Справа № 204/8783/14-к
Провадження № 1-в/204/2527/14
18 грудня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
адвоката ОСОБА_4
представника установи ОСОБА_5
особи, відносно якої розглядається подання ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську подання лікаря-психіатра Української психіатричної лікарні з суворим наглядом м. Дніпропетровська про продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом відносно ОСОБА_7 , 1960 року народження, -
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.08.2012 року ОСОБА_6 направлений на примусове лікування в психіатричну лікарню з суворим наглядом. До кримінальної відповідальності притягувався за ч. 1 ст. 121, ч. 1, 4 ст. 296 КК України.
В поданні лікаря-психіатра, до якого додано висновок комісії лікарів-психіатрів від 25.11.2014 року, ставиться питання про те, що ОСОБА_6 страждає на органічне ураження головного мозку складного ґенезу, помірно-виражений психоорганічний синдром, змішаний варіант, сутінковий розлад свідомості, медикаментозна ремісія епілептичних нападів і за своїм психічним станом підлягає подальшому перебуванню на примусовому лікуванні в психіатричній лікарні із суворим наглядом.
В судовому засіданні лікар-психіатр ОСОБА_5 пояснила, що на сьогоднішній день хворий ОСОБА_6 становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Зміна функціональної частини діагнозу є компетенцією лікарів психіатрів. Під час лікування він може змінюватися, але в даному випадку психічний стан хворого ОСОБА_6 змінився на гірше та є нестабільним. При цьому, у пацієнта відсутня критика до свого стану, він не розуміє необхідності лікування, заперечує свою причетність до інкримінованих йому дій, що відображено в п. 25 Акту комісії лікарів-психіатрів № 1784.
В судовому засіданні прокурор підтримав подання лікаря-психіатра та просив суд його задовольнити.
ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання. Суду пояснив, що йому не потрібне лікування в психіатричній лікарні, а достатньо продовжувати лише приймати ліки. Фактично тяжко хворим себе не вважає. Злочин, як такий не скоював, а лише оборонявся, так як нападники намагалися забрати його посвідчення учасника ліквідації наслідків ЧАЕС. Це було лише один раз. Другий епізод, за яким йому було пред'явлено обвинувачення він взагалі не пам'ятає. Також пояснив, що дійсно до нього приїжджав експерт, який його опитував, але він не скаржився останньому на погану пам'ять, головний біль, шум у вухах, запаморочення, безсоння, загальну слабкість, оскільки такі симптоми він не відчуває вже біля року. Чому експерт про це написав в своєму висновку він не знає.
Захисник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення подання та просив суд відмовити у його задоволенні. Суду надав письмове клопотання про відмову у задоволенні подання лікаря-психіатра, в якому зазначив, що комісією лікарів-психіатрів ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом» діагноз ОСОБА_6 змінений з F 07.0 на F 07.08 згідно МКХ-10. Протягом 6 місяців сутінкових розладів свідомості у ОСОБА_6 не спостерігалося. Крім того, в діях ОСОБА_6 не знайдено жодного випадку відмови останнього від прийняття ліків чи порушень режиму лікування. Також, захисник посилається на висновки експертного дослідження судово-психіатричного експерта № 10 від 04.08.2014 року та № 21 від 25.11.2014 року, які свідчать про стабільне покрашення без коливань ОСОБА_6 . Експерт дійшов висновку, що внаслідок лікування психічний стан ОСОБА_6 зазнав значного покращення та останній не представляє особливої суспільної небезпеки, що є підставою зміни йому умов застосування примусових заходів медичного характеру. Також, захисник зазначив, що з акту комісії лікарів-психіатрів ОСОБА_6 становить особливу небезпеку для себе та оточуючих.
Обговоривши подання, заслухавши учасників процесу і перевіривши матеріали справи, суд вважає, що подання підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 2 ст. 95 КК України у разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу.
Згідно ч. 5 ст. 94 КК України госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом до психічно хворого, який вчинив суспільно-небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
При вирішенні питання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом відносно ОСОБА_6 суд виходить з висновку комісії лікарів-психіатрів. Так, згідно акта комісії лікарів-психіатрів № 1784 від 25.11.2014 року, страждає на органічне ураження головного мозку складного ґенезу, помірно-виражений психоорганічний синдром, змішаний варіант, сутінковий розлад свідомості, медикаментозна ремісія епілептичних нападів, у зв'язку з чим останній потребує продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом.
Згідно п. 25 зазначеного Акту під час проведення комісії лікарів-психіатрів виявлено: мовний контакт малопродуктивний, швидко астенізується у бесіді. Намагається бути ввічливим у бесіді, але легко афектується, помітно напружується й підвищує тон голосу при порушуванні особистісно значущих тем. При розмові на будь-яку тему постійно повертається до однієї, нагадує, що є учасником ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, випинає інформацію про свої «заслуги», наголошує на «несправедливому» відношенні держави та чиновників до нього. Іпохондричний, фіксований на своєму стані, перелічує безліч хвороб, з приводу яких раніше лікувався. Про свої негативні вчинки притягнення до кримінальної відповідальності помітно напружується й підвищує голос, намагається доводить свою невинність за всіма справами, звинувачуючи оточуючих, дратується, прискорюється в мові, при цьому починає висловлюватися грубо, короткими й незв'язаними за змістом фразами, проявляються вегетативні реакції у вигляді почервоніння шкіри обличчя. Пітливість, рухове занепокоєння - непосидючість, активна жестикуляція. Критика до свого стану відсутня. Не розуміє необхідності лікування. Заперечує свою причетність до інкримінованих йому дій, запевняє, що напали на нього, він нікого не бив.
Під час дослідження на перший план виступають помірно-виражені ознаки органічного патопсихологічного симптомокомплексу. За минулий час в емоційно-вольовій сфері зберігались емоційна нестійкість, дратівливість, схильність до афективних спалахів, конфліктність.
Суд не приймає висновки експертного дослідження судово-психіатричного експерта № 10 від 04.08.2014 року та № 21 від 25.11.2014 року в якості доказу відсутності суспільної небезпеки хворого, оскільки, як пояснив хворий ОСОБА_6 в судовому засіданні, в акті містяться відомості щодо стану здоров'я останнього, які не відповідають дійсності, та які він не повідомляв експерту, що на думку суду, свідчить про зацікавленість сторони захисту в складанні саме такого висновку.
Відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи суд виходить з того, що п. 21 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 03.06.2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» визначено, що суд при розгляді справи про продовження, зміну або скасування (припинення) застосування примусових заходів медичного характеру може викликати представника медичного закладу (лікаря-психіатра), який надав особі психіатричну допомогу, а за потреби призначити судово-психіатричну експертизу тільки за наявності сумніву в правильності висновків комісії лікарів-психіатрів.
Між тим, у суду не виникло сумнівів у правильності висновків комісії лікарів-психіатрів, які відображені в Акті № 1784, а тому суд не вважає за потрібне призначати судово-психіатричну експертизу.
Крім того, в даному судовому засіданні вирішується питання продовження застосування примусових заходів медичного характеру щодо хворого в умовах психіатричного закладу з суворим наглядом у зв'язку з тим, що останній на сьогоднішній день становить особливу небезпеку для суспільства і потребує такого лікування.
Враховуючи, що ОСОБА_6 здійснив дії, які являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, з урахуванням положень ч. 5 ст. 95 КК України, суд приходить до висновку про необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом.
На підставі викладеного і керуючись ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України, ст.19, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 року, суд, -
Продовжити застосування примусових заходів медичного характеру, призначених постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.08.2012 року відносно ОСОБА_7 в умовах психіатричної лікарні із суворим наглядом.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення в апеляційний суд Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя ОСОБА_1