Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" січня 2015 р.Справа № 922/5142/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" (м. Київ)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Луганськ)
про розірвання договору
за участю представників сторін:
позивача - Мірошник О.М. (довіреність від 17.03.2014 р.);
відповідача - не з'явився
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Креді Агріколь Банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просить суд розірвати договір оренди №2, укладений 06.12.2011 р. між ПАТ "Креді Агріколь Банк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у зв'язку з нештатним режимом, що склався у м. Луганськ та Луганській області, використання об'єкту оренди за цільовим призначенням стало неможливим. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
12.01.2015 р. за вх.№327 від представника позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів згідно додатку.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи документів згідно додатку, вирішив за можливе задовольнити його.
Представник позивача у судовому засіданні 12.01.2015 р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання 12.01.2015 р. не з'явився.
Ухвалою суду від 12.11.2014 р. було порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 01.12.2014 р. Ухвалами суду від 01.12.2014 р. та від 15.12.2014 р. було відкладено розгляд справи. Однак, копії даних ухвал суду не було надіслано працівниками канцелярії суду за місцезнаходженням відповідача, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (АДРЕСА_1) та складено акти канцелярії суду від 12.11.2014 р., від 03.12.2014 р. та від 18.12.2014 р. про те, що відповідно до листа УДППЗ "Укрпошта" від 04.11.2014 р. №7-14-705 та від 01.12.2014 р. № 07-13-3569 відділення поштового зв'язку призупинили приймання та пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької та Луганської області.
Про факт порушення провадження у даній справі суд намагався також повідомити відповідача за телефоном (номер (0642) 53-30-48, зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Проте, на телефонний дзвінок ніхто не відповів.
Крім того, позивач розмістив інформацію про час і місце судового засідання, призначеного на 15.12.2014 р. в газеті "Урядовий кур'єр" №231 (5360) від 11.12.2014 р. на сторінці №17. Копії першої та сімнадцятої сторінки газети долучені судом до матеріалів справи.
У п.п. 4 п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 року № 01-06/1290/14 зазначено, що за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК України.
За таких обставин суд вважає, що судом вжито необхідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, тому суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
06 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь Банк" (орендар) та Фізично особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) було укладено договір оренди №2, відповідно до умов якого відповідач надав, а позивач прийняв у тимчасове, платне користування на умовах оренди частину нежитлового приміщення на 1 поверсі загальною площею 1,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - об'єкт оренди). Цільовим призначенням об'єкту оренди за договором оренди є розташування банкомату позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Факт передачі відповідачем позивачеві об'єкту оренди підтверджується Актом прийому-передачі від 06.12.2011 р., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками (а.с. 17).
Позивач у позовній заяві просить суд розірвати даний договір оренди у зв'язку з істотною зміною обставин, посилаючись на той факт, що позивач не може використовувати за призначенням об'єкт оренди через запровадженням з 23.07.2014 р. надзвичайного режиму роботи банківської системи в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим. В обґрунтування позовної вимоги про розірвання договору оренди позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 652 ЦК України. При цьому позивач зазначив про те, що у зв'язку з неможливістю доставки кореспонденції в окремі частини Луганської області, позивач позбавлений можливості надіслати відповідачеві письмове повідомлення про розірвання договору оренди у відповідності до пункту 8.6. договору оренди.
Проаналізувавши дані вимоги, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні з огляду на таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Частиною 2 ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).
Зі змісту пункту 8.1. договору оренди вбачається, що строк користування об'єктом оренди встановлено до 31.12.2012р. включно.
Судом також встановлено, між сторонами були укладені додаткові угоди №1 від 01.01.2013 р., №2 від 01.01.2013 р. та №3 від 01.01.2014 р. до договору оренди, відповідно до умов яких сторони змінили виключно пункт 8.1. даного договору та визначили строк користування об'єктом оренди до 30.11.2014 р. включно.
При цьому зі змісту даного договору вбачається, що автоматичного продовження строку дії договору сторони у договорі не передбачили, а внесення будь-яких змін до договору має здійснюватися в порядку, передбаченому ст. 654 Цивільного кодексу України., тобто в тій самій формі, що й договір, що змінюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що будь-які докази пролонгації сторонами дії договору оренди (додаткові угоди) в матеріалах справи відсутні.
Отже, на час розгляду даного позову правовідносини сторін за договором оренди припинилися з 30.11.2014 р. внаслідок закінчення дії договору.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач намагався повернути відповідачеві орендоване приміщення.
Але, як вбачається з матеріалів справи позивачем отримано відповіді від УДППЗ "Укрпошта" (№532-12-6595 від 09.09.2014 р.), ТОВ "Нова Пошта" (№559-14 від 08.09.2014 р.), ТОВ "ТУРМАН ЕКСПРЕСС" (звіт по ТН №19-42095 від 08.09.2014 р.) про неможливість доставки кореспонденції в окремі райони Донецької та Луганської областей.
Судом встановлено, що на час звернення позивача до суду з даним позовом відповідачем орендоване приміщення від позивача не прийнято.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладені обставини і приписи закону, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо розірвання договору оренди №2, укладеного 06.12.2011 р. між ПАТ "Креді Агріколь Банк" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у відповідності до приписів ч. 2 ст. 652 ЦК України є необґрунтованими, у зв'язку з чим у їх задоволенні необхідно відмовити.
Позивач у позовній заяві також просить суд звільнити позивача від сплати орендної плати за договором оренди до моменту його розірвання, посилаючись на приписи ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Проаналізувавши дані вимоги, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні з огляду на таке.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, а саме, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Згідно ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна право відношення; 7) припинення право відношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.
Аналіз вищенаведених норм права надає підстави для висновку про те, що заявлені позивачем вимоги в частині звільнення позивача від сплати орендної плати за договором оренди №2 від 06.12.2011 р. до моменту його розірвання, фактично є вимогами на майбутнє, не встановлюють для сторін будь-якого обов'язку, не породжують правових наслідків та заборон і не передбачені чинним законодавством як спосіб захисту прав та інтересів. З огляду на це у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.
Підсумовуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача є неправомірними та необґрунтованими, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.01.2015 р.
Суддя Г.І. Сальнікова