ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/19566/14 12.01.15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телец»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1) Державна служба інтелектуальної власності України
2) Величко Володимира Васильовича
про визнання недійсним договору
Головуючий суддя: Бондарчук В.В.
Судді: Марченко О.В.
Картавцева Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи 1: Потоцький М.Ю.;
від третьої особи 2: не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Телец» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна служба інтелектуальної власності України про визнання недійсним договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011 р.; застосування наслідків двосторонньої реституції; відновлення права власності позивача на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами № 27524 та № 56110, шляхом внесення змін до державного реєстру.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.10.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У судовому засіданні 06.10.2014 р. судом оголошувалась перерва до 16.10.2014 р.
14.10.2014 р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсним договір передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телец» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд».
У судовому засіданні 16.10.2014 р. суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог.
Також представник відповідача подав клопотання, в якому просив суд припинити провадження у справі та розглядати позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Телец» у межах провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» № 910/1405/14.
Суд відкладав розгляд даного клопотання на наступне судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2014 р. суд залучив Величка Володимира Васильовича третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та відклав розгляд справи на 13.11.2014 р.
Представник третьої особи-1 у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у Державної служби інтелектуальної власності України не було підстав у відмові перереєстрації знаків, оскільки документи, подані для внесення відомостей щодо передачі прав на знаки за свідоцтвом України № 27524, № 56110 відповідали вимогам Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу прав власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України №576 від 03.08.2001 зі змінами, введеними наказами Міністерства освіти і науки України № 48 від 29.01.2002 № 694 від 14.10.2003 р.
Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у даній справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи.
Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 р. визначено склад суду для розгляду справи № 910/19566/14 - Бондарчук В.В. (головуючий суддя), судді: Марченко О.В., Картавцева Ю.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 р. справу № 910/19566/14 прийнято до провадження колегіє суддів у складі: Бондарчук В.В. (головуючий суддя), судді: Марченко О.В., Картавцева Ю.В. та призначено розгляд справи на 11.12.2014 р., за участю представників сторін.
Ухвалою суду від 11.12.2014 р. витребувано у Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві у строк до 05.01.2015 р., документально підтверджені відомості про стан здійснення кримінального провадження № 12014100060005477 та відкладено розгляд справи на 12.01.2015 р.
У дане судове засідання представники позивача та відповідача не з'явилися, представник позивача через загальний відділ діловодства подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою.
Представник відповідача та третьої особи-2 причин неявки суду не повідомили. При цьому, суд відзначає, що відповідач та третя особа-2 були повідомлені про час та місце розгляду даної судової справи належним чином, що підтверджується розпискою останніх.
Представник Державної служби інтелектуальної власності України у вирішенні клопотання про відкладення розгляду справи та спору поклався на розсуд суду.
З приводу поданого клопотання про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені у клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що представники позивача, відповідача та третьої особи-2 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача, відповідача та третьої особи-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 12.01.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Державної служби інтелектуальної власності України, Господарський суд міста Києва, -
13.09.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Телец» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» укладено договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, умовами якого передбачено, що позивач передає відповідачеві, а відповідач приймає право власності (всі права) на знаки для товарів і послуг, зазначені у свідоцтвах України, для наступних товарів і послуг МКТП:
- на комбінований знак «ГЕРКУЛЕС» для товарів і послуг 29, 30, 31, 39, 42 класів МКТП, зазначених свідоцтвом №27524;
- на знак «ГЕРКУЛЕС» для товарів і послуг 29, 30, 39 класів МКТП, зазначених свідоцтвом №56110.
Відповідно до пункту 1.3. договору, власник після передачі права власності на знаки для товарів і послуг, що вказані у п.1.1. договору, немає права використовувати такі знаки без дозволу відповідача на території України.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна вартість відчужуваних знаків для товарів і послуг становить 2,00 грн., у т. ч. ПДВ 20%.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ «Телец» психічного тиску з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача та на вкрай невигідних умовах, а тому спірний договір має бути визнано недійсним на підставі ст.ст. 231, 233 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Судом встановлено, що сторони погодили всі істотні умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 13.09.2011 р.
Як стверджує позивач, спірний договір був укладений внаслідок застосування до директора та засновників ТОВ «Телец» психічного тиску з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб, які представлялися представниками інтересів відповідача та на вкрай невигідних умовах.
Так, відповідно до ч.1 ст. 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Як роз'яснено пунктом 3.10 Постанови пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).
Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу, представника сторони правочину або його близьких з метою спонукання його до вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів того, що мало місце застосування до директора та засновників ТОВ «Телец» психічного тиску з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб, направленого на примушування до укладення спірного договору, оскільки такі неправомірні дії підпадають під ознаки злочинних дій за статтями Кримінального кодексу України, тому доведеність фактів і вину осіб, що їх вчинили, має бути встановлено у вироку суду.
Однак таких доказів позивачем суду не надано, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 231 ЦК України.
Щодо твердження позивача про укладення спірного договору на вкрай невигідних для себе умовах, яке обумовлене низькою вартістю продажу об'єктів інтелектуальної власності, що становить 2,00 грн., то суд зазначає, що з урахуванням вищенаведених роз'яснень Вищого господарського суду України, ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину саме добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки.
Проте позивач вказує, що спірний договір останнім було укладено виключно через психічний тиск з боку керівництва ТОВ «Хліб Інвестбуд» та інших невідомих осіб, а не добровільно, а відтак, оспорюваний договір не підпадає під дію статті 233 ЦК України.
За таких обставин, суд визнає необґрунтованими вимоги позивача з підстав, викладених у позові, відповідно у його задоволенні відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 15.01.2015 р.
Головуючий суддя Бондарчук В.В.
Судді Марченко О.В.
Картавцева Ю.В.