Справа № 372/3178/14 Головуючий у І інстанції Зінченко О. М.
Провадження № 22-ц/780/6944/14 Доповідач у 2 інстанції Суханова
Категорія 46 24.12.2014
Іменем України
24 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Суханової Є. М.,
суддів: Мережко М.В., Данілова О.М.,
при секретарі: Франюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до Трипільської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення сільської ради, недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, третя особа: Управління Держемагенства Обухівського району, -
Позивач звернулася до Обухівського районного суду з даним позовом, обґрунтовуючи який зазначила, що вона після смерті своєї матері ОСОБА_6, отримала спадщину у виді 11/18 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Іншим співвласником даного будинку, якому належить 7/18 частини будинку є відповідачка ОСОБА_1. земельна ділянка на якому знаходиться будинок перебувала в її користуванні та користуванні відповідачки. В 2014 році позивачка звернулася до землевпорядної організації для виготовлення документації на приватизацію земельної ділянки, та в подальшому дізналася , що дана земельна ділянка якою вона спільно з відповідачем користувалася, приватизована ОСОБА_4 ще в 2005 році, коли остання вже не являлася власником вказаного будинку. Вважає що дане рішення сільської ради , яким надано дозвіл на приватизацію є незаконним та просить його скасувати, а також визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку. В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просила скасувати державну реєстрацію земельних ділянок в поземельній книзі.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги з підстав вказаних в позовній заяві.
Представник позивачкиОСОБА_7. підтримав заявлений позов з уточненнями та просить його задовольнити, вказавши, що ОСОБА_4 не мала права приватизувати земельну ділянку оскільки на той час не була власником вказаного будинку.
Представники відповідача Трипільської сільської ради Дегтяр А.П. та Строгий М.П. визнали заявлені позовні вимоги, вказавши що договір дарування частини вказаного будинку не був зареєстрований в сільській раді, тому не було відомо про зміну власника будинку та земельна ділянка помилково передана відповідачам, оскільки сільська рада не володіла на час винесення оскаржуваного рішення повною інформацією про спірну земельну ділянку.
Відповідач ОСОБА_1 заперечила проти позову подавши до суду письмові заперечення в яких обґрунтувала не визнання позовних вимог, а також вказала що відчуження майна не тягне переходу права користування земельною ділянкою.
Представник відповідача ОСОБА_10 позовні вимоги не визнав, вказавши що йому не зрозуміло чому відповідачем по справі є сільська рада, а також вказав, що позовна заява не обґрунтована та безпідставна.
Представник Держземагенства в Обухівському районі Іщенко С.М. заявлені позовні вимоги підтримав частково та просить їх задовольнити, крім скасування державної реєстрації земельних ділянок, оскільки при розподілі спірної земельної ділянки на дві земельні ділянки, було скасовано реєстрацію. Крім того представник вказав, що при проведені приватизації спірної земельної ділянки було порушено вимоги ст. ст. 82-89 ЗК України.
Рішенням Обухівського районного суду від 31 жовтня 2014 року Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправним рішення 20 сесії 4 скликання Трипільської сільської ради від 29.04.2005 року № 16 в частині затвердження технічної документації на ім'я ОСОБА_4.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,146 га, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, розташованої в АДРЕСА_1,кадастровий № 32233188000:01:028:0034 від 22 серпня 2009 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі за № 1474.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії СГ № 158883 площею 0,146 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будинку, розташованої АДРЕСА_1, кадастровий № 32233188000:01:028:0034 виданий на ім'я ОСОБА_4.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду, апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, поясненя сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню.
Так, суд першої інстанції, ухвалюючи зазначене рішення, керувався вимогами діючого законодавства, але не врахував дійсних обставин по справі, не визначив правовідносини сторін, що призвело до ухвалення необгрунтованого та незаконного рішення.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В судовому засіданні зміст позовних вимог був уточненим, судом роз'яснювались сторонам їх права та обов'язки, позивач та його представник наполягали на розгляді справи в межах заявлених позовних вимог.
У відповідності зі статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності набувається в порядку визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним.
Дане конституційне право конкретизовано та розширено в положеннях Цивільного та Земельного кодексів України.
Так ч. 1 ст. 319 ЦК України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначає, що ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.
У відповідності до приписів статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебуває у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок , будівлю або споруду, розміщенні на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з положеннями статті 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права; припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 155 ЗК України, передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини щодо правомірності набуття, реалізації та оформлення відповідачами права власності на земельні ділянки.
Ст. 116 ЗК України, встановлено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України; набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність; безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України, а згідно ст. 118 даного кодексу встановлено, що громадянин, зацікавлений у одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцем знаходження земельної ділянки; у заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання; відповідна адміністрація або рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що данна земельна ділянка надана позивачу на підставі зазначенного вище законодавства, тобто безкоштовно та від держави, натомість, виникли між сторонами правовідносини відносяться до спадкових правовідносин та правовідносин, які виникають з права власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції, прийшов до висновку, що відповідачем ОСОБА_4, при оформленні права власності на земельну ділянку, не було надано повної достовірної інформації щодо власників будинку, та не повідомила органи місцевого самоврядування про зміну власника будинку.
При оцінці доказів суд першої інстанції, в порушення вимог діючого процесуального законодавства та в порушення прав сторін по справі, надав перевагу доказам наданими позивачем та його представником, які є взаємоузгодженими, відповідають показам сторін та фактичним обставинам справи, надані в належним чином, а тому ставиться критично показів представника відповідача, які є не належними та не підтверджуються обставинам справи.
Це єдине обґрунтування, яке зазначене в рішенні місцевого суду, що призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та не враховує правовідносини сторін.
Так, згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Посилання суду першої інстанції на те, що він віддає «перевагу доказам, наданими позивачем та його представником, які є взаємоузгодженими, відповідають показам сторін та фактичним обставинам справи, надані в належним чином, а тому ставиться критично до показів представника відповідача, які є не належними та не підтверджуються обставинам справи» є грубим порушенням вимог зазначенного вище законодавства та протирічить засадам об'єктивного, неупердженного розгляду справи.
Жодних доказів того, що права позивачки були порушені діями відповідачів, суд не навів, а колегія суддів їх не встановила.
Суд повинен був визначити правовідносини сторін та встановити дійсний предмет спору, натомість, суд обмежився переліком статей, який регламентує право власності на нерухоме майно та не звернув уваги на те, що правовідносини, що склались між сторонами мають інший характер - правовідносини склались щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті матері позивачки, що мало місце у 2011 році.
Таким чином, всі правовідносини, які мали місце до моменту відкриття спадщини та отримання на неї права власності, у порядку спадкування, за позивачкою, не можуть стосуватися позивача (бо їй не належали), а таким чином, не можуть порушувати її інтереси та права, внаслідок чого не можуть бути захищені у судовому порядку.
Посилання суду на вимоги ст. 116 та ст. 118 ЗК України, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для вирішення даних правовідносин, що стосуються права власності на земельні ділянки, які були отримані у власність не в порядку спадкування, а іншим, визначеним законодавством, способом.
Так, колегія суддів встановила дійсні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами та застосувала законодавство, яке їх регламентує.
12.01.1976 р. - ОСОБА_14, батько апелянта, отримав Свідоцтво на забудову індивідуальної садиби (Зареєстровано за № 14 у Виконкомі Обухівської районної Ради депутатів трудящих 12.01.1976 р., підписане в.о. голови виконкому Обухівської районної Ради П. Божок секретарем виконкому Обух1всько'{ Ради Л. Кравець .
Колишній номер будинку 7 а, у зв'язку з подальшою забудовую вулиці, змінився на АДРЕСА_1 в 2000-х роках була переіменована в вулицю Наддніпрянську, згідно Рішення Тритльської сільської ради Обухівського району Київської області.
14.12.2000 - ОСОБА_14 написав Заповіт: «все моє майно, яке на день моєї смерті належатиме мені з чого б воно не складалось i де б воно не знаходилось я заповідаю своїй дочці ОСОБА_1». Цей заповіт зареестрований в peєcтpi за номером 138 в Трипільській сільській раді i посвідчений 14.12.2000 р. секретарем виконкому З.Г. Деменюк.
ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер батько апелянта ОСОБА_14, який заповів мені все свое майно.
15.05.2003 р. - мати апелянта ОСОБА_4 подала заяву на приватизацію присадибної земельної ділянки, розміром 0.146 га, на якій знаходився будинок, в якому проживали батьки відповідачки. Ця ділянка 12.06.2014 року стала спірною після отримання позивачем ОСОБА_2 свідоцтва про спадщину.
15.05.2003 р. - 12.04.2006 р. - процес оформлення документів на приватизацію земельної ділянки у відповідних установах ОСОБА_4 Ніяких претензій i заперечень у цей період часу відносно приватизації ОСОБА_4 присадибної ділянки нi від кого не надходило. Ніяких рішень про передачу частини вказаної земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність чи для користування іншим особам Трипільська сільська рада в цей період не виносила.
25.09.2003 р.- ОСОБА_1 (відповідач), отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітому на частину будинку. Другу частину будинку успадкувала ОСОБА_4
03.04.2004 p. - ОСОБА_4 подарувала належну її частку будинку (11/18) своїй дочці (матері позивача) ОСОБА_6
29.04.2005 р. - рішення 20 cecii 4 скликання Трипільської сільської ради в частині затвердження технічної документації на ім'я ОСОБА_4, що було виконане у відповідності із заявою на приватизацію від 15.05.2003 р.
З приводу зазначеного документу, колегія суддів приходить до висновку, що скасування рішення 20 cecii 4 скликання Трипільської сільської ради в частині затвердження технічної документації на ім'я ОСОБА_4 (про яке просила позивач у своїй позовній заяві та яку задовольнив суд першої інстанціїї) не може вплинути на права та обов'язки позивача, бо її не стосуються.
12.04.2006 р. - ОСОБА_4 отримала приватизаційний акт cepia ЯГ № 158883 на земельну ділянку в АДРЕСА_1 кадастровий номер 32233188000:01:028:0034.
12.04.2006 р. - 22.08.2009 р. Присадибна ділянка, площею 0,146 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку знаходиться у приватній власності ОСОБА_4
22.08.2009 р. - ОСОБА_4 подарувала апелянту земельну ділянку розміром 0,146 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 32233188000:01:028:0034.
В договорі належним чином повідомлено відносно можливих обмежень i обтяжень у відповідності із статтями 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, що діяли в редакціях на момент укладення договору дарування.
ІНФОРМАЦІЯ_2 - померла ОСОБА_6
01.12.2011 р. - підписано договір № 1971/12 з ТОВ «Гео-Cepвic Україна» на виконання землевпорядних poбiт, з дотриманням вимог чинного законодавства, а саме виготовлення технічної документації iз землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку.
22.08.2009 р. - 22.08.2012 р. Присадибна ділянка знаходилася у приватній власносності ОСОБА_1
22.08.2012 р. - 01.11.2012 р. - земельні ділянки з кадастровим номером 3223188000:01:028:0056 площею 0,0662 га та земельна дшянка з кадастровим номером 3223188000:01:028:0055 площею 0,0796 га, які утворені внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,146 га з кадастровим номером 3223188000:01:028:0034 знаходилися у приватній власності ОСОБА_1
12.06.2012 р. - позивач ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом з врахуванням 1/2 частини майна, від якої відмовилась мати померлої, теперішня відповідачка ОСОБА_4, що включало частину будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1. При цьому відповідач, ОСОБА_4, мати померлої ОСОБА_6, також відмовилась від 1/2 частини майна на користь позивача ОСОБА_2 в іншій спадковій справі, де спадкувалось домоволодіння з господарськими та побутовими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2.
01.11.2013 p. - за Договором дарування ОСОБА_1 своєму синові земельна ділянка з кадастровим номером 3223188000:01:028:0056 площею 0,0662 га стала знаходилася у приватній власності ОСОБА_5.
24.06.14 р. - відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 в Обухівському районному суді Київської області (цивільна справа № 372/3178/14-ц, 2-1097/14, суддя Зінченко О.М).
Суд першої інстанції встановив, що позивач звернулась до Обухівського районного суду з даним позовом, в якому зазначила, що вона після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка отримала спадщину у виді 11/18 частини житлового будинку АДРЕСА_1, іншим співвласником даного будинку, якому належить 7/18 частини будинку є відповідачка ОСОБА_1., земельна ділянка на якій знаходиться будинок перебувала в користуванні співвідповідачки
Натомість, цей висновок суду першої інстанції було зроблено помилково, без урахування принципових обставин по справі та всіх доказів. які були надані сторонами.
По-перше, мати позивача ОСОБА_6 ніколи не отримувала спадщину у вигляді 11/18 частини житлового будинку АДРЕСА_1.
По-друге, земельна ділянка, на якій знаходиться будинок по АДРЕСА_1 ніколи не знаходилась в користуванні позивача, так як вона перебувала в користуванні та володінні інших осіб.
В 2014 році позивачка звернулась до землевпорядної організації для виготовлення документації на приватизацію земельної ділянки, та в подальшому дізналася, що дана земельна ділянка, якою вона спільно з відповідачем користувалась, вже приватизована ОСОБА_4 ще в 2005 році, коли остання вже не являлась власником вказаного будинку.
Суд першої інстанції також прийшов до помилкового висновку, що дане рішення сільської ради, яким надано дозвіл на приватизацію є незаконним та просила його скасувати, а також визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку. В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги та просить скасувати державну реестращю земельних ділянок в поземельній книзі.
Разом з тим, суд повинен був врахувати, що рішення сільської ради від 29.04.2005 р. було законним, прав позивача не порушувало, внаслідок чого у суду першої інстанції не було підстав про визнання його незаконним.
ОСОБА_2 12.06.2012 р. отримала спадщину.
У позовній заяві посилається на наступне:
«Bідповідно до довідки Трипільської сільської ради № 1139 від 18.12.2013 року в моєму користуванні перебуває, згідно погосподарської книги, земельна ділянка площею 0,089 га ОСОБА_6 Так, дійсно в указаній довідці сільської ради зазначається, «що за даною громадянкою рахується 0,089 га згідно погосподарської книги Трипілъсъкої сільської ради № 7 та ст.ст. 121 - 126 ЗКУ».
Наведена інформаціє не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи та належними доказами не доведена.
Так, позивач ОСОБА_2 не могла, згідно з вимогами діючого законодавства після набуття спадщини, отримати в користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 державної форми власності для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд по таким причинам:
- земельна ділянка була приватизована, ще до отримання нею права на спадщину,
- жодних доказів про право власності та права користування земельною ділянкою, документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_6 не оформляла після посвідчення 03.04.2004 року державним нотаріусом Антонченко О.В. договору дарування їй частини жилого будинку ОСОБА_4.
Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 року по 20.06.2007року не може призвести до автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.
Отже, ОСОБА_2 отримала спадщину без права на користування i володіння земельною ділянкою.
Договорів оренди, договорів суперфіцію чи емфітевзису з реальними користувачами та власниками земельних ділянок по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 не укладала.
Посилання суду першої інстанції на статті ЗК України, без їх доведеності та належних правових висновків є безпідставними, так як для отримання документа, що надає право користування землею, повинна бути пройдена певна процесуальна процедура, а саме:
а) внаслідок безоплатної передачі органами місцевого самоврядування державних земельних ділянок у власність або у користування;
б) внаслідок договорів купівлі чи оренди, договорів суперфіцію чи емфітевзісу з реальними користувачами та власниками земельних ділянок;
в) внаслідок договору дарування, натомість, ніхто не дарував землю присадибної ділянки нi матері позивача, нi позивачу;
г) внаслідок отримання спадщини ОСОБА_2 не отримувала в спадок земельну ділянку.
Відносно довідки щодо належності позивачеві земельної ділянки площею 0,089 га, акту обстеження цієї земельної ділянки, де зазначено, що земля знаходиться в державній власності в суд подавались чотири клопотання з проханням зробити запит в Трипільську сільську раду Обухівського району та витребувати для використання в суді в якості доказів копію Piшення ceciї Трипільської сільської ради про виділення в користування ОСОБА_2 0,089 га землі державної власностї по АДРЕСА_1 з наступними вхідними номерами :
вхідний номер № 19314/14 від 19.08.2014 р.;
вхідний номер № 21889/14 від 24. 09. 2014 р.;
вхідний номер № 24707/14 від 27. 10. 2014 р.;
вхідний номер №25270/14 від 31.10. 2014 р.
Натомість, суд першої інстанції не дав процесуальної можливості отримати зазначені документи, у зв'язку з чим порушив право апелянта на справедливий та неупереджений судовий розгляд та надав перевагу тільки поясненням позивача (колегія суддів ухвалила по цій справі окрему ухвалу щодо порушення процесуальних прав сторони судом першої інстанції)
Рішення сільської ради від 29.04.2005 р. було законним. ОСОБА_4 на час подання заяви про приватизацію була власником будинку, тривалий час, до подачі заяви про приватизацію землі в 2003 р., користувалась цією земельною ділянкою, інші нормативні акти, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, не дають жодних підстав для того, щоб вважати ОСОБА_4 такою, що порушила при приватизації землі норми права.
Документально підтверджених обмежень i обтяжень на земельну ділянку, під час оформлення документів на приватизацію не було, крім того, колегія суддів враховує, що мати позивачки ніяких договорів за своє життя з ОСОБА_4 щодо земельної ділянки не укладала. Відповідно, позивач ніяких прав щодо спірної земельної ділянки не успадкувала.
Основним твердженням, на якому базується оскаржуване рішення суду, є таким:
«Як вбачається з наявних матеріалів справи відповідачем ОСОБА_4 при оформленні права власності на земельну ділянку, не було надано повної достовірної інформації щодо власників будинку та не повідомлено органи місцевого самоврядування про зміну власника будинку»
ОСОБА_6 після оформлення договору дарування на частини будинку по АДРЕСА_1 повинна була зареєструвати цей факт в Трипільській сільській раді. Вона цього не зробила, про що свідчить лист Трипільської сільської ради.
По-друге, твердження це пов'язується з діючою тепер редакцією ст. 120 ЗК України, яка цитується в piшенні.
Разом з тим, редакція ст. 120 ЗК Украши, що діяла 12.04.2006 р., тобто на момент отримання приватизаційних документів, є наступною:
«1. При переході права власності на будівлю i споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
2. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки».
Відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 року по 20.06.2007 року не могло призвести до автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами.
На час подання заяви на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 була власником будинку. Встановленого ж обов'язку інформувати будь-кого про зміну власності на будинок, вона не мала. Доньки, які стали співвласниками будинку, уже після її звернення з заявою про приватизацію землі, ніяких претензій до неї не заявляли.
Надані нормативні акти, на які посилається суд, в оскаржуваному рішенні, не дають жодних підстав для того, щоб вважати ОСОБА_4 такою, що порушила, при приватизації землі, норми права.
Ніяких документів на право власності та права користування земельною ділянкою, документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_6 не оформляла.
ОСОБА_6 не набула цивільних прав на земельну ділянку, після набуття права на частину будинку 03.04.2004 р. по АДРЕСА_1.
Таким чином, згідно з аналізу зазначених обставин та вимог діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача.
Постановлене судом рішення є незаконним, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та на належних та допустимих доказах по справі.
Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з вимогами ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом
Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість та доведеність апеляційної скарги, яку вона задовольняє.
Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
На підставі наведеного, керуючись, ст.ст. 293, 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове ріщення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Трипільської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення сільської ради, недійсним договорів дарування та скасування державної реєстрації, третя особа Управління Держземагенства Обухівського району.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: