Справа № 404/187/14-ц
Номер провадження 2/404/711/14
10 грудня 2014 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:
головуючого судді - Іванової Н.Ю.
при секретарі - Гуйван О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, суд, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3, по якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, складений на користь ОСОБА_2, посвідчений 10 серпня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за №1637, приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3
На обґрунтування вимог позивачем вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати, ОСОБА_4. У 2013 р. вона спробувала звернутися до державного нотаріуса Кіровоградської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але від родичів дізналася, що до смерті матір заповідала належний їй будинок, розташований в м. Кіровограді, по АДРЕСА_1, своїй другій дочці, її сестрі - ОСОБА_2.
Заповіт був посвідчений 10 серпня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за №1637, приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна померлої ОСОБА_4 є ОСОБА_2
Вважає, що заповіт порушує її цивільні права та інтереси, як спадкоємця першої черги за законом, та насправді суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_4, яка вчинила його в період загострення хвороби під впливом ОСОБА_2 та в час, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Також вказує, що текст заповіту був надрукований секретарем, але в порушення ч.2 ст. 1248 ЦК України не був прочитаний заповідачем, оскільки в заповіті відсутній власноручний запис заповідача, про це запис зроблено іншою особою. Заповідач наполягала на укладенні не заповіту, а договору довічного утримання, який мала намір, ще за життя, перебуваючи фізично здоровою, укласти на ім'я обох своїх дочок у рівних частках, про що неодноразово повідомляла їй особисто та у присутності свідків.
Заповіт складений в період загострення хвороби, під впливом ОСОБА_2 та в час, коли ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог послався на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач позов не визнала, вказуючи на те, що вона на протязі усієї хвороби доглядала за матір'ю і фактично жила біля неї. Позивач з»явилась тільки один раз за рік до матері, не допомагала ні фізично, ні матеріально. Але мати ОСОБА_4 допомогла купити позивачці ОСОБА_1 квартиру у м. Долинській. За життя ОСОБА_4, будучи свідомою, за власним бажанням склала заповіт на її користь. Наркотичні засобі матері не призначалися.
Третя особа приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилась, повідомлялась судом про час та місце розгляду справи належним чином, надала до суду заперечення, в яких вказала, що згідно ч. 2 ст. 1248 Цивільного кодексу України заповіт на прохання заповідача ОСОБА_4 та з її слів був записаний нею.
В зв'язку з тим, що заповідач через фізичні вади не могла самостійно прочитати заповіт, текст заповіту прочитаний їй вголос обраними нею, відповідно до вимог ч. 4 ст. 1253 Цивільного кодексу України, свідками, про що зазначено в заповіті, і лише після прочитання тексту заповіту свідками вголос, був нею підписаний власноручно та підписаний свідками.
Під час посвідчення заповіту нотаріусом було визначено обсяг цивільної дієздатності ОСОБА_4 за її паспортом, який вона надала. При складані та посвідчені вищевказаного заповіту у нотаріуса будь-яких сумнівів щодо дієздатності заповідача не виникло, оскільки вона розуміла суть і значення своїх дій, і могла ними керувати.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що мешкає по АДРЕСА_2 в м. Кіровограді та був сусідом ОСОБА_4. 10.08.2009 р. він був присутній при складанні ОСОБА_4 заповіту на ім'я ОСОБА_2 Були присутні він, ОСОБА_4, ОСОБА_6 - другий свідок та нотаріус. ОСОБА_4 полусиділа на ліжку, спілкувалася з нотаріусом, була в повному розумі. Заповіт вголос читала нотаріус. Заповіт підписували втрьох: ОСОБА_4, ОСОБА_6 та він.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що мешкає по АДРЕСА_2 в м. Кіровограді та була сусідкою ОСОБА_4. 10.08.2009 р. вона була свідком при складанні ОСОБА_4 заповіту на ім'я ОСОБА_2 Були присутні вона, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - другий свідок та нотаріус. Нотаріус питала у ОСОБА_4 рік народження, на чию користь вона бажає скласти заповіт. ОСОБА_4 полусиділа на ліжку, балакала з нотаріусом, була в повному розумі. Заповіт вголос читала нотаріус. ОСОБА_4 сама підписувала заповіт.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що 9 років прожив з ОСОБА_4 в цивільному шлюбі. 10.08.2009 р., коли складався заповіт, він був дома в АДРЕСА_1. ОСОБА_4 в цей день почувала себе погано, була слаба, забувалася, путалася. Свою доньку, ОСОБА_1, назвала іншим іменем. При складанні заповіту були присутні ОСОБА_4, він, два свідка, ОСОБА_2 з чоловіком і нотаріус. ОСОБА_4 лежала, сидіти не могла, не могла висловити свою думку. Він був присутній при тому, як нотаріус читала заповіт. Вважав, що заповіт був складений на обох доньок.
Свідок ОСОБА_8, тітка ОСОБА_4, пояснила, що бачила племінницю за день до смерті. ОСОБА_4 всіх впізнавала, вони спілкувалися. Про заповіт вона дізналася від ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_9, тітка ОСОБА_4, пояснила, що бачила племінницю за три дні до смерті. Вони спілкувалися, ОСОБА_4 її впізнавала. Від ОСОБА_4 вона дізналася, що остання склала заповіт на ОСОБА_2
Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 55 Конституції України, ст.3 ЦПК України, до суду мають право звернутися особи за захистом свого порушеного, оспорюваного чи не визнаного права.
Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України визначено єдину підставу для визнання недійсним заповіту, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4, в зв'язку із чим відкрилась спадщина на належне їй майно: житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1
10 серпня 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті розпорядилась своїм майном на користь ОСОБА_2. Даний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_3 /а.с. 35/.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як зазначено в правовій позиції, висловленій в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року (справа №6-9цс12) висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Виходячи з аналізу ч.1 ст. 225 ЦК України, з вказаної підстави правочин може бути визнаний недійсним лише за таких умов, коли фізична особа, яка є дієздатною у момент вчинення правочину, перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд може визнати такий правочин недійсним.
Мається на увазі про тимчасовий стан, при якому особа, внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому правочин, укладений в такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.
Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 квітня 2914 року по справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Науково-дослідної лабораторії судових експертиз.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 квітня 2014 року було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено експертам Кіровоградської обласної психіатричної лікарні.
Відповідно до висновку експерта №52 судово-почеркознавчої експертизи від 01.09.2014 року, підпис від імені ОСОБА_4 у заповіті від 10.08.2009 року, посвідченого нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виконаний самою ОСОБА_4 /а.с. 99-101/.
Згідно мотивуючої частини акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 550 від 28.10.2014 р., за підписом голови комісії Головного лікаря Тарасенко О.І., членів комісії: лікаря - Романенко В.Г., лікаря доповідача Кухарєва О.С. вбачається, що ОСОБА_4 за своє життя з 1997 року знаходилася під наглядом 2-ї міської лікарні. Хворіла на хронічний холецистит, шийний остеохондроз, застудні захворювання. На протязі свого життя до лікарів-психіатрів на зверталась. В 2005 році встановлено діагноз 2-х сторонньої фіброзної мастопатії. 14.08.2006 року оперована в облонкодиспансері з приводу карциноми лівої молочної залози. В подальші роки неодноразово лікувалась в облонкодиспансері, проводилась хіміотерапія, променева терапія. Знаходилась під диспансерним оглядом у онкологів на протязі 2009 року, коли почали значно наростати прояви ракової інтоксикації. Останній огляд онколога 13.08.2009 року «Жалобы на слабость, умеренные головные боли. Состояние средней тяжести…сознание ясное». 23.08.2009 року оглянута вдома дільничним терапевтом «Об-но: состояние тяжелое. Больная в контакт не вступает». Померла ОСОБА_4 при наростаючих проявах ракової інтоксикації. Пояснення свідків стосовно психічного стану ОСОБА_4 на період часу, який цікавить різняться /а.с. 113-115/.
На підставі вищевикладеного комісія прийшла до висновку, що враховуючи всі наявні медичні документи на ОСОБА_4, повну відсутність записів невропатологів та психіатрів у період останніх 3-х років життя, діаметрально протилежні покази свідків, дати відповідь на постановлені перед експертизою питання не виявляється можливим.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частинами 1 та 2 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд вважає, що представлені позивачем докази, в їх сукупності не дозволяють дійти висновку про те, що на момент укладення заповіту спадкодавець не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати.
Посилання позивача на показання свідків в обґрунтування того, що стан здоров'я спадкодавця був вкрай незадовільним та тяжким не є переконливими, оскільки жоден з свідків не знаходився постійно біля спадкодавця в день смерті.
Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту є безпідставними та необґрунтованим, внаслідок чого задоволенню судом не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року (справа № 6-9цс12), ч.1 ст.225, ч.2 ст.1257 ЦК України, ст.ст.10, 60, 209, 212, 214- 215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Судові витрати залишити по фактично понесеним позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кіровського Н. Ю. Іванова
районного суду
м.Кіровограда