Справа № 454/626/14 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.
Провадження № 22-ц/783/7878/14 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
Категорія: 32
22 грудня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Зверхановської Л.Д.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Ясиновської Я.М.
з участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 березня 2014 року,
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Посилаючись на ст.83 ЦК УРСР (1963 року), п.16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, вказує на те, що до вимоги про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, в тому числі професійним захворюванням чи трудовим каліцтвом, строк позовної давності не застосовується. Вважає, що розмір моральної шкоди в розмірі 30 000 грн. обґрунтований ним в повному обсязі, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і представника відповідача, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає даним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що позивачем пропущено трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, встановлений ст.71 ЦК України в редакції 1963 року.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як він дійшов до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що Львівською обласною МСЕК №3 згідно акту №309 від 02.04.1998 року ОСОБА_2 вперше встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності, а 24.02.2005 року йому безтерміново встановлено 50% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності (акт №197).
Згідно довідки МСЕК серії ЛВА-2 №020449 від 19.04.2007 року позивачу безтерміново визначено ступінь втрати професійної працездатності, який складає 60%, із яких 10% встановлено вперше по трудовому каліцтву, отриманому внаслідок нещасного випадку, який стався на виробництві 14.05.1995 року.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно із ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодження здоров'я на виробництві вперше було передбачено Законом України «Про охорону праці», який введено в дію з 24 листопада 1992 року (згідно Постанови Верховної Ради України від 14 жовтня 1992 року № 2695-XII) і який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону праці», відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Такий порядок був передбачений Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492, які введені в дію з 01 липня 1993 року.
Згідно абзацу 5 пункту 4 цих Правил, за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується така.
Відповідно до пункту 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, що діяли на час спірних правовідносин, право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалися п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків.
Крім того прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 року, який вступив у дію з 1 квітня 2001 року встановлено, що заборгованість потерпілим на виробництві, яким до набрання чинності цим Законом (до 2 квітня 2001 року) підприємства, установи та організації не відшкодували моральної і матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Відповідно до копій медичних документів, які знаходяться в матеріалах справи, позивач систематично, з моменту звільнення і по даний час, перебував на стаціонарному лікуванні, внаслідок спричиненого йому ушкодження здоров'я під час роботи на підприємствах ДП «Львіввугілля».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу саме відповідачем -ДП «Львіввугілля».
Згідно ст. 233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК України УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України).
Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України в редакції 1963 року, відповідно до ст. 83 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.
Відтак, висновок районного суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, є помилковим.
Враховуючи зазначене та беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем ушкодження здоров'я та пов'язані з ним фізичні і моральні страждання, інтенсивність та довготривалість фізичних і психічних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з врахуванням роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» колегія суддів вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 гривень, частково задоволивши його позов, а оскаржуване рішення - скасувати.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 10000 грн. моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь держави 243,60 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: