номер провадження справи 8/170/14
15.01.2015 Справа № 908/5061/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (01004, м.Київ, вул.. Рогнідинська, 4А)
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (69065, АДРЕСА_1)
про стягнення 7830 грн. основного боргу за товар, поставлений за накладною № 3760 від 14.08.2012 р., 528 грн. 36 коп. річних процентів, 1550 грн. 34 коп. втрат від інфляції грошових коштів
Суддя Попова І.А.
Представники:
від позивача: Рішко М.І., дов. № 2 від 14.01.2015 р.
від відповідача: не з'явився
Заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 7830 грн. основного боргу за товар, поставлений за накладною № 3760 від 14.08.2012 р., 528 грн. 36 коп. річних процентів, 1550 грн. 34 коп. втрат від інфляції грошових коштів.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 15.01.2015р.
Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених в позові, відповідно до ст.. 509, 526, 610, 611, 625, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 173, 193 ГК України. В обґрунтування вимог вказує, що за видатковою накладною № 3760 від 14.08.2012 р. позивач передав відповідачу товар - електротовари (світильники вбудовані у кількості 50 шт.) на загальну суму 7830 грн. Зобов'язання щодо оплати отриманого товару відповідач не виконав, внаслідок чого за останнім склалася заборгованість в сумі 7830 грн., яку позивач просить стягнути з ФОП ОСОБА_3 Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань до стягнення заявлено 528 грн. 36 коп. річних процентів, нарахованих за період з 15.08.2012 р. по 13.11.2014 р., та 1550 грн. 34 коп. втрат від інфляції грошових коштів, нарахованих за період з вересня 2012 р. по жовтень 2014 р.
Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався. Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ФО-П ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала суду від 21.11.2014 р. про порушення провадження по даній справі, яка направлялася на адресу відповідача, повернута органом зв'язку з посиланням «за закінченням строку зберігання», тому з урахуванням обставин справи вважається належним виконанням господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу щодо вчинення судом певних процесуальних дій. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 15.01.2015 року за відсутності представника відповідача.
Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу України, зокрема, з правочинів, якими в силу ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочини можуть вчинятися в усній та письмовій формі. При цьому письмовою формою вважається як підписання одного документу, так і обмін листами, телеграмами тощо, з яких вбачається, що сторони правочину досягли згоди по всіх істотних умовах, необхідних для договорів даного виду. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Відповідно до ст.. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать вивчені матеріали, за видатковою накладною № 3760 від 14.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віва люкс плюс» (позивач по справі) передало, а Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (відповідач по справі) прийняв товар - електротовари в кількості 50 шт. на загальну суму 7830 грн., про що свідчить підпис відповідача на зазначеній накладній, скріплений його печаткою.
Статтею 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. З огляду на вищезазначені документи суд доходить до висновку, що ТОВ «Віва люкс плюс» та ФОП ОСОБА_3 вчинено правочин купівлі-продажу внаслідок досягнення ними згоди по всіх істотних умовах, необхідних для укладення угод купівлі-продажу, а саме: щодо найменування продукції, ціни за одиницю виміру, загальній вартості, що підлягає сплаті. Внаслідок вчинення правочину у сторін виникають певні зобов'язання.
Як свідчить позивач, в порушення вимог закону відповідач зобов'язання щодо оплати отриманої продукції не виконав. Згідно представленого позивачем розрахунку за відповідачем склалася заборгованість в розмірі 7830 грн.
Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Оскільки відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару в узгодженому розмірі та у визначені законом строки, вимоги про стягнення заборгованості в сумі 7830 грн. за отриманий товар суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими матеріалам та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язань по оплаті отриманого товару, вимоги про стягнення річних процентів в сумі 528 грн. 36 коп., нарахованих за період з 15.08.2012 р. по 13.11.2014 р., та втрат від інфляції грошових коштів в сумі 1550 грн. 34 коп., нарахованих за період з вересня 2012 р. по жовтень 2014 р., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги задовольняються.
Судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст.11, 205, 509, 526, 625, 655, 692 ЦК України, ст. 180, 193 ГК України, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (69065, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Люкс Плюс» (01004, м.Київ, вул.. Рогнідинська, 4А, ЄДРПОУ 36676101) 7830 (сім тисяч вісімсот тридцять) грн. основного боргу, 528 (п'ятсот двадцять вісім) грн. 36 коп. річних процентів, 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) грн. 34 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. судових витрат. Видати наказ.
Повне рішення складено 20 січня 2015 року.
Суддя І.А. Попова