2-7967/14
760/26650/14-ц
солом'янський районний суд міста києва
25 грудня 2014 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Кицюк В.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не завляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Головного управління юстиції м.Києва, про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, -
08.12.2014 ОСОБА_6 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 із вищезазначеним позовом.
11.12.2014 після автоматичного розподілу справи згідно Положенню про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 із змінами, і формування відповідного реєстру згідно Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.12.2013 року № 173, матеріали позовної заяви були передані головуючому судді.
12.12.2014 ухвалою суду позовна заява ОСОБА_2 залишена без руху та надано останньому строк для усунення конкретних недоліків.
15.12.2014 як вбачається із розписки ОСОБА_6 отримав дану ухвалу суду.
22.12.2014 ОСОБА_6 знову звернувся в суд із заявою в інтересах ОСОБА_2, проте, ознайомившись з її змістом, приходжу до висновку, що зазначені в ухвалі суду недоліки позовної заяви не усунув.
Так, позивач зазначає, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 23.07.2008 року квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала в рівних частках ОСОБА_8 та ОСОБА_2
26.07.2011 між ОСОБА_2, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності від 12.07.2011, та ОСОБА_9 було укладено нотаріальний договір купівлі-продажу зазначеної квартири.
В подальшому, 10.09.2012 між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено нотаріальний договір зазначеної квартири.
Проте, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12.09.2013 договір купівлі-продажу спірної квартири від 26.07.2011, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було визнано недійсним, оскільки судом достовірно встановлено, що під час його укладання ОСОБА_10 утримувався під вартою в Київському слідчому ізоляторі та не міг бути присутнім під час підписання даного договору, також згідно висновку експерта підписи від імені ОСОБА_2 в даному договорі були виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. ОСОБА_8 ж померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відтак видача відповідної довіреності на ім'я ОСОБА_2 та посвідчення її нотаріусом були здійснені після смерті довірителя ОСОБА_8
Однак за таких обставин 08.12.2014 позивач ОСОБА_2 звертається до суду із позовом про витребування зазначеної квартири із, на його думку, незаконного володіння родини ОСОБА_3, обирає саме такий спосіб свого ймовірно порушеного права.
Натомість судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху була акцентована увагу позивача на необхідності приведення своєї позовної заяви у відповідність до вимог ст.119 ЦПК України. Так, всупереч імперативним вимогам п. п. 5, 6 ч.2 ст.119 ЦПК України позивач не викладає обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_3, не зазначає доказів на підтвердження того, що саме у їх, на думку позивача, незаконному володінні перебуває на даний час квартира АДРЕСА_1, що саме вони користуються ключами від цієї квартири, передача яких позивачу є самостійною позовною вимогою.
Крім того, судом було зазначено, що позивачем неправильно застосовано Закон України «Про судовий збір» в частині звільнення його від сплати судового збору при зверненні до суду із даним позовом на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки в даному випадку, по-перше, позивач формулює свої позовні вимоги - про витребування майна, квартири, із чужого незаконного, на думку позивача, володіння відповідачів ОСОБА_3, а надані представником позивача документи, зокрема, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, постанова про визнання позивача потерпілим у певному кримінальному провадженні, свідчать про те, що ймовірне кримінальне правопорушення вчинено не відповідачами ОСОБА_4, їм не повідомлено про підозру. Сам позивач не заперечує характер «некримінальних» взаємовідносин між сторонами.
По-друге, є недоведеною сама подія певного кримінального правопорушення (чи був злочин?), що само по собі виступає предметом дослідження в рамках певного кримінального провадження, про хід якого на даний час відомостей немає. Відтак стверджувати що в даному випадку можна застосувати п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» суд вважає неспроможним.
Згідно ч.2 ст.121 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду не виконає вимоги, визначені ст.119 ЦПК України, не сплатить судовий збір, позовна заява буде вважатиметься неподаною та буде повернута позивачу. Одночасно суд роз'яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права знову звернутися до суду із позовом із тим самим предметом, підставами і між тими самими сторонами, якщо перестануть існувати обставини, які були підставою для її повернення.
На підставі викладеного та керуючись ст.121 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Головного управління юстиції м. Києва, про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння - повернути позивачу.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: В.С. Кицюк