27008739 від 26.11.2012 року.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_2, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що відповідачем при прийнятті постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 9625,29 грн. не було враховано, що сума заборгованості, яка підлягала стягненню, фактично становила 56105,56 грн., а не 96252,93 грн. Державним виконавцем не було вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження», оскільки заборгованість була погашена позивачем після самостійного продажу автомобіля, на придбання якого було отримано кредит.
Апелянт просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року та задовольнити позовні вимоги.
Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка апеляційну скаргу підтримала, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
У справі встановлено, що 7.06.2011 року до відділу державної виконавчої служби Ковельського міськрайонного управління юстиції надійшла заява від ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Волинського головного регіонального управління» про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника на підставі виконавчого листа № 2-1002, виданого 17.08.2009 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в сумі 96 252,93 грн.
9.06.2011 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 27008739, в якій встановлено термін для добровільного виконання виконавчого листа (в семиденний термін від дня отримання постанови) та повідомлено боржника (ОСОБА_2.), що у разі невиконання рішення в наданий для добровільного виконання строк, воно буде виконуватися в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Крім того, 9.06.2011 року державним виконавцем було прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження були отримані позивачем 23.06.2011 року.
ОСОБА_2 у встановлений державним виконавцем строк рішення суду не виконав та не відшкодував стягувачу 96 252,93 грн.
2.11.2012 року відповідачем було отримано довідку від ЗАТ КБ «ПриватБанку» про погашення заборгованості по кредиту у розмірі 96 252,93 грн. згідно виконавчого листа № 2-1002 від 17.08.2009 року, виданого Ковельським міськрайонним судом Волинської області.
26.11.2012 року відповідачем було прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 9 625, 29 грн., який був визначений у розмірі 10% від суми, яка підлягала стягненню з боржника згідно виконавчого листа та постанови про відкриття виконавчого провадження (96 252, 93 грн.).
27.11.2012 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що заборгованість у сумі 96 252, 93 грн. боржником ОСОБА_2 сплачено в повному обсязі, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору підлягає виділенню в окреме провадження.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що постанова відповідача про стягнення виконавчого збору є правомірною, відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», тому підстав для її скасування немає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Як передбачено ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу», державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 25 цього ж Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження 23.06.2011 року (а.с. 35), однак у встановлений державним виконавцем семиденний строк рішення суду не виконав.
Сума заборгованості у розмірі 96 252, 93 грн. була погашена позивачем лише в 2012 році, тобто після спливу семиденного строку для добровільного виконання рішення, встановленого в постанові відповідача про відкриття виконавчого провадження.
Посилання апелянта на те, що державним виконавцем не вчинялися заходи з приводу примусового виконання рішення колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки згідно матеріалів справи державним виконавцем з метою виконання боржником виконавчого листа була прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Крім того, як видно з заперечення відповідача (а.с. 25-26), державним виконавцем 22.08.2011 року приймалася постанова про зупинення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з оголошенням розшуку транспортних засобів боржника, здійснювалися запити в органи Державтоінспекції та Волинське обласне бюро технічної інвентаризації для виявлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що державним виконавцем було вчинено необхідні дії з метою виконання боржником рішення суду.
Щодо визначення розміру виконавчого збору, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що оскільки державному виконавцю не надходило жодних повідомлень про зменшення суми заборгованості чи про часткове виконання рішення суду, тому розмір виконавчого збору було правомірно обраховано на підставі даних, зазначених у виконавчому листі та заяві про відкриття виконавчого провадження.
Довідка № 60468, яка долучена позивачем до матеріалів справи, засвідчує про наявність в ОСОБА_2 заборгованості перед ПАТ КБ «Приватбанк» у розмірі 56 105, 56 грн. станом на 12.07.2011 року, тобто на момент після прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним та всебічним з'ясуванням усіх обставин справи, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги, з огляду на викладене, підставою для її задоволення бути не можуть.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2013 року в справі № 803/1/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : О.І. Мікула
Д.М.Старунський