490/9364/14-а Дата документу 23.12.2014
нп 2-а/490/1390/2014
23 грудня 2014 року Центральний районний суд м. Миколаєва
у складі: головуючого судді Чулуп О.С.
при секретарі Гречко А.В.,
за участі перекладача ОСОБА_1,
адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаїв адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3 до
Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області
про визнання рішення протиправним та скасування його
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області про скасування рішення № 3 від 27.06.2014р. про примусове повернення з України громадянина Пакистану ОСОБА_3 та зобов?язання примусово повернутися з України у термін до 26.07.2014р. Позивач вказує, що в?їхав в Україну в 2010р. і з тих пір проживає в Україні. Позивач вказує, що звертався до відповідача із клопотанням про продовження терміну перебування на території України, проте йому було відмовлено. Позивач оскаржуване рішення вважає протиправним та таким що порушує його права. В судовому засіданні позивач позов підтримав просив його задоволити.
Відповідач позов не визнав з підстав вказаних в письмовому запереченні на позов. вказує, що позивач прибув на територію України в 2010р. за паспортом, який він невдовзі втратив. Згодом позивач документований посольством Пакистану в Україні паспортом НОМЕР_1 від 29.11.2012р. Відповідач вказує, що позивач тривалий час перебуває в Україні з порушенням встановленого режиму та іміграційного законодавства, оскільки термін такого перебування складає 180 днів. Рішенням керівництва ДМС України прийнято відмову у продовженні терміну перебування позивача в Україні понад 180 днів, згідно п.14 ч.1ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" позивач визнано таким, що перебуває на території України нелегально та грубо порушує іміграційне законодавство. Представник відповідача вказує, що позивач тривалий час більше 4 років перебуває в Україні проте не вчиняє ніяких дій для визначення свого статусу в Україні.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав
Судом встановлено, що рішенням №3 від 27.06.2014р. завідувача Миколаївського РС УДМС України в Миколаївській області громадянина Пакистану ОСОБА_3 в термін до 26.07.2014р. зобов?язано самостійно покинути територію України.
Судом встановлено, що згідно листа Головного центру ОСІ Державної прикордонної служби №254/14032 від 07.11.2013р. позивач перетнув державний кордон України 13год. 06 хв. 15 грудня 2010 року в пункті пропуску "Бориспіль".
Судом встановлено, що позивач 27.07.2012р. уклав шлюб з громадянкою України, від даного шлюбу у позивача є дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Судом встановлено, згідно листа Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області №4677 від 22.04.2014р. позивачу відмовлено у продовженні строку перебування на території України.
Судом досліджено лист №1/4/1-18169 від 12.11.2014р. Управління Державної міграційної служби в Херсонській області згідно якого позивач в лютому 2012р. звертався із заявою для набуття статусу біженця, проте подачею заяви дії позивача щодо отримання статусу біженця припинилися, і з того часу позивач для визначення свого статусу більше не звертався, рішення про надання позивачу статусу біженця не приймалося.
Відповідно до п.14ч.1ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства." нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до п.п.14 ч.1ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особи, які потребують тимчасового захисту, - іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі.
Відповідно до п.п.15ч.1ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" посвідчення біженця - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні.
Відповідно до п.16 ч.1ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про протидію торгівлі людьми" іноземець або особа без громадянства, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, отримує довідку, яка підтверджує факт звернення за встановленням такого статусу і відкриття відповідної процедури та є підставою для реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.
Суд не може взяти до уваги доводи позивача проте, що на території України в нього проживає дружина та є дитина, оскільки позивач не надав суду доказів того, що він отримав посвідку на тимчасове проживання на території України.
Отже, судом встановлено, що позивач в?їхав на територію України в грудні 2010 року, з того часу і до дня винесення оскаржуваного рішення позивач лише одноразово звернувся за продовженням строку перебування на території України, проте в такому позивачу було відмовлено. За весь час перебування на території України позивач не вчинив достатніх дій для набуття законних підстав для перебування на території України чи визначення свого статуту як біженця чи особи, яка потребує тимчасового захисту в Україні, судом не встановлено обставин того, що позивачу надано статус біженця чи статус особи, якій надано тимчасовий захист в Україні, позивач не має посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України, судом також не встановлено обставин того, що позивач має статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9,11,71,162,171-2 КАС України, ст.1,4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.", п.п.14,15,16 ч.1ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ст.14 Закону України "Про протидію торгівлі людьми", суд
в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення №3 від 27.06.2014р. завідувача Миколаївського РС УДМС України в Миколаївській області про примусове повернення з України громадянина Пакистану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом п?яти днів з дня проголошення, а особами які не були присутні при оголошенні протягом п?яти днів з дня отримання копії постанови до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва.
Суддя