12 січня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Бондаренко Н.М., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.
з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 30 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - відділ Державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції, про стягнення пені від суми несплачених аліментів,
Рішенням Острозького районного суду від 30 жовтня 2014 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з серпня 2013 року по 31 липня 2014 року у розмірі 3051 грн. 17 коп. та 243 грн. 60 коп. судового збору.
У поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на його незаконність та необгрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Вказувала, що зменшивши розмір неустойки на підставі ч.2 ст. 196 СК України у зв'язку з погіршенням матеріального стану відповідача через отримання ним травми та втратою працездатності, місцевий суд не з'ясував можливість сплати ним аліментів за рахунок інших засобів, зокрема депозитних вкладів, майна тощо.
Стверджувала, що в рішенні суду відсутні мотиви та обґрунтування зменшення суми пені з 7371,51 грн. до 3051,17 грн., судом не зазначено про тривалість травми відповідача та ступінь її впливу на його працездатність.
Зазначала, що впродовж тривалого періоду їх дочка хворіє, на підтвердження чого вона надавала документи, з якими суд не ознайомився та не взяв до уваги.
Доводила, що картковий рахунок в ПАТ «Укрсоцбанк» вона закрила через 4 місяці після того, як відповідач перестав сплачувати аліменти, оскільки банк нараховував їй заборгованість за користування рахунком.
Стверджувала, що про її адресу проживання виконавчій службі було відомо ще в квітні 2014 року, що підтверджується листом від 16 квітня 2014 року №10.01-28/1086/3 щодо суми заборгованості відповідача.
Просила рішення Острозького районного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на її користь 7371,51 грн.
Справа №567/934/14-ц Головуючий в суді І інст. - Назарук В.А.
Провадження № 22-ц /787/137/2015р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.
ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи - відділу Державної виконавчої служби Острозького районного управління юстиції у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальний стан відповідача у період з 29 травня 2013 року змінився в сторону погіршення, що на думку суду, дало йому підстави застосувати норму ст.196 СК України та зменшити розмір неустойки до 3051,17 грн.
Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 1 червня 2012 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання їх неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сумі 350 гривень щомісячно, починаючи з 16 травня 2012 року (а.с.4).
На виконання рішення суду 13 червня 2012 року було видано виконавчий лист.
Згідно довідки ДВС Острозького РУЮ від 16 квітня 2014 року №10.01-28/1086/3, заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів станом за період з 16 травня 2012 року по 31 березня 2014 року становила 2550,14 грн. (а.с.7).
ОСОБА_1 було подано розрахунок пені за період з 1 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року та з 1 по 7 серпня 2014 року (день подачі позову), яка становила 7371,51 грн. (а.с.3).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Згідно роз'яснень, даних в п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України про розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
Отже, необхідною умовою стягнення пені є наявність вини платника в несплаті аліментів.
Наявність вини фактично не заперечується ОСОБА_3, оскільки ним подано свій розрахунок пені, розмір, якої він визнає частково на суму 2162,4 грн. (а.с.52).
Підставою для зменшення розміру пені є матеріальний та сімейний стан.
Доказів тяжкого сімейного та матеріального стану ОСОБА_3 не подано.
Місцевий суд, зменшуючи розмір стягуваної пені з 7371,51 грн. до 3051,17 грн., презюмуючи погіршення матеріального стану відповідача внаслідок лікування, не зазначив період, за який він виключив нарахування цієї пені, не навів відповідних розрахунків, обґрунтувань і на належних та допустимих доказів погіршення матеріального стану. Тобто, такий висновок є припущенням.
Розрахунок розміру пені в сумі 7371,51 грн. є вірним, його проведено позивачкою відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року в справі № 6-81 цс 13, а тому пеня підлягає до стягнення в заявленому розмірі.
Розрахунок розміру пені в сумі 2162,4 грн., поданий ОСОБА_3, суд не може взяти до уваги, оскільки він є не вірним, тобто не охоплює весь річний період заборгованості, а лише три місяці та не зазначено законних підстав виключення з розрахунку іншого періоду. Крім того, початок виникнення заборгованості по кожному платежу визначено на місяць пізніше фактичного. (а.с.52, 7).
Посилання відповідача на відсутність його вини у несплаті аліментів через закриття позивачкою банківського рахунку не заслуговує на увагу, оскільки рахунок був закритий майже через чотири місяці після припинення сплати ОСОБА_3 аліментів (а.с.7,46).
Крім того, боржник аліменти міг сплачувати на депозитний рахунок відділу ДВС, в провадженні якого перебувало виконавче провадження та якому було відомо про дійсну адресу місця проживання ОСОБА_6, оскільки на її лист надсилали відповідь про заборгованість ОСОБА_3 по аліментах. (а.с.79, 7).
Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені нею та документально підтверджені судові витрати (а.с.1).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Острозького районного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 1 серпня 2013 року по 7 серпня 2014 року у розмірі 7371,51 грн. та 243 грн. 60 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: