Справа № 204/8763/14-к
Провадження № 1-в/204/2510/14
19 грудня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
адвоката ОСОБА_4
представника установи ОСОБА_5
особи, відносно якої розглядається подання ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську подання лікаря-психіатра Української психіатричної лікарні з суворим наглядом м. Дніпропетровська про продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом відносно ОСОБА_7 , 1988 року народження, -
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2013 року ОСОБА_6 направлений на примусове лікування в психіатричну лікарню з суворим наглядом. До кримінальної відповідальності притягувався за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 115 КК України.
В поданні лікаря-психіатра, до якого додано висновок комісії лікарів-психіатрів від 26.11.2014 року, ставиться питання про те, що ОСОБА_6 страждає шизофренією простої форми і за своїм психічним станом підлягає подальшому перебуванню на примусовому лікуванні в психіатричній лікарні із суворим наглядом.
Також, в судовому засіданні лікар ОСОБА_5 пояснила, що ОСОБА_6 взагалі відмовляється від психокорекції. Крім того, своєю поведінкою провокує конфлікти серед хворих: штовхає, щипає та таке інше, що свідчить про неможливість хворим контролювати свою поведінку. З моменту проведення психіатричної експертизи в кримінальному провадженні та останнього проведення комісії 02.06.2014 року покращення у стані здоров'я ОСОБА_6 не відбулося. На сьогодні він становить особливу небезпеку для оточуючих.
Прокурор підтримав подання лікаря-психіатра та просив суд його задовольнити.
ОСОБА_6 та його адвокат просили не задовольняти вищевказане подання.
Так, ОСОБА_6 пояснив, що на психічну хворобу він не хворіє, як і не хворів на час скоєння злочину, у зв'язку з чим й не потрібує лікування. Злочин він готував задовго до його скоєння. Він симулював психічне захворювання, дотримуючись вказівок захисника під час досудового розслідування, оскільки так він може сісти на 15 років, а будучи хворим, дуже швидко опиніться на волі. На сьогодні він відмовляється від проходження лікування й вже близько півмісяця ліки не приймає.
Захисник ОСОБА_4 також пояснив, що його спілкування з ОСОБА_6 не викликає у нього переконання, що ОСОБА_6 має той діагноз, на який посилаються в Акті № 1810 лікарі-психіатри. Вважає, що такий діагноз можливо встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи. При цьому, він не ставить під сумнів висновки експертизи проведеної під час досудового розслідування, але вважає, що суд був введений в оману.
Також в судовому засіданні за клопотанням захисника ОСОБА_4 був допитаний ОСОБА_8 - директор з наукової роботи і судової психіатрії та експертизи Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, лікар судово-психіатричний експерт ІІ категорії, судовий експерт ІV кваліфікаційного класу, який показав, що проводив альтернативний психіатричний огляд ОСОБА_6 . Експертне дослідження він проводив 04 серпня 2014 року, другий раз він з ним спілкувався під час моніторингового візиту до лікарні, третій раз приблизно 22-24 жовтня 2014 року. Він побачив перед собою особу, яка перебуває в закладі, ознайомився з його медичною документацією. Огляди були короткочасні, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості надати висновки щодо стану психічного здоров'я ОСОБА_6 . У ОСОБА_6 є психічний розлад, але не може пояснити який діагноз у пацієнта. Щоб відповісти на це питання йому необхідно проведення стаціонарної експертизи. В нього своя точка зору, яка відрізняється від висновків, які зазначені в акті № 1810. Також зазначив, що в даному випадку, з таким захворюванням (шизофренія, проста форма) негативна симптоматика не може мати покращення. Хворий може як обумовлювати так і не обумовлювати суспільну небезпеку.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 КК України у разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу.
Згідно ч. 5 ст. 94 КК України госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом до психічно хворого, який вчинив суспільно-небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
При вирішенні питання про продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом відносно ОСОБА_6 суд виходить з висновку комісії лікарів-психіатрів. Так, згідно акта комісії лікарів-психіатрів № 1810 від 26.11.2014 року, ОСОБА_6 страждає на шизофренію, проста форма, безперервний тип перебігу, «simplex»-синдром, помірно виражений психопатоподібний тип дефекту, у зв'язку з чим останній потребує продовження застосування примусових заходів медичного характеру в умовах психіатричної лікарні з суворим наглядом.
В обґрунтування необхідності продовження примусових заходів медичного характеру (п.27 Акту) комісією лікарів зазначено, що в клінічній картині захворювання наявні емоційно-вольові розлади у вигляді холодності, неадекватності, самопоглиненості, дефіциту вищих емоцій, порушення критичних здібностей з неспроможністю відповідати вимогам суспільства, які детермінували скоєння тяжкого правопорушення за негативно-особистісним механізмом. Викладене, поряд з відсутністю позитивних терапевтических настанов та систематичними намаганнями ухилятися від лікування, схильністю до провокування конфліктів серед хворих, свідчить про збереження особливої небезпеки хворого для оточуючих.
Згідно п. 24 Акту психічний стан хворого залишався фіксованим на своїх тілесних відчуттях, викладені вище скарги ( прискорене серцебиття,задишка, закрепи, біль в лівому яєчку, дискомфорт в анусі на сечовому міхурі, сонливість) пацієнт пов'язує виключно з «негативним впливом лікування». У відділенні в денний час був рухливим, активно спілкувався з хворими, ознак сонливості не спостерігалось. Зберігалось негативне ставлення до лікування психічного захворювання, систематично намагався ухилятися від призначеної терапії, ховав таблетку в ротовій порожнині, на зауваження персоналу з цього приводу реагував неохоче, з неадекватною посмішкою та після неодноразового повторення. Був схильний ініціювати з недоумкуватими хворими різні жартівливі, на його думку, «ігри» (штовхав, щипав, обзивав хворих), чим провокував ситуації, образливо висловлювався на їх адресу. Був дратівливим, легко підвищував тон розмови.
Судом також враховуються й показання лікаря судово-психіатричного експерта ОСОБА_8 , який зазначив, що в даному випадку, з таким захворюванням (шизофренія, проста форма) негативна симптоматика не може мати покращення, що підтверджує висновки комісії лікарів-психіатрів в тій частині, що покращення психічного стану хворого під час його перебування в закладі не відбулося.
Крім того, хворий вчинив особливо тяжке суспільно-небезпечне діяння, від якого настала смерть людини.
Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи комісії лікарів-психіатрів про необхідність продовження примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 знайшли свої підтвердження.
Відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи суд виходить з того, що п. 21 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 03.06.2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» визначено, що суд при розгляді справи про продовження, зміну або скасування (припинення) застосування примусових заходів медичного характеру може викликати представника медичного закладу (лікаря-психіатра), який надав особі психіатричну допомогу, а за потреби призначити судово-психіатричну експертизу тільки за наявності сумніву в правильності висновків комісії лікарів-психіатрів.
Між тим, у суду не виникло сумнівів у правильності висновків комісії лікарів-психіатрів, які відображені в Акті № 1784, які, між іншим, не були спростовані й допитаним в судовому засіданні експертом ОСОБА_8 , який неодноразово спостерігав ОСОБА_6 , а тому суд не знаходить підстав для призначення судово-психіатричної експертизи.
Тому, враховуючи, що в стані здоров'я хворого відсутнє покращення, його ставлення до лікування, а також тяжкість скоєного суспільно-небезпечного діяння, суд приходить до висновку, що він потребує продовження примусового лікування в психіатричній лікарні з суворим наглядом, що узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 94 КК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України, ст. 19, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 року, суд, -
Подання лікаря-психіатра Української психіатричної лікарні з суворим наглядом м. Дніпропетровська - задовольнити.
Продовжити застосування примусових заходів медичного характеру, призначених ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2013 року відносно ОСОБА_7 в умовах психіатричної лікарні із суворим наглядом.
На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення в апеляційний суд Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя ОСОБА_1