2006 року жовтня місяця «16" дня колегія суддів судової палати у
цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В.
Філатової Є.В.
При секретарі: ДермоянТ.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу, свідоцтва на спадщину і поділ майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2006 року,
01 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу, свідоцтва на спадщину і поділ майна. Вимоги мотивовані тим, що з відповідачем у справі вони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 1980 року. У 1983 році батьки позивачки дали їй 2500 руб на придбання автомобілю ВАЗ, який був придбаний відповідачем і реалізований ним у 1996 році. За гроші від реалізації автомобілю ВАЗ ОСОБА_2 придбав автомобіль FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року. У період розірвання шлюбу, а саме в грудні 2005 року, їй стало відомо, що ОСОБА_2 автомобіль FIAT", модель «ТІРО" продав за договором купівлі-продажу своєму батьку - ОСОБА_3. Згоди на відчуження автомобілю нажитого під час спільного проживання вона відповідачеві не давала, крім того, зазначений договір не був нотаріально посвідчений. 23.06.2005 року ОСОБА_3 помер. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом. Вважає, що договір купівлі-продажу автомобілю не міг бути укладений без її згоди, тому просить його визнати недійсним та скасувати перереєстрацію автомобіля, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині автомобіля FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року, поділити спільне майно, виділивши їй грошову компенсацію половини вартості зазначеного автомобілю в розмірі 7726 грн 50 коп, а відповідачеві залишити даний автомобіль.
Рішенням Ялтинського міського суду від 26 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля «FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року, що має двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип кузова - Седан між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 Справа № 22-Ц-5539/2006 р. Головуючий суду першої інстанції
Земляна Г.В.
ОСОБА_2 видане 26 грудня 2006 року державним нотаріусом Першої Ялтинської нотаріальної контори в частині надання права власності на автомобіль «FIAT", модель «ПРО", випуску 1990 року, що має двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип кузова - Седан. Спільне майно автомобіль «FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року, що має двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип кузова - Седан поділено. Виділено ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості автомобіля «FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року, що має двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип кузова -Седан у сумі 7726 50 коп. Автомобіль «FIAT", модель «ТІРО", випуску 1990 року, що має двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, тип кузова - Седан у цілому переданий у власність ОСОБА_2. У решті частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 65 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати на інформаційне забезпечення в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити, як необгрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення сторін, їх представників, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання договору купівлі-продажу автомобіля «FIAT" між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, укладеного 25 квітня 1998 року, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля позивачка не надавала письмової згоди на продаж сумісного спільного майна подружжя, тому відповідачем при продажі автомобілю були порушені вимоги діючого на той час закону - ст. 23 КпШС України, що є підставою для визнання угоди недійсною згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам норм матеріального права.
Вирішуючи спір про визнання договору купівлі-продажу, який був укладений 25 квітня 1998 року недійсним суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України /в редакції 2003 року/, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Але це суперечить вимогам цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 спірний автомобіль згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 1998 року продав своєму батькові ОСОБА_3 /а.с. 26/.
Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 помер 23.06.2005 року.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємцем майна ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2, який прийняв у спадщину автомобіль «FIAT".
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України /в редакції 2003 року/, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Колегія суддів вважає, що до цивільних відносин щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним, що був укладений 25 квітня 1998 року, повинні застосовуватися правила Цивільного кодексу /в редакції 1963 року/, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, тобто ст. 48 ЦК України.
Визнаваючи, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля, відповідач діяв у порушення вимог ст. 23 КпШС України, суд виходив із того, що позивачка не надала письмової згоди на продаж автомобіля.
Проте з цим погодитися не можна.
Згідно з вимогами ст. 23 КпШС України, який діяв під час укладення угоди в 1998 році, було передбачено, що оскільки майно належить обом подружжям на праві спільної сумісної власності, розпорядження ним повинно відбуватись за спільною їх згодою. В разі укладення одним із подружжя угоди щодо спільного майна вважається, що він діє не тільки від свого імені, а і від імені другого з подружжя. У цьому випадку слід вважати, що угода укладена від імені обох подружжя. Підпису на такі угоди другого з подружжя не вимагається.
Закон встановлював винятки з викладеного правила лише для тих угод, що потребують нотаріального посвідчення. Таке посвідчення було обов'язкове тільки у випадках, передбачених законом. При укладенні такої угоди, згода другого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі.
Для угоди купівлі-продажу автомобіля нотаріальне оформлення законом не вимагається.
Таким чином, посилання суду на те, що позивачка не надала згоди у письмовій формі щодо укладення договору купівлі-продажу автомобіля не може свідчити про порушення вимог закону - ст. 23 КпШС України, оскільки висловлення у письмовій формі другого з подружжя обов'язкове тільки для угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребує нотаріального посвідчення.
Із матеріалів справи вбачається, що на час укладення спірного договору, позивачка і відповідач знаходилися у шлюбі, спільно проживали однією сім'єю.
При розгляді справи відповідач заперечував проти позову, посилаючись на те, що під час укладення угоди позивачці було відомо про даний договір, остання в усній формі висловлювала згоду щодо відчуження автомобіля, оскільки були потрібні гроші на навчання дочки. Проте ці доводи відповідача судом першої інстанції не з'ясовувалися і фактично нічим не спростовані.
Крім того, у засіданні суду апеляційної інстанції позивачка не заперечувала, що в 1998 році відповідач продавав їх спільне майно, зокрема, і автомобіль, оскільки на той час проти нього була порушена кримінальна справа.
Аналізуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що позивачці у 1998 році було відомо про відчуження відповідачем спірного автомобілю і проти відчуження вона не заперечувала.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відповідач при укладенні договору щодо спільного майна, він діяв не тільки від свого імені, а і від імені позивачки, тому дану угоди слід вважати як укладену від імені обох з подружжя.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачка не надала доказів, що дана угода відповідачем була вчинена проти її волі.
За таких обставин, не встановивши доказів, які б свідчили, що договір купівлі-продажу автомобілю був укладений з порушенням вимог закону, колегія суддів вважає, що підстав визнання даної угоди недійсною згідно зі ст. 48 ЦК України /в редакції 1963 року/, який діяв на час виникнення спірних відносин, немає. Встановивши відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, колегія суддів вважає за необхідне також скасувати рішення суду щодо визнання недійсним свідоцтва про спадщину за законом у частині надання відповідачеві права власності на автомобіль і поділу спільного майна подружжя - автомобіля «FIAT", оскільки, ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу автомобіля є недійсним.
Зважаючи на те, що оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і допущено порушення норм матеріального права, тому рішення в частині задоволення позову на підставі пунктів 1,3, 4 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2006 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля, свідоцтва про право на спадщину за законом і поділу майна подружжя -відмовити.
У решті це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним
законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.