21.11.2014 Єдиний унікальний номер 205/7200/14-ц
Справа № 2/205/3908/2014
205/7200/14-ц
21 листопада 2014 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючої судді Шавули В.С.
при секретарі Перцевої М.В.
за участю позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про відшкодування шкоди, -
19 серпня 2014 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про відшкодування шкоди (а.с.1-2).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21 березня 2012 року уклав із відповідачем кредитний договір № 946/4609ACLAPT вказавши, що вищевказаний договір не відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме: не має інформації щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, а зазначена відповідальність лише позивача, а отже, не досягнуто всіх істотних умов договору, а тому позивач вважає, що договір по суті є неукладеним (нікчемним) та таким, що не породжує прав та обов'язків, у зв'язку із чим, позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути із відповідача на свою користь сплачені ним грошові кошти в сумі 16 013,58 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в особі свого представника діючого на підставі довіреності - Тимченка Я.П., в судове засідання не з'явився. У надісланих поштою письмових запереченнях на позов, просив справу розглядати за відсутності свого законного представника (а.с.25).
Вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні, повний текст складений 25 листопада 2014 року.
За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у зв'язку із порушенням його виконання.
Суд, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 20 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до установи ПАТ «Платинум Банк» із заявою/анкетою на отримання кредиту (а.с.26), на підставі якої між сторонами 21 березня 2012 року було укладено кредитний договір № 946/4609ACLAPT, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 11 368,00 грн., у тимчасове платне користування з цільовим використанням: на поточні потреби, строком користування 36 місяців, тобто до 21.03.2015 року, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування в розмірі 20,0% річних, та комісії за надання в сумі 0,00 грн., та обслуговування кредиту в сумі 261,00 грн., а також здійснювати всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі (а.с.3,27).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту зазначеної норми випливає, що предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Таким чином, у розумінні ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитом є надання коштів у позику, що є одним із видів фінансової послуги.
Відповідно п.2.1. кредитного договору, кредит надається банком позичальнику шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок № 2625201393212.
Відповідач належним чином виконав умови кредитного договору надавши грошові кошти позивачу, про що свідчать меморіальні ордери № 98707451 від 21.03.2012 року та № 99843483 від 28.03.2012 року (а.с.36,37).
Встановлено, що позивачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювались платежі загальна сума яких станом на 08.07.2014 року становить 17 392,00 грн. (а.с.44-56).
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Розділом 4 кредитного договору № 946/4609ACLAPT від 21.03.2012 року передбачена відповідальність сторін у разі порушення вимог даного договору.
Так, згідно наданого відповідачем розрахунку заборгованості, за ОСОБА_1 станом на 17.10.2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 7 908,68 грн., з якої: тіло кредиту - 4 639,54 грн.; відсотки - 448,31 грн.; комісія - 1 229,00 грн.; пеня - 1 591,83 грн. (а.с.35).
Згідно ст.. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд наголошує, що в розділі 5 «Прикінцеві положення» кредитного договору стоїть власноручна відмітка позивача, а саме: його підпис, який підтверджує, що підписанням даного кредитного договору він засвідчує, що з Умовами споживчого кредитування банку він ознайомився та зобов'язався їх виконувати (з.а.с.3).
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.. 203 ЦК України.
Згідно ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до п.14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Отже, посилання позивача на те, що між сторонами не було досягнуто всіх істотних умов не має жодного правового підтвердження. А також, повністю підтверджується той факт, що позивач підписавши заяву/анкету № 946/4609ACLAPT від 20.03.2012 року та кредитний договір № 946/4609ACLAPT від 21.03.2012 року в повній мірі був ознайомлений з умовами кредитування.
Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, незаконними, в повному обсязі не доведеними з його боку, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, суд враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 не належать до задоволення, у зв'язку із чим з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 243,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 29, 203, 215, 525-527,1054 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, ст. ст. 5, 6, 10, 11, 27, 57-61, 88, 209, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про відшкодування шкоди, - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Донецьк, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 на користь держави судові витрати у сумі 243 грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом
Суддя В.С. Шавула