ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
1/525
(в порядку письмового провадження)
м. Київ
19 грудня 2014 року 14:10 № 826/18299/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської ради
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо порушення процедури розгляду клопотання ОСОБА_1 про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого судинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва;
- зобов'язати Київську міську раду розглянути подане клопотання ОСОБА_1 про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва відповідно до законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18299/14.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 10.12.2014 позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.
Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 10.12.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до КМР із клопотанням (з додатками, т. 1, арк. 10-11), в якому просив, в порядку реалізації гарантованого права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки, визначити без його погодження та виділити йому земельну ділянку орієнтованим розміром до 0,01 га в межах м. Києва з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також надати дозвіл на розробку проекту землеустрою. Водночас, просила розглянути дане питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об'єктивного та обґрунтованого рішення.
Розглянувши подане позивачем клопотання щодо надання останньому безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, листом № 0570291-08/Г-864-2072 від 28.05.2014 р. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ДЗР ВО КМР (КМДА)) (далі - Лист № 0570291-08/Г-864-2072) було відмовлено позивачу у розгляді клопотання по суті, оскільки таке клопотання та склад доданих до нього документів не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України (далі-ЗК України), зокрема відсутні графічні матеріали із зазначеною конкретною земельною ділянкою.
Однак, позивач не погодився з такою позицією відповідача, а тому звернувся до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, даним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Разом із тим, у пп."б" ч.1 ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Водночас, відповідно до ч.1 та ч.3 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Поряд із цим, ч.6 ст.118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В той же час, у ч.7 ст.118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.1861 цього Кодексу (ч.8 ст.118 ЗК України).
При цьому, відповідно до ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до КМР з відповідним клопотанням про отримання безоплатно у власність земельної ділянки, в якому просив без його погодження виділити останньому земельну ділянку орієнтованим розміром до 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, проте Листом № 0570291-08/Г-864-2072 в задоволенні поданого позивачем клопотання ДЗР ВО КМР (КМДА) було відмовлено, у зв'язку з невідповідністю поданого клопотання вимогам ст.118 ЗК України, а саме у зв'язку з відсутністю графічних матеріалів.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд критично ставиться до посилань ДЗР ВО КМР (КМДА) щодо невідповідності поданого клопотання положенням ст.118 ЗК України, зокрема відсутності графічних матеріалів, адже як вбачається з матеріалів справи, до клопотання про отримання безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва графічні матеріали позивачем було додано.
В той же час, ч.1 ст.122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, згідно із п."а" та п."б" ст.9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі-Закон №280/97) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені норми встановлюють право КМР передавати земельні ділянки у власність громадян, при цьому, на пленарних засіданнях (сесії).
Водночас, ст.140 Конституції України передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в м. Києві та м. Севастополі визначаються окремими законами України.
Так, Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" (надалі - Закон №401) визначає спеціальний статус м. Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.
Відповідно до ст.6 Закону №401 місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Разом із тим, згідно зі ст.10 та ч.1 ст.101 Закону №401 Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам. Виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в м. Києві.
Офіційне тлумачення окремих положень цього Закону надав Конституційний Суд України, зокрема, рішенням від 25.12.2003 р. №21-рп/2003, у якому зазначено, що Київська міська державна адміністрація (надалі - КМДА) є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київраді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Поряд із цим, відповідно до пп.8 п. "б" ч.1 ст.33 Закону №280/97 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Крім того, згідно із пп.3.12 п.3 Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київради №182/342 від 19.12.2002 р. (надалі - Положення №182/342), ДЗР ВО КМР (КМДА) є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (КМДА), готує та подає в установленому порядку проекти рішень Київради, розпоряджень Київського міського голови, розпорядження виконавчого органу Київради (КМДА), а також подає свої висновки з питань: розпорядження землями в межах міста Києва; передачі земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок в користування, вилучення земельних ділянок; продажу земельних ділянок у власність; викупу земельних ділянок для суспільних потреб міста; звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; встановлення та зміни межі районів у місті, в порядку, встановленому законодавством України; встановлення сервітуту (права на обмежене користування).
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в ст.118 ЗК України. Їхня бездіяльність не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення. Між тим, надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюється виключно органами, визначеними у ст.118 ЗК України.
Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено право колегіального органу міської ради делегувати свої повноваження будь-якому структурному підрозділу ради, оскільки такі повноваження здійснюються виключно депутатами міськради, а рішення приймаються виключно шляхом голосування.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 10.12.2013 р. №21-358а13.
Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що ДЗР ВО КМР (КМДА) уповноважене готувати лише висновки та проекти рішень Київради щодо надання земельних ділянок в установленому законом порядку, як наслідок суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем процедури розгляду клопотання ОСОБА_1, оскільки дане клопотання повинне розглядатись на сесії Київради, а не структурним підрозділом виконавчого органу Київради (КМДА), в порядку делегування відповідачем своїх повноважень.
В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на положення ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої в адміністративний справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач подав суду заперечення проти позовних вимог, проте жодних документів на підтвердження правової позиції КМР, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення щодо відмови у розгляді по суті клопотання ОСОБА_1 про виділення йому земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, як наслідок суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Київської міської ради щодо порушення процедури розгляду клопотання ОСОБА_1 про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва.
3. Зобов'язати Київську міську раду розглянути подане клопотання ОСОБА_1 про виділення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва відповідно до законодавства.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три грн. 08 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.В. Клочкова