13.01.15р. Справа № 904/8887/14
За позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТБ-МАРКЕТ", смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СНЕК ЕКСПОРТ", м. Дніпропетровськ
про визнання договору за № 25005 від 15.05.2010р. недійсним
Суддя: Ніколенко М.О.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Братцева Н.С. - довіреність № 10/10 від 10.10.14;
Поліщук С.М. - довіреність № 14 від 10.01.14.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АТБ-МАРКЕТ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СНЕК ЕКСПОРТ" про визнання договору за № 25005 від 15.05.2010 недійсним.
Позов обґрунтований тим, що договір № 25005 від 15.05.10 підписаний невстановленою особою, оскільки при детальному огляду підпису Євсєєва Дмитра Олеговича, генерального директора ТОВ "АТБ-Маркет", вбачається різниця між дійсним відображенням підпису генерального директора ТОВ "АТБ-маркет" та тим, що нанесено на останньому аркуші вказаного договору поставки.
Ухвалою суду від 03.12.14 розгляд справи відкладений на 13.01.15.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, надав клопотання про відкладення розгляду справи
Представники відповідача у судове засідання з'явилися, проти позову заперечують, надали пояснення по справі, відповіли на поставлені питання.
Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами. В порядку статті 85 ГПК України, у судовому засіданні 13.01.15 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладений договір № 25005 від 15.05.10. Предметом цього договору є те, що постачальник зобов'язується в прядки та строки, встановлені цим договором виготовити, передати товар у власність покупцю, в обумовленій кількості, відповідної якості і за узгодженою ціною, а останній зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, вказаних у договорі. Найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється, вказуються в додатку №2 до цього договору (специфікація/прайс-лист), який є його невід'ємною частиною (п.1.2). Товар поставляється партіями. Кількість, асортимент, ціна за одиницю товару вказуються в товарно-транспортній накладній, на підставі письмової заявки (п.2.1). Цей договір вступає в законну силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 12 місяців (п. 10.1). Позивач просить визнати договір № 25005 від 15.05.10 недійсним, оскільки вважає, що даний договір підписаний не уповноваженою особою.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу пункту 1 статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Пункт 7 цієї ж статті передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно п.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, позивач уклав з відповідачем в письмовій формі договір поставки. Факт укладення договору було підтверджено сторонами шляхом прийняття до виконання його умов: відповідач здійснив поставку та передав у власність позивача товар на загальну суму 98 974 794,30 грн., а позивач прийняв його, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи. Крім того, згідно банківських виписок, наданих відповідачем, позивач здійснив часткову оплату за товар на загальну суму 95 840,73 грн., при цьому у призначенні платежу вказано, що оплата здійснюється за товар за оспорюваним договором № 25005 від 15.05.10.
Єдиною підставою для визнання спірного договору недійсним позивач зазначає його підписання зі свого боку невідомою особою, на останньому аркуші цього договору. Між тим, з даного договору не вбачається, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків. Згідно положень Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" , частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" , частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі" , статті 12 Закону України "Про іпотеку" , частини другої статті 29 Закону України "Про страхування" , статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" , статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Позивачем не надано належних доводів та не наведено наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, не доведено в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
Таким чином, договір поставки № 25005 від 15.05.10, укладений сторонами відповідає вимогам чинного законодавства України.
В задоволенні заяви позивача про відкладення розгляду справи суд відмовляє, так як, Відповідачем не доведено неможливість розгляду справи без участі представника Відповідача.
Так, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити, за необхідності, участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК). При чому, відсутність коштів для оплати послуг представника, не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п.3.9.2. Постанови пленуму вищого господарського суду України №18).
За таких обставин, в позові слід відмовити.
Згідно зі ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.173, 179,181 Господарського Кодексу України, ст. ст. 11, 203, 207, 215, 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові ВІДМОВИТИ повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.
Повне рішення складено19.01.15.
Суддя М.О.Ніколенко