Справа № 357/16701/13 Головуючий у І інстанції Протасова О.М.
Провадження № 22-ц/780/102/15 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко
Категорія 1 15.01.2015
Іменем України
15 січня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Сліпченка О.І.
суддів Іванової І.В., Олійника В.І.
при секретарі: Петленко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та розподіл майна подружжя,-
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-
встановила:
У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що з 31.01.1970 року по 07.06.2011 року перебував у шлюбі з відповідачкою. 24.11.2000 р. під час шлюбу позивачці було подаровано 29/50 частин будинку АДРЕСА_1, решту якого - 21/50 частину вони купили на ім'я відповідачки 07.04.2005 р. Внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя вартість як подарованої, так і придбаної тини будинку істотно збільшилась, тому просив визнати за ним право власності на половину зазначеного будинку та половину земельної ділянки за зазначеною адресою.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2014 року позов задоволен0 частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0448 га по АДРЕСА_1 наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7882 (сім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 47 коп. судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що за час сумісного проживання у шлюбі сторони набули майно, а саме 21/50 частину спірного будинку згідно договору купівлі-продажу, яке є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, а збільшення ринкової вартості 29/50 частин спірного будинку, які були подаровані відповідачу, більш, ніж у 10 разів, свідчить про наявність підстав, щоб визнати їх спільною сумісною власністю подружжя.
З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів з таких підстав.
Відповідно до ч.І ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, доходу.
Згідно зі ст.ст.68,69,70 того ж Кодексу, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", майно, яке належало одному з подружжя, може бути визнано судом спільною сумісною власністю подружжя з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилась внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором дарування, 24.11.2000 року відповідачці було подаровано 29/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1. З цього договору вбачається, що у користування обдарованої перейшло дві житлові кімнати жилою площею 8,50 та 18,10 кв.м, зазначені у плані відповідно літерами 1-2 та 1-4, коридор розміром 5,80 кв.м, зазначений літерою 1-3, коридор розміром 9,80 кв.м під літерою 1-1, вхідний ґанок "а2-1", сарай Б-2 , погріб "б/пг" та вбиральня "В-Г. Цю частину удинку сторони оцінили в 11537 грн.
З витягу з рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №112 від 26.03.2002 року вбачається, що ОСОБА_1 було дозволено перебудувати існуючу веранду в розмірі 7,0x3,4м на кухню, коридор та санвузол, розібрати перестінок між приміщеннями 1-2 та 1-3 для збільшення площі жилої кімнати, а також перебудувати покрівлю на двохсхилу.
Згідно з договорів купівлі-продажу, посвідчених 07.04.2005 року, ОСОБА_1 купила решту 21/50 частину спірного будинку АДРЕСА_1 а також земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,448 га, у тому числі, рілля - 0,0131 га, під житловим будинком - 0,0056 га, під господарськими будівлями та спорудами - 0,0261 га.
З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 31.07.2014 року № 4037/7458/7459/14-42 судом встановлено, що з 2000 по 2011 роки у будинку за адресою: АДРЕСА_1 були проведені наступні поліпшення згідно наданих документів та візуального обстеження на час складання висновку: перебудована існуюча веранда розміром 7x3,4м для кухні, коридору, санвузла; між приміщеннями 1-2 і 1-3 розібраний перестінок для збільшення площі жилої кімнати; перебудована покрівля на двохсхилу; збільшення розміру будинку 10.27 х 3.40, переобладнання сарая «Б» в літню кухню; проведений водопровід і каналізація; встановлені метало пластикові вікна, за винятком двох вікон. Окрім цих робіт, всього ж за період з 2000 року по 2011 рік було проведено в 29/50 частинах та в цілому в спірному будинку наступні роботи, які складаються із збільшення площі 29/50 частин з 42,2 кв.м. до 61,5 кв.м, а також збільшення площі будинку в цілому з 88,5 кв.м. до 108,3 кв.м., утеплення фасадів будинку та обшивка сайдінгом.
Згідно з висновком експертів, після проведених переобладнань ринкова вартість 29/50 частин спірного будинку зросла з 25468 грн. (станом на 24.11.2000 р.) до 295 693 грн. (станом на 07.06.2011 р.), тобто, збільшилась на 270 225 грн. (а.с.118)
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та визнав за позивачем право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0448 га, на якій він розташований.
В задоволенні вимоги про поділ приватизованої відповідачем земельної ділянки площею 0,0449 га, суд відмовив, виходячи з того, що позивач не довів суду самого факту її наявності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права.
Посилання апелянта на те, що суд неправомірно вирішив питання розподілу судових витрат не можуть бути взяті до уваги, оскільки суд вирішив питання судових витрат відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та стягнув з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: