04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" січня 2015 р. Справа№ 927/1208/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача за первісним позовом: Сидоренко Н.Д. - представник за дов. № 1 від 08.01.2015;
від відповідача за первісним позовом: не з'явився;
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2014
у справі № 927/1208/14 (суддя - Оленич Т.Г.)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТЕС"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МІСТ ЕКСПРЕС"; Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна"
про звільнення приміщення
за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТЕС"
про визнання договору оренди укладеним,
У судовому засіданні 13.01.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАТЕС" (далі - ТОВ "ВАТЕС", позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада" (далі - ТОВ "Громада", відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МІСТ ЕКСПРЕС" (далі - третя особа 1) та Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна" (далі - третя особа 2) про виселення ТОВ "Громада" з нежитлових приміщень, загальною площею 3289,4кв.м., розташованих за адресою: проспект Миру, 310-А в м. Чернігові.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди №19 від 01.07.2012, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв спірні нежитлові приміщення, був укладений строком понад три роки та в порушення вимог ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України не був посвідчений нотаріально, а тому, в силу ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним. Враховуючи, що у зв'язку з недійсністю договору оренди підстава, на якій було набуто спірне майно, відпала, позивач просив суд зобов'язати відповідача звільнити відповідні приміщення.
12 вересня 2014 року ТОВ "Громада" було подано зустрічну позовну заяву про визнання договору оренди дійсним.
Зустрічні позовні вимоги відповідач обґрунтовував тим, що хоча договір оренди і не був нотаріально посвідчений, проте між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору, договір відповідає справжній волі осіб, які його вчинили, та не містить будь-яких умов, що суперечать закону; сторони реально виконують договір, про що свідчить складення між ними акту приймання-передачі об'єкта оренди; на виконання умов договору відповідач здійснює розрахунки за оренду.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2014 первісний позов задоволено частково, зобов'язано відповідача звільнити та передати позивачу нежитлові приміщення: складське приміщення "Б3" площею - 264,2кв.м.; частина складського приміщення "Б2" площею - 223,6кв.м.; складське приміщення "Б1" площею - 491,0кв.м.; відкрита площадка площею 100,0кв.м.; офісне приміщення на другому поверху "Б-2" площею - 21,2кв.м.; загальною площею 1100кв.м., які знаходяться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 310-А. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Громада" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору, не звернув увагу на те, що між ТОВ "Громада" та третьою особою 1 було укладено договір суборенди спірних нежитлових приміщень, в свою чергу, на думку відповідача, наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. Разом з цим, відповідач зауважив, що неодноразово звертався до позивача з пропозицією нотаріально посвідчити договір, однак сам позивач ухилився від таких дій.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.12.2014.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на підставі ст. 69 ГПК України. Розгляд справи було відкладено на 13.01.2015, в порядку ст. 77 ГПК України.
12.01.2015 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав клопотання, в якому просив приєднати до матеріалів справи відповідні документи, а саме копії листів, якими сторона підтверджує звернення до позивача з пропозицією нотаріально посвідчити спірний договір, а також відмову орендодавця від таких дій.
Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2015 заперечував проти задоволення клопотання відповідача, через відсутність у клопотанні підстав, якими відповідач повинен обґрунтувати неподання вказаних доказів до суду першої інстанції, в порядку ст. 101 ГПК України (про що також зазначив в письмових поясненнях). Окремо зауважив, що лист, яким відповідач підтверджує намагання запропонувати позивачу нотаріально посвідчити договір, датований 30.07.2012, тоді як зі змісту вказаного листа вбачається, що представникам сторін пропонується з'явитися до нотаріальної контори 26.07.2012 (тобто на 4 дні раніше дати самого листа). Також представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги в цілому, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача у судове засідання 13.01.2015 не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчить наявна в матеріалах справи розписка, яка була надана представником відповідача у попередньому судовому засіданні.
Частина 3 ст. 101 ГПК України встановлює, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність жодних обґрунтувань, які відповідач був зобов'язаний надати при поданні додаткових доказів до суду апеляційної інстанції стосовно неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (а судом апеляційної інстанції таких не встановлено), колегія суддів відхиляє клопотання відповідача та не приймає надані ним копії листів в якості належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Представники третіх сторін у судове засідання 13.01.2015 також не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином про що, зокрема, свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення № 0411611364016 та № 0411611364008 про вручення третім особам копій вищезазначеної ухвали від 16.12.2014. Разом з цим, 22.12.2014 від третьої особи 1 надійшло клопотання, в якому учасник апеляційного провадження просив здійснювати подальший розгляд справи за відсутності повноважного представника від третьої особи 1. Зазначене клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, зважаючи на сплив строку розгляду апеляційної скарги (з відповідним продовженням такого строку), беручи до уваги задоволення клопотання третьої особи 1, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду Чернігівської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, та представників третіх осіб, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2012 року між ТОВ "ВАТЕС" (орендодавець за договором) та ТОВ "Громада" (орендар за договором) було підписано договір оренди №19 (далі - договір). За умовами договору орендодавець зобов'язався передати, а орендар, в свою чергу, прийняти у строкове платне користування (оренду) для використання в господарській діяльності складські та офісні приміщення, а саме: склади з підсобними приміщеннями (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерами "Б2", "Б3", "Б4"), площею - 1727,7кв.м.; склад (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначений літерою "Б-1"), площею - 491,1кв.м.; склади з підсобними приміщеннями (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерами "И", "И-1"), площею - 610,9кв.м.; два гаражі (згідно інвентаризаційного справи Чернігівського МБТІ позначені літерою "Д-1"), площею 84,9кв.м.; офісні приміщення з підсобними приміщеннями на першому та другому поверхах (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерою "Б-2"), площею - 365,8кв.м.; прохідна з кімнатою охорони (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерою "З-1"), площею - 9,0кв.м.
Відповідно до п.п.1.1., 1.2. договору оренди місцезнаходження об'єкта оренди: м. Чернігів, проспект Миру, 310-А; загальна площа об'єкта оренди становить 3289,4кв.м.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що об'єкт оренди належить ТОВ "ВАТЕС" на праві приватної власності, що підтверджується нотаріально посвідченим договором про поділ нерухомого майна від 10.11.2008, зареєстрованого в реєстрі за №4671 (а.с. 34), а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20909398 від 13.11.2008 (а.с. 35).
В пункті 3.2. договору оренди сторони встановили, що об'єкт вважається переданим орендарю з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта в оренду повноважними представниками сторін.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 01 липня 2012 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі (а.с. 12), відповідно до якого ТОВ "ВАТЕС" передало, а ТОВ "Громада" прийняло у строкове платне користування, визначений у п. 1.1. договору оренди об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 310-А.
Частково задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір оренди є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, а тому правові підстави для знаходження ТОВ "Громада" у спірних приміщеннях відсутні.
В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суд першої інстанції, враховуючи наступне.
Так, з аналіз змісту договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором найму (оренди), положення якого регулюються нормами параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. В силу ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, до спірних відносин підлягають застосуванню також норми глави 58 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
В пункті 4.1. договору оренди сторонами встановлено, що договір набуває чинності з "01" липня 2012 року, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі об'єкта в оренду, та діє до "31" грудня 2015 року, але не довше ніж до дати підписання акту приймання-передачі об'єкта з оренди.
Як було вищезазначено, акт приймання-передачі об'єкта в оренду було підписано сторонами 01 липня 2012 року.
Таким чином, як правомірно встановлено місцевим господарським судом, договір оренди був укладений сторонами строком на 3 роки та 6 місяців, тобто понад три роки, у зв'язку з чим (в силу ст. 793 ЦК України) такий договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, відповідно до ч. 4 вищеназваної статті правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
З огляду на недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що спірний договір оренди є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, і подальше визнання його судом недійсним не вимагається.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України зазначено, що положення цієї статті, зокрема, застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що недійсний правочин позбавляється юридичної сили з моменту його вчинення, і тому правова підстава отримання майна за таким правочином відсутня. Це означає, що все одержане кожною стороною є безпідставним і відповідно до статті 1212 ЦК України підлягає вилученню як безпідставно набуте за недійсним правочином.
Оскільки спірний договір оренди є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду, що правові підстави для знаходження ТОВ "Громада" у спірних приміщеннях відсутні, а відтак вказана особа зобов'язана звільнити приміщення. При цьому посилання відповідача на той факт, що між ним та третьою особою 1 було укладено договір суборенди спірних приміщень не впливає на вищезазначене, оскільки нікчемний правочин не створив жодних прав для відповідача, пов'язаних з розпорядженням спірними приміщеннями, в тому числі і права на передачу такого майна в суборенду. Крім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення третьої особи 1, які були надані 22.12.2014 та в яких зазначається про відсутність будь-якої юридичної зацікавленості у даному спорі з боку третьої особи 1, оскільки договір суборенди, на який посилається відповідач, було розірвано.
Разом з цим, суд першої інстанції правомірно задовольнив первісний позов лише частково, оскільки в матеріалах справи наявна додаткова угода №2 до договору (а.с. 52), згідно з якою сторони домовились викласти: підпункт 1.1. пункту 1 договору оренди в наступній редакції: "у порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування (оренду) наступний об'єкт: складське приміщення (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначене літерою "Б3"), площею - 264,2кв.м.; частина складського (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерами "Б2"), площею - 223,6кв.м.; складське приміщення (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначений літерою "Б1"), площею - 491,0кв.м.; відкрита площадка, площею 100,0кв.м.; офісне приміщення на другому поверху (згідно інвентаризаційної справи Чернігівського МБТІ позначені літерою "Б-2"), площею - 21,2кв.м.; місцезнаходження об'єкта оренди: м. Чернігів, проспект Миру, 310-А.
1.2. Загальна площа об'єкта оренди становить: 1100,0 кв.м."
При цьому, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції доказів фактичного зайняття ТОВ "Громада" нежитлових приміщень площею 3289,4 кв.м. позивачем надано не було.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги останню редакцію п.п. 1.1. - 1.2. договору та дійшов правомірного висновку про те, що матеріалами справи підтверджується зайняття ТОВ "Громада" лише нерухомого майна загальною площею 1100,0 кв.м., перелік якого визначений в додатковій угоді № 2 до договору.
Доводи відповідача, якими сторона обґрунтовувала зустрічний позов та заперечувала проти первісного позову (зокрема, про те, що між сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору, договір відповідає справжній волі осіб, які його вчинили, тощо) не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
У пункті 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 окремо зазначено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
В свою чергу, відповідно до ст. 794 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
Приймаючи до уваги той факт, що спірний договір не тільки підлягав обовязковому нотаріальному посвідченню, а також і держаній реєстрації, визнання такого договору дійсним (навіть при наявності доказів ухилення сторони від його нотаріального посвідчення) є неможливим. Крім того, у зустрічному позові відповідач просив визнати договір укладеним, а не визнати договір дійсним, що не відповідає можливим способам захисту прав відповідача в цій частині, а докази, якими сторона підтверджувала ухилення позивача від нотаріального посвідчення договору (як вже зазначалося у даній постанові) не приймаються судом апеляційної інстанції, в розумінні ст. 101 ГПК України, а відтак є неналежними та недопустимими. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення наданого відповідачем листа від 30.07.2012 № 88/1 на адресу позивача, а у змісті даного документу вбачаються суперечності, зокрема, в частині дати листа та дати, на яку сторонам, ніби то, було запропоновано з'явитися для нотаріального посвідчення такого договору.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив первісний позов та обґрунтовано відмовив у зустрічному позові повністю.
Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Громада" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2014 у справі № 927/1208/14 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.09.2014 у справі № 927/1208/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 927/1208/14 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Повний текст складено 15.01.2015 р.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім