18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 січня 2015 року Справа № 925/1950/14
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді - Гури І.І., при секретарі судового засідання - Мирошниченко Б.В., за участю представників сторін: позивача - Севастьянова А.В. за довіреністю, відповідача - Плаха А.В. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перон СТ", м. Черкаси до приватного підприємства "МАН Зернотранс", с. Хутори Черкаського району Черкаської області про стягнення 969,46 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Перон СТ" (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства "МАН Зернотранс" (далі за текстом - відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 17071,16 грн. , з яких : 15000,00 грн. основного боргу, 1537,04 грн. пені та індекс інфляції у розмірі 534,12 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.01.2011 сторони уклали договір на відпуск нафтопродуктів № 117В. Позивач виконав свої зобов'язання належним чином, відповідно до накладних забезпечив відповідача нафтопродуктами, а відповідач прийняв їх, що підтверджується печаткою та підписами сторін. Пункти п. 2.1., 2.3. Договору встановлюють обов'язок оплати, строк оплати. Так як поставки нафтопродуктів, які відповідач не оплатив, відбувались ще в 2013 році, і відповідно тоді ж проводились звірки розрахунків, то термін протягом якого необхідно було сплатити грошові кошти, відповідачем давно прострочений. Періодично відповідач погашав частинами свій борг, проте за останні місяці жодної сплати не було, станом на 13.10.2014 борг становить 15000,00 грн. Відповідачу була відправлена грошова вимога № 242 від 09.09.2014, однак відповідач не відреагував. Посилаючись на ст. 193, 216, 219, 220, 231 ГК України та п. 3.1. Договору позивач нарахував пеню за період з 01 грудня 2013 по 13 жовтня 2014 року з урахуванням оплат, що становить 1537,04 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України нарахував інфляційні за грудень 2013, січень 2014, березень 2014, серпень 2014, вересень 2014 року , на загальну суму 534,12 грн.
В уточненнях позовних вимог від 25.11.2014 позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 15000,00 грн., а також пеню у розмірі 1905,28 грн. та індекс інфляції у розмірі 2172,78 грн., а все разом 19078,06 грн. Витрати судового збору залишити за відповідачем. Надав пояснення: акти звірок надсилались позивачем відповідачу за допомогою факсу, проте відповідач відмовлявся їх підписувати, 09.09.2014 позивач відправив відповідачу грошову вимогу № 242 від 09.09.2014, на яку останній не відреагував. Посилання на ст. 193, 216, 219, 220, 231 ГК України , п. 3.1. Договору щодо пені. Так як відповідно до накладних (№ ПР-8683 від 30.11.2012 та № ПР-8976 від 31.12.2012), на підставі яких виникла заборгованість, товар отримувався відповідачем протягом листопада-грудня 2012 року, тобто акт звірки повинен бути 05.01.2013, а відповідно розрахунок - 10.01.2013, однак повного розрахунку не відбулось, то період прострочення платежів з 10.01.2013 по 13.10.2014, проте відповідно до норм ЦК України , пеня нараховується за період прострочення, що не може перевищувати рік, тобто з 13.10.2013 по 13.10.2014. У зв'язку з тим, що відповідач невеликими сумами періодично погашав заборгованість, сума боргу змінювалась, що підтверджується актом звірки. Отже , розмір пені за вказаний період становить 1905,28 грн. Згідно ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні за період з жовтня 2013 по лютий 2014 , що становить 2172,78 грн.
Уточнені позовні вимоги прийняті судом до розгляду.
Відповідач у відзиві від 18.12.2014 на позовну заяву просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на ст. 611, 625, 258, ч. 4 ст. 267 ЦК України, ст. 232 ГК України, вказав, що по домовленості між сторонами позивачем передано відповідачу товар на суму 16999,17 грн. без визначення терміну виконання зобов'язання по оплаті, в середині вересня 2014 на адресу відповідача надійшла вимога по сплаті боргу за переданий товар; 08.10.2014 відповідач сплатив позивачу - 1999,17, а 12.11.14 - 15000,00 грн. та повністю виконав зобов'язання по сплаті основного боргу. Вказав на позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Між сторонами не було укладено договору, в якому б було передбачено застосування штрафних санкцій за невиконання зобов'язань, а тому відповідач заперечує проти стягнення штрафних санкцій.
У додатковому відзиві від 23.12.2014 на позовну заяву, відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій відмовити повністю, а стягнення судового збору здійснити пропорційно стягненій сумі. Надав у додатковому відзиві пояснення: у позовній заяві позивач посилається на укладений між сторонами договір № 117В від 03.01.2011 та проводиться стягнення заборгованості та розрахунок штрафних санкцій згідно умов вказаного договору, проте даний договір закінчив свою дію згідно п. 5.1. Договору, 31 грудня 2011 року, жодні додаткові угоди про продовження терміну дії договору не укладались. З цього слідує , що поставка товару по накладних № 8683 від 30.11.2012, № 8976 від 31.12.2012 здійснювалась не по договору № 117В від 03.01.2011, а по зазначеним накладним без укладення договору. Товар було передано відповідачу по домовленості між сторонами без визначення терміну по його оплаті. 15.09.2014 на адресу відповідача надійшла вимога по сплаті боргу в сумі 16999,17 грн. за переданий товар. З дати надходження вимоги у відповідача виникли обов'язки по сплаті отриманого товару. Після спливу семиденного терміну з дня отримання вимоги, у позивача з'явилась можливість звернення до суду та нараховувати штрафні санкції на суму заборгованості. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом. У зв'язку з тим, що договір між сторонами відсутній, штрафні санкції потрібно нараховувати згідно закону. Позивач здійснив невірний розрахунок штрафних санкцій і на вимогу суду не здійснив їх перерахунок, тому відповідач заперечує проти їх стягнення.
В уточненнях позовних вимог від 22.12.2014 позивач просить суд стягнути з відповідача 2116,61 грн. , з яких : пеня 878,79 грн. та індекс інфляції 1237,82 грн. Надав пояснення: так як акт звірки згідно вимог договору не був підписаний, а точної сплати в договорі не вказано, то позивач згідно закону 12.03.2014 направив відповідачу претензію (наявна у справі) про сплату боргу. Отже, згідно ст. 530 ЦК України період прострочення починається на наступний день після збігу терміну виконання зобов'язання, зазначеного у претензії , а саме з 22.03.2014 по 13.10.2014, проте відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців, коли зобов'язання було виконано. У п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2014 № 14 зазначено: щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України, даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати 6 місяців. Отже, період нарахування пені з 22.03.2014 по 22.09.2014 з суми боргу, яка змінювалась. Пеня становить 878,79 грн. Інфляційні не є штрафною санкцією, до них застосовується загальна позовна давність, нараховані за період з жовтня 2013 по лютий 2014 і становлять 1237,82 грн. Основне зобов'язання в процесі розгляду справи було сплачено відповідачем повністю.
Уточнені позовні вимоги прийняті судом до розгляду.
В уточненнях позовних вимог від 02.01.2014 позивач просить суд стягнути з відповідача: пеню в розмірі 116,49 грн. та індекс інфляції в розмірі 852,97 грн., разом: 969,46 грн., витрати судового збору залишити за відповідачем. надав пояснення та уточнення з урахуванням відзиву відповідача від 18.12.2014, а саме: посилався на ст. 216 , 219, 220, 231 ГК України, п. 3.1. Договору; так як акт звірки підписаний не був, а точної дати сплати в договорі не вказано, позивач 09.09.2014 направив відповідачу претензію (наявна у справі) про сплату боргу. Вказує на ст. 530 ЦК України. Період прострочення починається на наступний день після збігу терміну виконання зобов'язання, зазначеного у претензії, а саме з 16.09.2014 по 13.10.2014. З 16.09.2014 по 08.10.2014 сума боргу - 16999,17 грн., з 09.10. по 13.10.2014 сума боргу - 15000, отже пеня з урахуванням викладеного становить 116,49 грн. Згідно ст. 625 ЦК України інфляційні нараховані з використанням індексів інфляції за вересень 2014 та жовтень 2014, становлять 852,97 грн.
Уточнені позовні вимоги прийняті судом до розгляду.
У судовому засіданні:
- представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги в останній редакції, просила їх задовольнити;
- представник відповідача просив відмовити повністю у задоволенні уточнених позовних вимог, оскільки пеня ні договором, ні законом не встановлена, а інфляційні нараховані невірно, зокрема не дотримана вимога ст. 530 ЦК України про те, що строк оплати настає через сім днів з моменту отримання вимоги, також не враховані Рекомендації Верховного суду України відносно порядку застосування індексів інфляції під час розгляду судових справ, просив суду розподіл судового збору здійснити пропорційно між сторонами з урахуванням обставини, що оплата частини основного боргу, а саме в сумі 1999,17 грн. була здійснена відповідачем до подачі позову до суду.
Згідно ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлені наступні обставини.
03 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Перон СТ" (позивач у справі, постачальник за договором) та приватним підприємством "МАН Зернотранс" (відповідач у справі, споживач за договором) укладено договір № 117В на відпуск нафтопродуктів споживачам (далі - Договір) відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання здійснювати заправку нафтопродуктами автотранспорт відповідача, згідно з відомостями, на автозаправній станції за адресою: м. Черкаси, вул. Рябоконя, 148. Згідно п. 2.3. Договору споживач зобов'язався проводити звірку взаєморозрахунків за одержані в поточному місяці нафтопродукти не пізніше 5-го числа наступного місяця. А відповідно до п. 2.4. у разі виявлення заборгованості за розрахунками споживач не пізніше п'яти днів після проведення звірки перераховує суму заборгованості на розрахунковий рахунок постачальника. Згідно п. 3.1. за несвоєчасну оплату заборгованості споживач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення. Відповідно п. 5.1. термін дії договору з моменту заключення до 31 грудня 2011 р. та надалі може пролонгуватися за згодою сторін.
У судовому засіданні обидві сторони повідомили, що не продовжували строк дії Договору, а отже згідно п. 5.1. Договір припинив свою дію з 31.12.2011.
30.11.2012 позивач відпустив відповідачу дизельне паливо на загальну суму 77965,70 грн., що підтверджується накладною на відпуск ТМЦ № ПР-8683 від 30.11.2012 та не заперечується відповідачем.
31.12.2012 позивач відпустив відповідачу дизельне паливо на загальну суму 333710,36 грн., що підтверджується накладною на відпуск ТМЦ № ПР-8976 від 31.12.2012 та не заперечується відповідачем.
Позивач пред'явив суду направлену (як вказано ним) відповідачу претензію від 12.03.2014 № 38 про сплату боргу за Договором на суму 34 722,62 грн., однак її отримання відповідач заперечує, також у самій претензії посилання на договір від 24.02.2011 № 19 В. і позивач не надав суду докази її відправлення відповідачу.
Позивач надіслав відповідачу грошову вимогу за № 242 від 09.09.2014 про сплату заборгованості за контрактом на суму 16999,17 грн., посилаючись на отриманий відповідачем товар за накладною № ПР-8976 від 31.12.2012. Відповідач отримав дану вимогу 15.09.2014 згідно додаткового відзиву відповідача.
Згідно платіжного доручення № 667 від 08.10.2014 відповідач здійснив позивачу оплату на суму 1 999,17 грн., тобто до подачі позову до суду. Згідно платіжного доручення № 767 від 12.11.2014 відповідач оплатив 15000,00 грн., що заявлені у позові, тобто в процесі судового розгляду. Дане підтверджується і виписками з особового рахунку відповідача. Отримання даних коштів не заперечується позивачем, а саме в уточненнях позовних вимог від 22.12.2014у позивач вказав, що основне зобов'язання в процесі розгляду справи було сплачено відповідачем повністю.
Отже, основний борг нині відсутній.
В уточненнях позовних вимог від 02.01.2014 позивач просить суд стягнути з відповідача: пеню в розмірі 116,49 грн. з 16.09.2014 по 13.10.2014. інфляційні в розмірі 852,97 грн. з урахуванням індексів інфляції за вересень 2014 та жовтень 2014, а разом: 969,46 грн., а витрати судового збору залишити за відповідачем.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, з огляду на наступне.
Предметом спору є стягнення грошової суми боргу з оплати за товар. Позивач і відповідач є суб'єктами господарювання у розумінні положень Господарського кодексу України (далі - ГК України), зокрема, ст.ст.2, 55.
Зобов'язання, що виникли між сторонами, суд вважає господарськими договірними у сфері господарсько-торговельної діяльності.
Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, купівлі-продажу, міни (бартеру) та іншими.
Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст.ст.173, 179, 263 ГК України).
Статтею 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правовідносини, що виникли між сторонами, за своєю правовою природою суд вважає господарським договором купівлі-продажу. Письмовою формою договору купівлі-продажу, укладеного сторонами, є підтвердження прийняття позивачем до виконання замовлення на товар, про що свідчать видаткові накладні на відпуск ТМЦ № ПР-8683 від 30.11.2012, № ПР-8976 від 31.12.2012, яка підписані обома сторонами, завірені їх печатками та підтверджують факт передачі позивачем та отримання відповідачем товару.
Статтею 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві. Відповідач отримав товар по видатковим накладним в день, коли видаткові накладні виписані. Отже зобов'язання позивача щодо передачі товару є виконаними з дати вручення товару відповідачу.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку з оплати не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Грошова вимога від 09.09.2014 відправлення та отримання якої визнає відповідач, отримана останнім 15.09.2014 згідно додаткового відзиву відповідача.
Отже, згідно ст. 530 ЦК України прострочення з оплати виникло з 23.09.2014.
Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст. 625 ЦК України "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання" - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч . 3. ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) законом щодо окремих видів зобов'язання може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається..
У ч. 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Отже, позивачем безпідставно нарахована пеня, оскільки Договір, який був укладений між сторонами і передбачав пеню за несвоєчасну оплату припинив свою дію 31.12.2011, а законом розмір пені за прострочення грошового зобов'язання не встановлений.
Крім того, згідно Листа Верховного суду України від 03.04.97 р. N 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції під час розгляду судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця , а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Оскільки період прострочення з 23.09.2014 (згідно ст. 530 ЦК України як зазначено вище), а оплата, заявленого у позові, основного боргу в сумі 15 000,00 грн. була здійснена відповідачем 12.11.2014, то індекс інфляції за вересень, листопад 2014 року згідно вказаних Рекомендацій (Листа Верховного суду України) суд не вбачає підстав застосовувати. Тобто, розрахунок позивача інфляційних за період з вересня 2014 по жовтень 2014 поданий ним в уточненнях позовних вимог від 02.01.15 року є невірним, а перерахунок чи інший розрахунок своїх вимог позивач не надав.
Отже, виходячи з вищевикладеного суд вважає що підстави для задоволення позову відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.49, ст.ст.82-85 ГПК України, суд, -
Відмовити у позові повністю.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 12 січня 2015 року.
Суддя І.І. Гура