79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" січня 2015 р. Справа № 909/1267/14
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Михалюк О.В.
суддів Мельник Г.І.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Коломийської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014р.
у справі № 909/1267/14
за заявою Коломийської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, м.Коломия
до Приватного підприємства «Дем»ян-Сервіс», м.Коломия
про визнання банкрутом,
з участю представників :
від скаржника - не з»явився
від боржника - не з»явився
арбітражний керуючий - не з»явився
Сторони належним чином були повідомлені про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерували. Скаржником та арбітражним керуючим до апеляційного суду подано заяви від 29.12.2014р. та 06.01.2015р. про розгляд апеляційної скарги без участі представників, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014р. у справі № 909/1267/14 (суддя Рочняк О.В.) відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Дем»ян-Сервіс», м.Коломия.
Не погоджуючись з даною ухвалою скаржник - Коломийська ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадану ухвалу, посилаючись, зокрема, на те, що вона є незаконна, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки, як зазначає скаржник, вимоги ДПІ є безспірними, що підтверджується постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.2014р. у справі № 809/425/14, яка набрала законної сили та на підставі якої можливе безспірне списання коштів з рахунку боржника шляхом оформлення інкасового доручення.
Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) боржником є суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа-підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 16 Закону про банкрутство у підготовчому засіданні господарським судом здійснюється перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство.
Положеннями ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство, яка визначає підстави для порушення провадження у справі про банкрутство, передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема, виконавчими.
Таким чином, з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, грошові вимоги ініціюючого кредитора підтверджені постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.02.14 у справі №809/42/14, згідно якої стягнуто з ПП "Дем"ян-сервіс" в дохід бюджету податовий борг в сумі 3188430 грн 95 коп, на підставі якої 17.07.14 судом видано виконавчий лист.
Постановою ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції 06.08.14 відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №809/42/14, посилаючись на те, що чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. При цьому, органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються. Процедура погашення податкового боргу є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами, а саме Податковим кодексом України, а не законодавством про виконавче провадження.
Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка. За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).
Податковим кодексом України (ст. 95) передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу регламентований главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу.
При цьому, відповідно до п.12.7 Інструкції, якщо інкасові доручення (розпорядження) надійшли до банку протягом операційного часу, але на час надходження на рахунку платника немає коштів або їх недостатньо, то банк виконує ці інкасові доручення (розпорядження) з урахуванням сум, що надійдуть на рахунок платника протягом операційного часу (поточні надходження). Якщо для виконання цих інкасових доручень (розпоряджень) недостатньо коштів (з урахуванням поточних надходжень), то вони виконуються частково відповідно до пункту 12.9 глави 12. Якщо на рахунку платника коштів немає і протягом операційного часу кошти на його рахунок не надходили, то після закінчення операційного часу ці інкасові доручення (розпорядження) повертаються без виконання згідно з пунктом 12.11 цієї глави.
За змістом п.12.8 Інструкції Інкасові доручення (розпорядження), які надійшли до банку після операційного часу, банк (незалежно від наявності коштів на рахунку платника на час їх надходження) виконує наступного операційного дня. Якщо на початок наступного операційного дня на рахунку платника буде недостатньо коштів для виконання інкасових доручень (розпоряджень), то вони цього самого дня виконуються частково відповідно до пункту 12.9 цієї глави.
Якщо на початок наступного операційного дня на рахунку платника не буде коштів для виконання інкасових доручень (розпоряджень), то такі документи цього самого дня повертаються без виконання відповідно до пункту 12.11 цієї глави.
Отже, враховуючи, що інкасове доручення за відсутністю коштів на рахунках боржника повертається стягувачеві того ж дня, воно не має строків примусового виконання протягом 3-х місяців, дотримання яких є необхідним для порушення справи про банкрутство боржника відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство.
Крім того, Закон про банкрутство не містить застережень щодо можливості ненадання органами доходів і зборів при ініціюванні процедури банкрутства платника податків документів виконавчого провадження по примусовому стягненню податкового боргу.
За приписами частини 1 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. Отже, виконавче провадження - це особлива процедура виконання судового рішення, яка здійснюється виключно органами державної виконавчої служби та не може здійснюватись іншими органами, незалежно від наділення їх окремими функціями щодо можливого проведення стягнення коштів за судовим рішенням (як-то, органів державної податкової служби відповідно до ст. 95 Податкового кодексу України).
Враховуючи те, що безспірні вимоги повинні бути не виконані боржником протягом трьох місяців, встановлений Законом про банкрутство трьохмісячний строк починає свій відлік після пред'явлення виконавчих документів до виконання до органів державної виконавчої служби.
Згідно із ч. 6 ст. 16 Закону про банкрутство за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство або відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону про банкрутство суд відмовляє в порушенні провадження у справі про банкрутство, зокрема, якщо заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство, якщо відсутня хоча б одна з підстав, передбачених ч. 3 ст. 10 цього Закону.
При цьому, кожна з підстав для відмови у порушенні справи про банкрутство, вказана в ч. 7 ст. 16 Закону про банкрутство, є самостійною.
Таким чином, відсутність хоча б однієї з ознак неплатоспроможності боржника, передбачених ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство, є самостійною підставою для відмови у порушенні провадження у справі про банкрутство.
На підставі наведеного суд дійшов вірного висновку, що у порушенні провадженні у справі про банкрутство боржника необхідно відмовити у зв'язку з тим, що на час порушення справи про банкрутство відсутні всі в сукупності ознаки неплатоспроможності боржника, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість порушення провадження у справі про банкрутство та здійснення подальшого її руху.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Законом.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених в ухвалі господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014р. у даній справі.
З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для її скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,91,99,101-106 ГПК України,-
Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Коломийської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014р. у справі № 909/1267/14 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи повернути господарському суду Івано-Франківської області.
6. Повний текст постанови складено « 12» січня 2015р.
Головуючий суддя Михалюк О.В.
суддя Мельник Г.І.
суддя Галушко Н.А.