м. Миколаїв.
06 січня 2015 року Справа № 814/3298/14
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Дворник Г.М. розглянувши адміністративну справу
за участю предстаників:
від позивача Філевський Р.М.
від відповідача: Масюк А.М.
за позовомПриватного акціонерного товариства "Миколаївьке спеціалізоване управління №139", вул. Ольшанців, 74-А, м. Миколаїв, 54050
доДержавної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Артема, 1-А, м. Миколаїв, 54052
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне акціонерне товариство «Миколаївське спеціалізоване управління №139» (далі по тексту також - позивач, Товариство, ПрАТ «МСУ-139»), посилаючись на незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, звернулось до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту також - відповідач, ДПІ, контролюючий орган) від 16.07.2014 № 0000722200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 498032 грн., (за основним платежем 421310 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 76722 грн.) та від 16.07.2014 № 0000732200 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 645109 грн., (за основним платежем 516087 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 129022 грн.).
Відповідач позов не визнав, зазначивши, що підставою визначення позивачеві грошових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Дельта Тера Плюс», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «СТО Грузавтосервис» за перевірений період, а також вказує на порушення ПрАТ «МСУ-139» п.п. «в» п. 138.10.4 ст.138 ПК України в частині включення до складу витрат сум нарахованих фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.
З 19.05.2014 по 23.06.2014 службовими особами Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва) проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Миколаївське спеціалізоване управління № 139» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 01.07.2014 № 480/14-05-22-00/05477497 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Миколаївське спеціалізоване управління № 139», код за ЄДРПОУ 05477497, з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013» (далі - акт перевірки).
В акті перевірки контролюючим органом зазначено про порушення суб'єктом господарювання п. 44.1 ст.44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 138.10.4 в) п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 421310 грн., у тому числі за звітними періодами: за 2-3 квартали 2011 року на суму 34 грн. (у т.ч. за 3 квартал 2011 року на суму 34 грн.), за 2-4 квартали 2011 року на суму 114421 грн. (у т.ч. за 3 квартал 2011 року на суму 34 грн. за 4 квартал 2011 року на суму 114387 грн.), за 1 квартал 2012 року на суму 7010 грн., за півріччя 2012 року на суму 22148 грн. (у т.ч. за 1 квартал 2012 року на суму 7010 грн.. за 2 квартал 2012 року на суму 15138 грн.), за 3 квартали 2012 року на суму 48335 грн. (у т.ч. за 1 квартал 2012 року на суму 7010 грн., за 2 квартал 2012 року на суму 15138 грн.. за 3 квартал 2012 року на суму 26187 грн.), за 2012 рік на суму 49939 грн. (у т.ч. за 1 квартал 2012 року на суму 7010 грн.. за 2 квартал 2012 року на суму 15138 грн.. за 3 квартал 2012 року на суму 26187 грн.. за 4 квартал 2012 року на суму 1604 грн.), за 2013 рік на суму 256950 грн.; п. 198.1. п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 516087 грн., у тому числі за звітними періодами: липень 2011 року на суму 30 грн., вересень 2011 року на суму 91667 грн., жовтень 2011 року на суму 7800 грн., липень 2012 року на суму 490 грн., серпень 2012 року на суму 142 грн., жовтень 2012 року на суму 125 грн., листопад 2012 року на суму 3893 грн., грудень 2012 року на суму 125 грн., липень 2013 року на суму 29564 грн., серпень 2013 року на суму 109027 грн., вересень 2013 року на суму 103386 грн., листопад 2013 року на суму 72035 грн., грудень 2013 року на суму 97803 грн..
За результатами перевірки 16.07.2014 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000722200 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 498032 грн. (за основним платежем 421310 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 76722 грн.) та №0000732200 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 645109 грн., (за основним платежем 516087 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 129022 грн.).
Підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками - ТОВ «Дельта Тера Плюс», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «СТО Грузавтосервис».
Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
Приписами п.135.2 ст.135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п.137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Із п.138.2 ст.138 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з п.139.1.9 ст.139 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У відповідності до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів.
Відповідно до п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.
До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.
Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й безпосередньо до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи. Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП "Армавір" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 по справі "Булвес" проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Дельта Тера Плюс», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «СТО Грузавтосервис» укладено відповідні договори, детальний опис яких наведено як у самому акті перевірки, так і у поясненнях позивача з посиланням на відповідні документи первинного обліку, що підтверджують не тільки отримання позивачем від зазначених контрагентів відповідних товарів, робіт (послуг), а й подальше їх використання у господарській діяльності позивача в розрізі виконуваних позивачем за перевірений період будівельно-монтажних робіт.
При цьому суд вважає слушним та приймає до уваги пояснення представника позивача у судовому засіданні стосовно економічної доцільності та необхідності з метою раціоналізації технологічного процесу, зменшення накладних витрат залучення позивачем субпідрядників за місцем виконання відповідних будівельно-монтажних робіт поза межами м. Миколаєва.
У акті перевірки службові особи відповідача наводять перелік працівників позивача, відряджених для виконання робіт на конкретних об'єктах, фактично вказуючи, що роботи виконані тільки силами позивача.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки ним ні розрахунково (з огляду на кількість людиногодин, фізичні обсяги будівельно-монтажних робіт та час на їх виконання), ні іншими передбаченими законом способами (зокрема, ст. 83 ПК України) в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 71 КАС України, не доведено виконання всього обсягу робіт виключно тією кількістю працівників, що відряджалися позивачем на об'єкти будівництва, і вважає ці доводи відповідача по суті припущеннями.
В якості податкової інформації позивач використав наступні акти:
- акт Бориспільської ОДПІ від 26.06.2012 р. № 88/22-2/37417153 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Дельта Тера Плюс» (стор. 7 акта перевірки);
- акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08.11.2013 р. № 1796/26-59-22-07/38406268 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ» (стор. 14 акта перевірки);
- акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.05.2013 р. № 1340/26-59-22-03/38748806 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ» (стор. 44 акта перевірки) - зазначений акт в свою чергу складено на підставі акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.01.2014року №195/26-55-22-02/31750060 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АГРОСНАБ ТРЕЙДИС» (стор. 45 акта перевірки);
- акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 29.04.2013 р. № 146/22-4/14020271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МППФ «Андромеда» (стор. 61 акта перевірки);
- акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 09.04.2013р. №115/22-4/14020271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МППФ «Андромеда» (стор. 61 акта перевірки);
- акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 11.04.2013 р. № 123/22-4/14020271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МППФ «Андромеда» (стор. 61 акта перевірки);
- акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 17.04.2013 р. №133/22-4/14020271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МППФ «Андромеда» (стор. 62 акта перевірки);
- акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 19.02.2013 р. № 81/22/31200601«Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ДП «Балу» (стор. 62 акта перевірки);
- акт Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська № 135/22-5/31371255 від 15.01.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ПМТП «Промснаб» (стор. 65 акта перевірки);
- акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 08.04.2013 року № 1290/22- 1/24373361 «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Укрпромбуд» (стор. 66 акта перевірки);
- акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська № 252/226/30852549 від 25.02.2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дніпрозварка» (стор. 67 акта перевірки);
- акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів № 125/23- 300/34319292 від 06.09.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торгова Фірма «Альтус» (стор. 72 акта перевірки);
- акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС від 04.04.2013 року № 221/22-50/37675706 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (стор. 74 акта перевірки).
Свою позицію щодо порушення позивачем норм податкового законодавства ДПІ обумовлює тим, що у цих актах зазначено про те, що не має можливості підтвердити факти здійснення господарських операцій між постачальниками позивача та їх вибірковими контрагентами через те, що ДПІ не мало змоги провести зустрічні звірки постачальників та їх контрагентів через, зокрема, незнаходження підприємств за їх юридичною адресою.
Вказане твердження суд вважає невмотивованим.
Так, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надані акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, довіреності та інші документи на підтвердження факту придбання товару, робіт (послуг) та їх подальшого використання.
На момент видачі податкових накладних постачальники позивача були зареєстровані платниками ПДВ, що не оспорюється відповідачем, а отже мали право їх виписувати. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених у вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.
За наявності необхідних відповідно до ПК України первинних документів (договори, товарні та податкові накладні, платіжні документи і т.ін.), що підтверджують право на витрати та податковий кредит, і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на формування витрат та податкового кредиту, які враховуються під час визначення об'єкту оподаткування.
Посилання ДПІ на те, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки свідчать про безтоварність господарських операцій не заслуговує на увагу, оскільки по-перше, товарність операцій ДПІ під час проведення цієї перевірки не досліджувалася, а по-друге, відсутність знаходження платника податків за своєю податковою адресою має підтверджуватися відповідними відомостями з ЄДР, а не актом про неможливість проведення зустрічної звірки або певної перевірки.
Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини постачальників позивача із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу послуг та продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу постачальників позивача, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей (послуг), які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємствами, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності або послуги в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.
На думку суду, позиціонування вказаних обставини в контексті доктрини ділової мети та реальності господарської операції в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.
З акта перевірки вбачається, що свої висновки ДПІ робила виключно на висновках отриманих актів щодо постачальників, більшість з яких є актами «Про неможливість проведення зустрічної звірки», що за своєю структурою не може містити опис встановлених фактів порушень платником податків норм податкового законодавства.
ДПІ не наведено у акті перевірки жодних зауважень щодо повноти, правомірності та змісту наданих до перевірки первинних документів, що засвідчують товарність задекларованих господарських операцій.
Позиціонування контролюючим органом наведених обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.
Таким чином, висновки контролюючого органу про можливу безтоварність господарських операцій та порушення позивачем норм Податкового кодексу України базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав до суду податкові накладні, видаткові накладні, розрахункові документи, товарно-транспортні накладні та інші первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ДЕЛЬТА ТЕРА ПЛЮС», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «АЛЬТАЇР АЛЬФА ПЛЮС», ТОВ «СТО ГРУЗАВТОСЕРВИС», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів (послуг) для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.
За повідомленням відповідача на час розгляду даної справи не існує вироку або будь-якого іншого рішення суду, яким би встановлювалося недійсність правочинів або те, що документи, видані та складені ТОВ «Дельта Тера Плюс», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «СТО Грузавтосервис» на адресу ПрАТ «МСУ-139», насправді складені (оформлені, видані) не ТОВ «Дельта Тера Плюс», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «СТО Грузавтосервис», а якоюсь третьою особою (особами), чи підроблені якоюсь третьою особою.
Отже, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про можливу безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «ДЕЛЬТА ТЕРА ПЛЮС», ТОВ «АРМАБУД-ТЕХ», ТОВ «МЕГА-ПРОЕКТ», ТОВ «ПРОФІНСТРУМЕНТ-УКРАЇНА», ТОВ «ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ СЕРВІС», ТОВ «АЛЬТАЇР АЛЬФА ПЛЮС», ТОВ «СТО ГРУЗАВТОСЕРВИС» є бездоказовими.
Крім того, на сторінках 6-7 акта перевірки ДПІ вказує на порушення ПрАТ «МСУ-139» п.п. «в» п. 138.10.4 ст. 138 ПК України в частині включення до складу витрат сум нарахованих фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.
Суд не погоджується з доводами відповідача зважаючи на таке.
Підпунктом 138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
В свою чергу, п.п. «в» п. 138.10.4 ст. 138 ПК України встановлено, що інші операційні витрати, включають, зокрема: суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.
Законодавцем регламентовано, що до витрат включаються суми нарахованих податків та зборів і фактичних витрат на виплату і доставку пенсій.
Зазначені витрати в повному обсязі сплачувалися позивачем на підставі рішень (постанов) Миколаївського окружного адміністративного суду (платіжні доручення приєднані до матеріалів справи).
Фактичними зазначені витрати є виключно для органів Пенсійного фонду, які і виплачують пільгові пенсії та несуть витрати, пов'язані з цим, які згодом їм компенсують (покривають) відповідні підприємства, на яких до призначення пенсії працював пенсіонер.
Норми п.п. «в» п. 138.10.4 ст. 138 ПК України не вимагають фактичної сплати (покриття) платником податків зазначених фактичних витрат Пенсійного фонду для можливості включення зазначених сум до складу витрат.
Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2014року №0000722200.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2014року №0000732200.
Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївьке спеціалізоване управління №139" (ідентифікаційний код 05477497) 4872 гривні в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя І. В. Желєзний