"15" січня 2015 р. Справа № 917/1611/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.
при секретарі Полубояриный Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився
відповідача - не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук (вх.№3606 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.08.2014 року у справі № 917/1611/14
за позовом ТОВ "Молторг-Логістік", м. Світловодськ
до ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук
про стягнення 160 878,77 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.08.2014 року (суддя Киричук О.А.) позов задовольнити повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Молторг-Логістік" суму основного боргу в розмірі 148333,44 грн., 10685,36 грн. - пені, 1859,98 грн. - 3% річних від простроченої суми та 3217,58 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його прийнятті, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.261 від 12.01.2014 року), в якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.
ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та ТОВ "Молторг-Логістік" в судове засідання 15.01.2015 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Про час та місце проведення судового засідання у справі були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в справі повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 05.12.2014 (а.с.133-134).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач та відповідач своїх представників у судове засідання 15.01.2015 не направили, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.01.2012 між ТОВ "Молторг-Логістік" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки товару за №30-П, відповідно до п.1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються накладними, що є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору).
Сторонами погоджено у п.1.4 договору, що загальна сума товару за договором становить 248600,00 грн. в тому числі ПДВ.
Підтвердження якості та комплектності товару з боку постачальника є посвідчення якості, ветеринарне свідоцтво (п.4.1 договору).
Як встановлено у п.6.1 договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 10 календарних днів з дати поставки. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п.6.2 договору).
Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Відвантаження товару покупцю здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей (п.9.2 договору).
Однак, у п.9.3 договору сторони встановили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається відповідним чинним законодавством.
Пунктом 10.1 договору передбачено, що у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (далі іменується - «порушення договору»), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
Сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущена вигода) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (п.10.3 договору).
Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу сплатив частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 160878,77 грн.
З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена претензія №2 б/д про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором.
Вказану претензію ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" отримало 19.05.2014, що підтверджується копією поштового повідомлення, наявною в матеріалах справи.
Як стверджує позивач, відповіді зобов'язаний контрагент (відповідач у справі) на вказану претензію не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.
Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не надав.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його не правомірним, не обґрунтованим та таким, що базується на не належних доказах, які містяться в матеріалах справи.
З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
З огляду на ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України вбачається, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Правові позиції втілені у до ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору поставки, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передача товару, а обов'язком відповідача - оплата вартості поставленого (переданого) товару в порядку та на умовах, визначених договором.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Приписами статей 655, 692, Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються на протязі 10 календарних днів з дати поставки. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі (п.6.2 договору).
Зі змісту наведених законодавчих та договірних положень слідує, що обов'язок оплаті товару за договором у відповідача, як покупця, виникає за умови здійснення безпосередньої поставки товару, тобто отримання відповідачем товару.
Здійснення господарських операцій, в тому числі поставки товарів, продукції, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якщо такі відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно приписів п. п. 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку ст. 692 ЦК України. (Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2001).
Відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача. Довіреність на одержання цінностей це документ, що фіксує рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, яка є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей. Такої довіреності ані позивачем, ані відповідачем не надано.
Водночас, як слідує зі змісту покладених в основу обґрунтування позовної заяви товарно-транспортних накладних, товар за вказаною накладною був отриманий Явтушенко А.П., у той час, як доказів уповноваження вказаної особи на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені відповідача суду не надано.
Інших доказів, що підтверджують отримання відповідачем товару загальною вартістю 160878,77 грн. не надано, що свідчить про недоведеність позивачем факту поставки (отримання) відповідачу означеного товару, наявність якого породжує зобов'язання по його оплаті в порядку ст. 629 ЦК України та п. 6.1 договору.
До того ж, виходячи з положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, який повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 11.1. Правил, товарно-транспортна накладна та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).
Сама по собі товарно-транспортна накладна не дозволяє відобразити усі дані, які необхідні для здійснення господарської операції та її належного документального підтвердження.
Таким чином, надані позивачем копії товарно-транспортної накладних - є документом, що оформлює процес (послуги) перевезення вантажу, але не є підставою для здійснення оплати за перевезену продукцію у відповідності з умовами договору.
В свою чергу умовами укладеного договору зазначено (п. 9.2), що товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Розрахунки за товар здійснюються протягом 10 календарних днів з дати поставки (п.6.1).
Тобто, спірним договором виконання відповідачем обов'язку з оплати товару встановлено і відраховується від дати видаткової накладної.
Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Однак, позивачем не надано належним чином оформлених видаткових накладних на суму 160878,77 грн. на підтвердження факту отримання товару відповідачем та, яка у відповідності з умовами договору є підставою для здійснення розрахунків.
В матеріалах справи міститься підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками їх підприємств двосторонній акт звіряння станом на 01.04.2014 з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 175019,52 грн.
Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою носить інформаційний характер та є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань стороні підтверджується первинними документами.
Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи встановлення судом апеляційної інстанції відсутності видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", якими було б зафіксовано факт передання позивачем і отримання відповідачем товару загальною вартістю 160878,77 грн., суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості.
Враховуючи, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 160878,77 грн. заборгованості за товарно-транспортними накладними згідно договору відмовлено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10685,36 грн. пені в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення, 1859,98 грн. 3% річних, задоволенню не підлягають, так як за своєю правовою природою є похідними від основної позовної вимоги.
З огляду на встановлені факти, місцевий господарський суд не правомірно дійшов висновку у задоволенні позовних вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 160878,77 грн., 10685,36 грн. пені в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення, 1859,98 грн. 3% річних.
Щодо доводів скаржника в апеляційній скарзі про не надання позивачем ветеринарного свідоцтва на поставлений товар, то варто зазначити наступне.
Статтею 47 розділу ІІІ Статуту Автомобільного транспорту УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. N 401 (з останніми змінами та доповненнями від 02.07.1981), товарно - транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно - матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. До графи 8 товарно-транспортної накладної підлягає внесенню перелік документів, які слідують з вантажем.
Відповідно до копій товарно-транспортних накладних, в жодній з них не зазначено, що з вантажем слідувало ветеринарне свідоцтво, за таких обставин неможливо встановити факт передачі позивачем відповідачу ветеринарних свідоцтв на поставлений товар.
Проте, частиною 2 ст. 32 Закону України «Про ветеринарну медицину» встановлено, що об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються ветеринарними свідоцтвами при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів міст, а спірний товар при переміщенні від позивача на склад покупця межі області не перетинав.
Вищенаведені норми закону регламентують правила перевезення вантажів і не стосуються зобов'язальних відносин сторін, заснованих на договорі поставки. Проте, варто зазначити, що товар межі областей не перетинав, отже супроводження ветеринарними свідоцтвами товару є необов'язковим.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься заперечень покупця щодо якості товару або доказів, що підтверджували факт повернення товару продавцю через неналежну якість, у зв'язку з чим доводи не мають правового навантаження.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 21.08.2014 у справі № 917/1611/14 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування, та задоволенню апеляційної скарги.
Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2,4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", м. Кременчук задовольнити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 21.08.2014 року у справі № 917/1611/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молторг-Логістік" (вул. Крупської, 15, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500, код ЄДРПОУ 374680009) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (вул. І. Приходька, 141, м. Кременчук, Полтавська область, 39621, код ЄДРПОУ 05756783) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1608,79 грн.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний накази.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 19 січня 2015 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Горбачова Л.П.