Головуючий у 1-й інстанції: Леонтович А.М. Суддя-доповідач: Епель О.В.
14 січня 2015 року Справа: № 810/6393/14
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря Бабенка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання наказу незаконним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області ( далі - відповідач ) про:
- визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 15.08.2013 р. № 14-о «Про звільнення ОСОБА_2.»;
- поновлення ОСОБА_2 на посаді Головного державного ревізора-інспектора відділу оподаткування та контролю об'єктів і операцій Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області;
- зобов'язання відповідача сплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток, який вона одержувала під час перебування на посаді Головного державного ревізора-інспектора відділу оподаткування та контролю об'єктів і операцій Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, за час вимушеного прогулу за період з 16.08.2013 року по 16.08.2014 року.
Київський окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 13 листопада 2014 року адміністративний позов залишив без розгляду.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, так як, на її думку, оскаржувана ухвала була постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 була призначена на посаду Головного державного ревізора-інспектора відділу оподаткування та контролю об'єктів і операцій Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області тимчасово, на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною до 3-х років.
16.08.2013 р. відповідачем був прийнятий наказ від 15.08.2013 р. № 14-о «Про звільнення ОСОБА_2.», відповідно до якого позивач була звільнена з вказаної вище посади на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору та виходом на роботу зазначеного працівника.
08.11.2014 р. ОСОБА_2 звернулась з даним адміністративним позовом до суду, що підтверджується штампом відділення зв'язку на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява.
При цьому, залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк звернення до суду без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України ), Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України ).
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
У п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України закріплено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
П. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути на невизначений строк, установлений за погодженням сторін.
Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку ( пункти 2 і 3 статті 23 ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Таким чином, для категорії справ, пов'язаних зі звільненням громадян з публічної служби, адміністративним процесуальним законодавством регламентований спеціальний скорочений строк звернення до суду, який складає один місяць. Перебіг цього строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
При цьому, такий строк може бути поновлений судом виключно за наявності поважних причин його пропуску, якими можуть бути визнані лише обставини, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та які повинні бути підтверджені належними доказами. За відсутності таких причин суд повинен залишити позовну заяву без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 13-14 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».
Як встановлено судовою колегією та таке вбачається з матеріалів справи, що на підставі наказу Тетіївської ОДПІ від 01.07.2013 р. № 1-«о» «Про призначення працівників» позивач тимчасово, на період відпустки основного працівника по догляду за дитиною до 3-х років, була призначена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу оподаткування та контролю об'єктів і операцій Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області / а.с. 20 /.
15.08.2013 р. у зв'язку з виходом основного працівника на роботу ОСОБА_2 було запропоновано переведення на інші вакантні посади, від яких вона відмовилась, про що відповідачем був складений акт / а.с. 18 /.
Наказом від 15.08.2013 р. № 14-о «Про звільнення ОСОБА_2.» позивач була звільнена з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з виходом на посаду основного працівника ОСОБА_3 / а.с. 19 /. В той же день ОСОБА_2 роботодавцем було запропоновано перевестися на вакантні посади, від чого вона відмовилась і про таке складено відповідний акт від 15.08.2013 р. "Про відмову (погодження) з переведенням на запропоновані посади" / а.с.18 /. Після чого, ОСОБА_2 за захистом своїх трудових прав до суду не зверталась. І лише майже через рік, влітку 2014 року ОСОБА_2 звернулась не до суду, а до Народного депутата України Сольвара Р.М. з проханням про надання їй юридичної допомоги у з'ясуванні питання щодо дотримання відповідачем її прав при звільненні. На таке звернення нею отримано відповідь від 10.09.2014 р. / а.с.17 /.
08.11.2014 р., тобто більше ніж через рік після ознайомлення з наказом про звільнення ОСОБА_2 звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані вище обставини були визнані сторонами, а у суду не виникло сумніву щодо їх достовірності та добровільності визнання, тому в порядку ч.3 ст.72 КАС України такі обставини можуть не доказуватись перед судом і приймаються судовою колегією до уваги.
Разом з тим, ОСОБА_2, не оспорюючи факту пропуску нею строку звернення до суду, вважає, що є поважні причини для його поновлення. Такими причинами, на її думку, є досудовий захист своїх прав шляхом звернення до народного депутата.
Однак, як правильно було встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, наведені апелянтом причини пропуску строку звернення до суду не можна вважати поважними з огляду на таке.
З дня прийняття на роботу позивач була обізнана в тому, що виконуватиме функції основного працівника тимчасово, до виходу його з відпустки по догляду за дитиною віком до 3-х років. Більш того, вона вчасно була ознайомлена з наказом про звільнення і не навела жодної поважної причини, як то тяжка особиста хвороба, обставини непереборної сили, чи інші, які б об»єктивно завадили їй звернутися до суду у строк, встановлений ч.3 ст.99 КАС України.
Підтримуючи рішення суду першої інстанції, судова колегія звертає увагу на те, що з пояснень самої ОСОБА_2, вбачається, що вона, будучи обізнаною про прийняття відповідачем спірного наказу про її звільнення, свідомо вчасно не скористалась судовим способом захисту своїх прав, а тільки майже через рік після цього, потрапивши у скрутне матеріальне становище у зв'язку з тривалим безробіттям, вирішила спробувати захистити свої трудові права шляхом звернення до народного депутата України.
Водночас, колегія суддів відзначає, що обрання способу захисту порушеного права залежить виключно від волевиявлення особи, яка потребує такого захисту і, як було правильно зазначено судом першої інстанції, чинним законодавством не регламентовано досудового порядку вирішення спору в разі звільнення особи з державної служби.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_2 не довела наявність поважних причин, які б непереборно перешкоджали їй реалізувати своє право на судовий захист вчасно.
Доводи апелянта стосовно того, що вона не знала про існування акта від 15.08.2013 р. про відмову ( погодження ) з переведенням на запропоновані посади, складеного уповноваженими посадовими особами відповідача, а тому була позбавлена можливості доводити незаконність оскаржуваного наказу про її звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованими і безпідставними, оскільки, наявність або відсутність вказаного акту не впливає на право позивача оскаржити наказ про її звільнення до суду.
Посилання апелянта на те, що 25.11.2014 р. вона звернулася до Прокурора Сквирського району, Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та до Начальника Інспекції з питань праці Київської області з вимогами про вжиття заходів та проведення перевірки Тетіївської ОДПІ щодо законності її звільнення, однак така перевірка на сьогоднішній день проведена не була, а Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів повідомило заявницю про те, що вжиття цих заходів не входить до його компетенції, колегія суддів вважає такими, що не доводять поважність причин пропуску звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, а правовідносини між ОСОБА_2 і зазначеними суб'єктами владних повноважень не входять до предмету спору, виходять за межі позовних вимог та, у відповідності зі ст. 195 КАС України, не можуть розглядатися судом апеляційної інстанції.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції вважає, що, в даному випадку, апелянтом не доведено існування будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду, у розумінні ч. 1 ст. 100 КАС України, що обумовлює відсутність жодних правових підстав для його поновлення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду, та приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 155, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст рішення виготовлено 19.01.2014 р,
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.