13.01.15 Справа № 904/8549/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ", смт. Ювілейне, Дніпропетровська область
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧИСТА ПЛАНЕТА", м. Дніпропетровськ
відповідача-2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ
про визнання договору поруки недійсним
Суддя Золотарьова Я.С.
Представники:
від позивача: Гайдар Р.В. - представник (дов. № 14/11/14 від 14.10.2014)
від відповідача-1: ОСОБА_3 - представник (дов. № 19/14 від 10.01.2014)
ОСОБА_4 - представник (дов. № 01/10 від 01.10.2014)
від відповідача-2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧИСТА ПЛАНЕТА" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про визнання договору поруки № б/н від 26.10.2013 недійсним.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2014 порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.11.2014.
17.11.2014 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що договір поруки було укладено у повній відповідності до чинного законодавства, крім того в якості часткового виконання своїх зобов'язань за вказаним договором відповідачем-2 було перераховано 650 грн. на рахунок відповідача-1.
18.11.2014 відповідач-2 надіслав до суду клопотання, в якому просив суд розглядати справу за відсутності його представника.
18.11.2014 через канцелярію господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Отримання письмової згоди від позивача на укладання договору поруки не передбачено законодавством. Також, договір поруки безпосередньо на права та обов'язки боржника не впливає. Твердження позивача щодо фіктивності договору поруки спростовується частковим виконанням, а саме перерахуванням відповідачем-2 відповідачу-1 650 грн.
В межах строків, передбачених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався з 18.11.2014 на 16.12.2014.
16.12.2014 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.
Ухвалою суду від 16.12.2014 продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та її розгляд відкладено на 13.01.2015.
Представники відповідача-2 у судове засідання 13.01.2015 не з'явився. Про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.01.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
26.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Планета" (відповідач-1, кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач-2, поручитель) укладено договір поруки.
Згідно з п. 1.1 договору у відповідності з діючим договором, поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет": 52005, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вул. Совхозна, 76, ідентифікаційний код 30487219 (позивача) відносно оплати вартості товару, поставленого кредитором боржнику за договором поставки № 37820 від 01.01.2013 зі всіма змінами та доповненнями на суму не більше 1000 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2015.
Господарський суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з нижченаведених підстав.
Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обв'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Стаття 553 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.
Вищенаведене узгоджується з приписами п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Тобто, відповідно до чинного законодавства договір поруки створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.
Посилання позивача на фіктивність укладення Договору поруки від 26.10.2013 не заслуговують на увагу, оскільки, зі спірного договору не вбачається, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 було частково виконано передбачене спірним договором зобов'язання з оплати вартості товару, який був поставлений позивачу, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку від 31.10.2014 (а. с. 73). Вищезазначені дії поручителя є підтвердженням реальності настання правових наслідків за договором поруки від 26.10.2013.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Частиною 5 п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 встановлено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2013 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволені позову, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У позові відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.01.2015
Суддя Я.С. Золотарьова