номер провадження справи 30/103/14
08.12.2014 Справа № 908/4254/14
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрніхром» (49006, м.Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, буд. 40-б),
до відповідача: Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, м.Запоріжжя, вул. Теплична, 18)
про стягнення 48112,63 грн.,
Суддя Кагітіна Л.П.
За участю представників сторін:
від позивача - не з'явився (в судовому засіданні 27.11.2014 р. був присутній представник Іващенко С.В., довіреність № 6 від 01.10.2014 р.);
від відповідача - Кіктенко О.В., довіреність № 76 від 11.12.2013 р.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрніхром» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» 21868,61 грн., в т.ч.: 10415,89 грн. - 3% річних та 11452,72 грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі №16/291/09, відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України нараховано суму 10415,89 грн. - 3% річних та суму 11452,72 грн. втрат від інфляції. Посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 598-609 ЦК України та ст. 193 ГК України позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 р. порушено провадження у справі № 908/4254/14, присвоєно справі номер провадження № 30/103/14, розгляд якої призначено на 27.11.2014 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.
За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
В судовому засіданні 27.11.2014 р. представник позивача в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позові з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.
24.11.2014 р. канцелярією суду отримано заяву ТОВ «Укрніхром» про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 15485,90 грн. - 3% річних та 32626,73 грн. втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи, що вказана заява позивача не суперечать приписам статті 22 ГПК України та подана у відповідності до вимог ст. 57 ГПК України, заява про збільшення розміру позовних вимог приймаються судом.
За таких обставин, судом розглядаються вимоги про стягнення з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» 48112,63 грн., в т.ч.: 15485,90 грн. - 3% річних та 32626,73 грн. інфляційних втрат.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на позов.
У відзиві на позов відповідач підтверджує факт сплати визначеної рішення суду заборгованості 20.08.2014 р., проте не погоджується із нарахованими позивачем сумами та надає розрахунок, відповідно до якого, на думку відповідача, до стягнення підлягає сума 10134,85 грн. - 3% річних та 11035,43 грн. втрат від інфляції за період з 01.03.2010 р. по 28.02.2013 р.
Також, представником відповідача надано заяву про застосування строків позовної давності.
За доводами відповідача, враховуючи заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач вказує період нарахування з березня 2010 р. по серпень 2014р., встановлений ст.ст. 256, 257 ЦК України трирічний строк позовної давності позивачем пропущено. Наведене, на думку відповідача, є підставою в силу ст. 267 ЦК України для відмови у позові в частині нарахованих позивачем за межами строку загальної позовної давності сум.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.12.2014р.
Представник позивача у судове засідання 08.12.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив. Про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений у судовому засіданні 27.11.2014 р.
В наданих суду додаткових поясненнях позивач проти доводів відповідача про нарахування сум поза межами строку позовної давності заперечує. Посилаючись на ст. 115 ГПК України, ст. 625 ЦК України та постанову Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р., вважає, що кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на позов та наданих суду додаткових поясненнях.
Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
В даному випадку суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, і неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
В судовому засіданні 08.12.2014 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2010р. у справі №16/291/09 позов ТОВ «Укрніхром» задоволено частково. Стягнуто з КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ТОВ «Укрніхром» 112606,50 грн. основного боргу, 1000,00 грн. пені, 721,91 грн. - 3% річних та 1403,70 грн. судових витрат.
22.03.2010 р. господарським судом на виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.
За твердженням позивача, зобов'язання по оплаті заборгованості, визначеної рішенням суду відповідачем належним чином не виконано, що надає йому право на нарахування відповідачу інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» 48112,63 грн., в т.ч.: 15485,90 грн. - 3% річних та 32626,73 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням останнім рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 16/291/09, є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника відповідача (представника позивача у судовому засіданні 27.11.2014 р.), суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішень суду.
Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2014 р. у справі № 16/291/09 з КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ТОВ «Укрніхром» стягнуто 112606,50 грн. основного боргу, 1000,00 грн. пені, 721,91 грн. - 3% річних та 1403,70 грн. судових витрат.
Обов'язковість судових рішень до виконання закріплена Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Так, статтею 124 Конституції встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про судоустрій", ст. 4 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма <…> юридичними особами на всій території України.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Матеріали справи свідчать, що свої зобов'язання щодо сплати на користь ТОВ «Укрніхром» грошових коштів, стягнутих рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 16/291/09 у вигляді суми 112606,50 грн. основного боргу, 1000,00 грн. пені та 721,91 грн. - 3% річних ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» не виконано.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, передбачені ст. 625 ЦК відсотки річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення зобов'язань", зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконане у встановленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань по сплаті суми 112606,50 грн. основного боргу, вимоги про стягнення з нього трьох відсотків річних та інфляційних втрат є правомірними.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунків неправомірно включено до суми грошового зобов'язання, виходячи з якої нараховувалися санкції, суму пені, 3% річних та судові витрати.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, Проте, наведеною нормою передбачено нарахування інфляційних втрат та 3% річних лише на суму основного боргу за грошовим зобов'язанням.
Пунктом 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
За приписами частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
В даному випадку грошове зобов'язання відповідача виникло з договору поставки від 23.01.2007 р., яким передбачені зустрічні зобов'язання сторін з поставки та оплати товару (проволока ніхромова).
Виходячи з наведених норм статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення втрат від інфляції, 3% річних, пені не породжує виникнення грошових зобов'язань в розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих правовідносин, які вже виникли і щодо яких виник спір.
У п. 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти.
Таким чином, суми втрат від інфляції, 3% річних, пені не є грошовими зобов'язаннями в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Прийняття судом рішення про стягнення втрат від інфляції, 3% річних та пені не змінює їх правової природи як заходу відповідальності, оскільки вони носять допоміжний характер по відношенню до основного зобов'язання та залежать від нього (нараховуються на суму основного зобов'язання). При цьому суд зауважує, що право кредитора нараховувати 3% річних, інфляційні втрати та пеню виникає з дня порушення основного зобов'язання і з цим терміном пов'язаний початок перебігу строку позовної давності для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також загальний строк припинення нарахування штрафних санкцій, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Виходячи з цього, суд вважає, що після винесення судом рішення про стягнення основного боргу та нарахованих на нього 3% річних, інфляційних втрат та пені, в подальшому позивач має право нараховувати 3% річних лише на суму основного боргу, оскільки судовим рішенням лише підтверджується правомірність здійснених нарахувань, а нові грошові зобов'язання не виникають.
Суми судового збору взагалі належать до процесуальних витрат за розгляд справи, які не носять матеріально-правового характеру, а їх стягнення здійснюється відповідно до процесуальних норм того судочинства, в межах якого розглядається спір. Тому стягнуті суми судового збору не є грошовим зобов'язанням, на яке можливе нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, нарахування позивачем в даній справі процентів річних та інфляційних втрат на стягнуті судом суми 3% річних, пені та судового збору є безпідставним. Отже, при розрахунку процентів річних та інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 16/291/09 слід виходити із суми основного боргу за поставлений товар, що складає 112606,50 грн.
Також, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, судом встановлено, що розрахунки позивача виходять за межі строків позовної давності.
Відповідач у письмовій заяві від 27.11.2014 р. вказує на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, у зв'язку з чим просить відмовити в позові в частині нарахованих ТОВ «Укрніхром» сум, які виходять за межі строку загальної позовної давності.
Відповідно до норм ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Предметом даного позову є 3% річних та інфляційні страти, тобто грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Господарським судом, було з'ясовано не дотримання позивачем правил обчислення процесуальних строків, які є важливими для господарського процесу взагалі та для забезпечення прав і свобод учасників судового процесу особливо.
Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання.
Господарським судом встановлено, що відсотки річні та інфляційні втрати нараховані відповідачу з 04.03.2010 р. - моменту набрання чинності рішення господарського суду, по 20.08.2014 р.- моменту примусового стягнення заборгованості. Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою лише 22.10.2014., тобто після спливу загального строку позовної давності за вимогами про стягнення річних і інфляції за період з 04.03.2010 р. по 21.10.2011 р.
Згідно із загальним правилом, після закінчення строку позовної давності особа втрачає можливість удатися до судового захисту порушеного права.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Позивач не звертався до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності з поважних причин.
За таких обставин, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.03.2010 р. по 21.10.2011 р.
Таким чином, за висновком суду, з урахуванням застосуванням строків позовної давності, 3% річних та інфляційних втрат слід нараховувати на суму основного боргу за поставлений товар - 112606,50 грн. з 21.10.2011 р. (три роки з дня подання позову) і до моменту сплати основного боргу - 20.08.2014 р. (1034 дня), що складає 9560,75 грн. - 3% річних та 15291,67 грн. інфляційних втрат. В іншій частині заявлених до стягнення річних та інфляційних втрат слід відмовити.
При визначенні суми інфляційних втрат, суд виходив з того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена в п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Також, судом були враховані рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, згідно якого, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Отже, при визначенні суми інфляції слід, зважаючи на встановлений судом правильний строк нарахування (21.10.2011 р. - 20.08.2014 р.), до періоду розрахунків слід враховувати з листопада 2011 року по серпень 2014 року.
Відносно доводів позивача у письмових поясненнях, що кредитор вправі вимагати стягнення з боржника сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає наступне. Так, приписами ст. 625 ЦК України та в постанові Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р., на які посилається позивач, передбачено, що боржник повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних від простроченої суми до моменту виконання зобов'язання. Проте, наведені норми не спростовуються загальних норм чинного законодавства щодо застосування судом строків позовної давності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 15291,67 грн. інфляційних втрат та 9560,75 грн. - 3% річних. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрніхром» (м.Дніпропетровськ) до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (м. Запоріжжя) задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, м.Запоріжжя, вул. Теплична, 18, код ЄДРПОУ 00194731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрніхром» (49006, м.Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, буд. 40-б; код ЄДРПОУ 32613928) 15291 (п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто одна) грн. 67 коп. втрат від інфляції, 9560 (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 75 коп. - 3% річних та 943 (дев'ятсот сорок три) грн. 73 коп. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Л.П. Кагітіна
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 12.12.2014 р.