Справа № 461/3533/14 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/783/6024/14 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія:27
18 грудня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Курій Н.М.,
суддів: Мельничук О.Я., Шеремети Н.О., за секретаря Куцика І.Б.,
з участю представника відповідача - Варцімаги О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кредитної спілки «Християнська злагода» про визнання додаткової угоди недійсною,
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що договір про надання кредиту №86/08 від 13.05.2008 року повинен бути укладений тільки у письмовій формі, і доказом письмового укладення договору кредиту - є підписання його стороною (сторонами).
Апелянт також зазначає, що закон чітко встановлює, що у випадку, коли кредитний договір не укладений письмово, тобто не підписаний однією із сторін, або не підписаний сторонами, то визнання такого у судовому порядку недійсним не вимагається, оскільки такий договір є нікчемним.
Апелянт стверджує, що оскільки договір про надання кредиту №86/08 від 13.05.2008 року, на його думку, є нікчемним, а отже недійсним з моменту його вчинення, то укладена 26 грудня 2012 року додаткова угода №1 до цього договору про надання кредиту №86/08 від 13.05.2008 року є недійсною.
Апелянт вказує, що докази, а зокрема, касовий документ, які б підтверджували внесення позивачем готівки в касу КС «Християнська злагода» відсутні.
Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача - Варцімага О.М. доводи апеляційної скарги заперечив.
В судове засідання представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не прибув, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи (а.с.74), про причини неявки суд не повідомив та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався, тому колегія суддів вважає за можливе розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України здійснювати без участі осіб, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, учасника судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що 13 травня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір кредиту №86/08, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 67155 грн. строком на 36 місяців з 13.05.2008 року по 13.05.2011 року зі сплатою 36 відсотків річних, а позичальник зобов'язувався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за користування ним і здійснити інші платежі у розмірі та на умовах, визначених цим договором.
26 грудня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту від 13.05.2008 року, за умовами якого ця угода є невід'ємною частиною кредитного договору. Згідно з умовами додаткової угоди, сторони підтвердили всі свої зобов'язання, за кредитним договором від 13.05.2008 року та визначили, що кредитор призупиняє нарахування відсотків за користування кредитними коштами із 10.05.2009 року, а позичальник зобов'язується погасити заборгованість по нарахованих відсотках за період з 13.05.2008 року по 09.05.2009 року в сумі 7077,09 грн. у строк до 29.12.20012 року. Основною умовою додаткової угоди є щомісячне погашення позичальником заборгованості по кредиту, але не менше 1300 грн. в місяць, та сторони визнали заборгованість по тілу кредиту станом на 16.12.2012 року - 67155 грн.
Як вбачається із наданої відповідачем картки платежів по гривневому кредиту від 1305.2008 року, позивачу 13.05.2008 року було видано суму кредиту у розмірі 67155 грн., останній в період з 16.02.2010 року по 19.06.2012 року здійснював платежі по відсотках за користування кредитом та після укладення додаткової угоди на виконання її умов здійснював погашення заборгованості по тілу кредиту до 29.05.2013 року (а.с.18).
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимог щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 26.12.2012 року до договору про надання кредиту № 86/08 від 13.05.2008 року, суд правильно виходив з того, що підписанням додаткової угоди позивач підтвердив свої зобов'язання перед відповідачем щодо виконання умов кредитного договору від 13.05.2008 року, чим визнав наявність кредитного договору, отримав наданий йому кредитною спілкою кредит в розмірі 67155 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 640 від 13.05.2008 року та частково здійснював погашення заборгованості за кредитним договором на умовах, визначених додатковою угодою, а відтак, дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання додаткової угоди недійсною.
Та обставина, що додаткова угода була укладена 26.12.2012 року, а дія кредитного договору закінчувалась 13.05.2011 року не може бути підставою для визнання додаткової угоди недійсною, оскільки на час укладення додаткової угоди умови кредитного договору не були позивачем як позичальником виконані і саме на його виконання сторони і уклали додаткову угоду, визначивши умови та порядок погашення позивачем заборгованості за основним договором, право вимоги на яке відповідачем як кредитором не було втрачено.
Доводи апелянта про відсутність доказів, а зокрема, касових документів, які б підтверджували внесення позивачем готівки в касу КС «Християнська злагода» спростовуються поданими відповідачем копіями касової книги та відповідними прибутковими касовими ордерами від 28.12.12 р., 31.01.13 р., 13.03.13 р., 27.03.13 р., 29.03.13 р., 24.04.13 р. про отримання від позивача ОСОБА_3 коштів щодо повернення відсотків за кредит та сплати тіла кредиту та копією касової книги від 29.05.13 р. про отримання коштів від ОСОБА_3
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище та на висновки суду не впливають.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні й апеляційну скаргу на оскаржене рішення необхідно відхилити.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: Курій Н.М.
Судді: Мельничук О.Я.
Шеремета Н.О.