Справа № 181/771/14-ц
Провадження № 2/181/272/14
"10" грудня 2014 р. смт. Межова
Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої: судді Літвінової Л.Ф.
при секретарі: Чупіковій В.А.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Межова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,
13 серпня 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.
В обґрунтування позову зазначив, що 05 червня 2014 року ОСОБА_3 прийшов до нього за місцем роботи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та попросив зайняти кошти в розмірі 160 000 гривень для закупки ходового товару, який збирався перепродати протягом місця, а потім повернути гроші.
ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 зазначену суму грошей, відібравши у останнього розписку, згідно якої той зобов'язався повернути кошти до 05 липня 2014 року. Позивач зазначає, що з його сторони виконані всі умови чинного законодавства стосовно надання позики.
Просить суд стягти з відповідача на його користь суму боргу в сумі 160 000 гривень та судові витрати по справі.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять суд їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали суду заперечення, в яких зазначили, що ОСОБА_3 знаходився в трудових відносинах з позивачем, отримував заробітну плату в розмірі 1 000 гривень. Коли позивач дізнався, що ОСОБА_3 придбав автомобіль, став звинувачувати його у тому, що він під час роботи привласнював належні йому кошти, змусив написати розписку про позику коштів.
ОСОБА_3 стверджує, що ніяких грошей ні до написання розписки, ні після цього від позивача не отримував. В правоохоронні органи не звертався, оскільки вважає, що ця розписка не є доказом отримання коштів в розумінні ст.ст.1046, 1047 ЦК України, оскільки в ній не йдеться про певні правові наслідки, що гроші отримані на певних умовах, та й взагалі те, що вони були отримані, так як текст «займаю на один місяць» не є тотожнім тексту «зайняв на один місяць». Відсутній або неукладений правочин не можна визнавати дійсним або недійсним.
Просять суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердили факт передачі ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_3, зазначивши, що все проходило добровільно, купюри були номіналом по 500 гривень.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.
В розписці від 05 червня 2014 року зазначено, що ОСОБА_3 займає у ОСОБА_1 гроші в сумі 160 000 гривень на один місяць з 05 червня по 05 липня 2014 року, що, за думкою суду, є укладенням договору позики між сторонами по справі.
Так, відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.1 ст.1047 - договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Що стосується «гри слів» відповідача з приводу того, що слово «займаю» (яке в цивільних правовідносинах слід розуміти, як «позичаю») вказує лише на його можливий намір позичити гроші, а не на реальне їх отримання, слід звернутися до тлумачення слова «позичати», викладене на стор.816, тому 6 «Словника української мови: в 11 томах», де його значення описане, як «Брати щось у борг у кого-небудь», тобто є дієсловом теперішнього часу та у випадку, що розглядається, позначає отримання в час написання розписку у борг зазначеної суми коштів.
Окрім того, оскільки в розписці вказано термін повернення грошей позикодавцю, то це також дає суду підстави вважати, що відповідач отримав кошти за договором позики.
Згідно ст.1049 ЦК України - позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Ст.526 - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки зобов'язання за договором позики зі сторони відповідача не виконано, позов слід задовольнити.
Слід звернути увагу, що позивач, при посиланні на норми права, помилився стосовно природи правочину, пославшись на норми ч.1 ст.827 ЦК України, в якій мова йдеться про договір позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Оскільки грошові кошти не є річчю в розумінні положень Цивільного кодексу України (ст.179), тому до спірних правовідносин застосовано правила §1 глави 71 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст.ст.526, 827, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -
Стягти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 160 000 (ста шістдесяти тисяч) гривень та сплачений судовий збір в розмірі 1 600 (однієї тисяч шестисот) гривень, а всього 161 600 (сто шістдесят одну тисячу шістсот) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Межівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Л. Ф. Літвінова