Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" січня 2015 р.Справа № 922/4788/14
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Аюпова Р.М.
судді: Бринцев О.В. , Шатерніков М.І.
при секретарі судового засідання
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ
до Приватного акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", м. Лисичанськ
про стягнення коштів в розмірі 14930,68 грн.
за участю представників сторін:
Представник позивача - Пронюк В.Я., дов. від 15.07.2014 року.
Представник відповідача - не з"явився.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", м. Лисичанськ, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 9149,44 грн., три відсотки річних в розмірі 2111,41 грн., суму, на яку збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 3669,83 грн., які нараховані позивачем внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо вчасної сплати за отриманий природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № ЛН2013-ПР від 24.12.2012р., укладеного між сторонами даного спору. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 30.10.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.11.2014р. об 11:15 год.
Ухвалою господарського суду від 16.12.2014р. для розгляду справи призначено судову колегію.
Розпорядженням заступника голови господарського суду від 16.12.2014р. призначено склад колегії для розгляду справи № 922/4788/14: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Жельне С.Ч., Шатерніков М.І.
Розпорядженням голови господарського суду від 12.01.2015р., у зв'язку з відпусткою судді Жельне С.Ч., змінено склад судової колегії та для розгляду даної справи призначено склад колегії: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцев О.В., Шатерніков М.І.
У призначеному судовому засіданні 12.01.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у призначене судове засідання 12.01.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. В наданих до господарського суду письмових поясненнях (вх. № 43043 від 02.12.2014р.) пояснив, що підприємство відповідача, через проведення на території Луганської області антитерористичної операції, завдало значних збитків, завданих проведенням бойових дій безпосередньо на території підприємства, що підтверджується актом про пожежу від 03.08.2014р., яка сталася на підприємстві внаслідок влучення артилерійського снаряду в резервуар з нафтопродуктами. В зв'язку з чим, враховуючи зазначені обставини, які призвели до значних збитків підприємства відповідача, просить суд зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення суми пені на 90%.
Присутній в судовому засіданні 12.01.2015р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 24.12.2012 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПрАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (покупець) був укладений договір № ЛН2013-ПР купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.
Згідно до п. 1.2. договору, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Відповідно до п. 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2013р. по 31 грудня 2013р. газ, обсягом до 30650,000 тис. куб. м.
Відповідно до п. 3.1. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Відповідно до п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Строк дії договору встановлений п. 11.1. договору - до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" поставило покупцю імпортований природний газ у кількості 29512,137 тис. куб. м на загальну суму 135356819,88 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. наданими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
Покупець своєчасно оплату поставленого газу не здійснив, що і стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" 14930,68 грн., з яких: 9149,44 грн. - пеня, 2111,41 грн. - 3% річних, 3669,83 грн. - інфляційні втрати.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач свої зобов'язання щодо сплати суми заборгованості перед позивачем виконав із порушенням встановленого договором строку виконання, у зв'язку із чим позивачем нарахована відповідачу пеню у розмірі 9149,44 грн., 2111,41 грн. - 3% річних, 3669,83 грн. - інфляційні втрати.
Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 9149,44 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, колегія суддів виходить з наступного.
Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 2 Закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, позивачем було нараховано пеню, яка станом на 13.06.2014р., становить 9149,44 грн. за період з 14.01.2014р. по 27.01.2014р.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем вказаної суми, колегія суддів встановила, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 90%, задовольняє його, вихолячи з наступного.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.
За приписами ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Так, відповідачем до матеріалів справи надано акт про пожежу , відповідно до якого 03.08.2014р. на території відповідача, через влучення артилерійського снаряду сталося займання резервуару з нафтопродуктами, в звязку з чим підприємству відповідача нанесені збиткі через займання в розмірі 57928462,90 грн. втрачених нафтопродуктцв та 53087811,96 грн. пошкодженого обладнання та трубопроводів. Також, відповідачем в обгрунтування клопотання про зменшення пені на 90%, надано звіт про оцінку збитків, завданих ПрАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" під час проведення антитерористичної операції, зроблений ТОВ "Незалежна експертна компанія".
Згідно Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" м. Лисичанськ, на території якого знаходиться підприємство відповідача, згідно розпорядженню затвердженому КМУ 30.10.2014 р. за №1053-р. внесено в перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тобто знаходження відповідача у зоні АТО унеможливлює своєчасне виконання ним своїх зобов'язань згідно договору, укладеного між позивачем та відповідачем.
Задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, колегія суддів враховує ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ, знаходження відповідача у зоні АТО, в звязку з чим, колегія суддів зазначає, що зменшена з 9149,44 грн. до 914,94 грн. сума пені є адекватною відповідальністю за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Такої ж позиції притримується і Вищий господарський суд України при розгляді аналогічних справ, щодо необхідності врахування інтересів позивача при зменшенні розміру штрафних санкцій: від 08.05.2014 р. у справі №921/185/13-г, від 29.05.2014 р. у справі №921/186/13-г, від 03.06.2014 р. у справі №17/5014/2629/2012, від 25.07.2013 р. у справі №904/1610/13-г, від 06.06.13 р. у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 р. у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 р. у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013 р. у справі №5010/1076/2012-2/56, від 30.12.2012 р. у справі №10/5026/1270/2012.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача три відсотки річних у розмірі 2111,41 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3669,83 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення три відсотки річних у розмірі 2111,41 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3669,83 грн.
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням зменшення розміру нарахованої пені на 90%.
Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, в якому відповідач не погоджується з нарахуванням йому штрафних санкцій, та зазначає, що дані нарахування 3% річних та інфляційних збитків не є штрафними санкціями в розумінні ст. 217, 223 ГК України, ст. 549, 551 ЦК України, та правомірність їх нарахування підтверджена матеріалами справи та фактичними обставинами спору.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно приписів п.4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 16, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 551, 598, 612, 625-629, 714 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193, 216, 230, 232, 233, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 371, к. 1-а, код ЄДРПОУ 32292929) на користь Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, п/р 26002301921 в АТ "Ощадбанк" м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 914,94 грн., три відсотки річних в розмірі 2111,41 грн., суму, на яку збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 3669,83 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову - відмовити.
Повне рішення складено 13.01.2015 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя Р.М. Аюпова О.В. Бринцев М.І. Шатерніков
справа № 922/4788/14