33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
"22" грудня 2014 р. Справа № 918/303/14
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" (далі - Підприємство) до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) про визнання частково недійсним рішення,
за участі представників:
позивача: Карпи П.С. за дов. від 17 березня 2014 року № 17-03/14,
відповідача: не з'явився,
У березні 2014 року Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2013 року адміністративною колегією Відділення було прийнято рішення "Про припинення порушення та накладення штрафу" № 92 у справі № 03-1/33-13, яким, зокрема, дії позивача щодо встановлення протягом березня-травня 2013 року завищених, монопольно високих цін реалізації скрапленого газу, що реалізується у роздріб через АГЗС у територіальних межах міста Березне і міста Сарни та 7-ми кілометрової зони навколо вказаних територіальних одиниць, були визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), що полягають у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем на ринках роздрібної торгівлі скрапленим газом для заправки автомобілів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Крім того, за вказані правопорушення на Підприємство було накладено штраф у загальному розмірі 136 000 грн. 00 коп.
Оскільки вказане рішення у вищезазначеній частині, на думку позивача, є необґрунтованим, а також не відповідає вимогам чинного законодавства, останній, посилаючись на статті 13, 50, 59, 60 Закону, просив суд визнати недійсними пункти 3, 4, 5, 6 даного рішення, якими були встановлені вищезазначені обставини та накладені відповідні санкції.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20 березня 2014 року (суддя Корсун В.Я.) порушено провадження у справі № 918/303/14 та призначено її до розгляду.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у даній справі, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2014 року касаційну скаргу Підприємства задоволено частково, вищезазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
За результатами проведеного автоматичного розподілу дана справа передана на розгляд судді Павленку Є.В.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22 жовтня 2014 року дану справу було прийнято до провадження суддею Павленком Є.В. та призначено її до розгляду на 4 листопада 2014 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли письмові пояснення Відділення від 29 жовтня 2014 року № 01/33-1367-03 (т. 2, а.с. 40-43), в яких останнє заперечило проти задоволення позовних вимог Підприємства посилаючись на відсутність конкуренції на спірних ринках та встановлену оскаржуваним рішенням відсутність єдиної цінової політики відповідача на ринку скрапленого газу. Крім того, останнє зазначило, що Підприємство не надало жодних доказів, які б підтверджували наявність обґрунтованих причин встановлення більш високих цін на скраплений газ у місті Сарни та місті Березне від цін на даний товар у містах Рівному та Здолбунові, які є значно нижчими.
У судовому засіданні 4 листопада 2014 року оголошувалася перерва до 19 листопада 2014 року.
До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання Підприємства від 14 листопада 2014 року № 461 (т. 2, а.с. 53), в якому останнє просило суд призначити у даній справі судову економічну експертизу з метою встановлення економічно обґрунтованого розміру цін на скраплений газ, що реалізовувався у спірний період на території міст Сарни та Березне і 7-ми кілометрової зони навколо вказаних територіальних одиниць.
У той же час відповідачем не було подано жодних письмових документів в обґрунтування його тверджень, не надано жодних вихідних даних, необхідних для визначення економічно обґрунтованих розмірів цін, відповідних документів і пояснень щодо механізму формування таких цін та чинників, що на них впливають, а також не доведено належними та допустимими доказами необхідності призначення судової економічної експертизи у даній справі.
Крім того, вирішення експертом запропонованих позивачем питань не спроможне підтвердити чи спростувати висновки спірного рішення відповідача, оскільки останнім при прийнятті цього рішення такі питання не досліджувалися. Відтак, вирішення таких питань не впливатиме на кваліфікацію порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 статті 13 Закону.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у зв'язку з чим у його задоволенні слід відмовити.
Ухвалою суду від 19 листопада 2014 року розгляд справи відкладено на 3 грудня 2014 року.
Ухвалою суду від 3 грудня 2014 року розгляд справи відкладено на 22 грудня 2014 року.
Представник позивача у судовому засіданні 22 грудня 2014 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням додаткових письмових пояснень, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив, проте надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається з цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції" та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до вказаних законів.
За пунктом 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" одним із основних завдань Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною 1 статті 48 Закону встановлено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, у тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, накладення штрафу тощо.
За приписами частини 1 статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.
Частиною 2 даної статті встановлено, що рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Судом встановленою, що 25 грудня 2013 року адміністративною колегією Відділення було прийнято рішення № 92 у справі № 03-1/33-13 "Про припинення порушення та накладення штрафу", пунктами 3, 4, 5, 6 якого, зокрема, визнано дії Підприємства, які полягають у встановленні у березні-травні 2013 року завищених, монопольно високих цін реалізації скрапленого газу, що реалізується у роздріб через АГЗС у територіальних межах міста Сарни та 7-ми кілометрової зони навколо вказаної територіальної одиниці, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках роздрібної торгівлі скрапленим газом для заправки автомобілів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 3 рішення); визнано дії Підприємства, які полягають у встановленні у березні-травні 2013 року завищених, монопольно високих цін реалізації скрапленого газу, що реалізується у роздріб через АГЗС у територіальних межах міста Березне та 7-ми кілометрової зони навколо вказаної територіальної одиниці, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках роздрібної торгівлі скрапленим газом для заправки автомобілів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 4 рішення); за вчинене порушення, зазначене у пункті 3 цього рішення, відповідно до абзацу першого частини 2 статті 52 Закону на Підприємство накладено штраф у розмірі 68 000 грн. 00 коп. (пункт 5 рішення); за вчинене порушення, зазначене у пункті 4 цього рішення, відповідно до абзацу першого частини 2 статті 52 Закону Підприємство накладено штраф у розмірі 68 000 грн. 00 коп. (пункт 6 рішення).
Зі змісту вищевказаного рішення вбачається, що на АГЗС Підприємства в територіальних межах Березнівського та Сарненського районів Рівненської області ціни реалізації скрапленого газу для заправки автомобілів були значно вищі від цін, встановлених на АГЗС цього ж суб'єкта господарювання у місті Рівному. На зазначеному ринку в межах Рівненської області найбільшими суб'єктами господарювання, здатними впливати на цінову ситуацію в області є товариство з обмеженою відповідальністю "Джерал-Ойл", Підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий екватор" (з березня 2011 року), товариство з обмеженою відповідальністю "Газовик" (через приватне підприємство "Пропан Плюс").
Відділенням відповідно до Закону та Методики визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р (далі - Методика), було проведено дослідження становища Підприємства на ринку роздрібної торгівлі скрапленим газом в якості моторного пального в територіальних межах міста Сарни та міста Березне Рівненської області та 7-ми кілометрової зони навколо вказаних територіальних одиниць протягом березня - травня 2013 року.
Територіальними (географічними) межами ринку роздрібної торгівлі скрапленим газом в якості моторного палива визначено місто Сарни і місто Березне Рівненської області та 7-ми кілометрову зону навколо цих адміністративно-територіальних пунктів.
Часовими межами ринку визначено березень - травень 2013 року, оскільки протягом вказаного періоду сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями в зазначених територіальних межах ринків скрапленого газу, що реалізовується через АГЗС (АЗС), не зазнала істотних змін, а повний цикл обороту товару не перевищує одного місяця календарного року. Період вчинення порушення входить до періоду визначеного Відділенням, тобто, періоду протягом якого позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку.
З оскаржуваного рішення також вбачається, що за досліджуваний період позивачем було реалізовано в межах міста Сарни Рівненської області та 7-ми кілометрової зони 78,81 тонн скрапленого газу, а в межах міста Березне Рівненської області та 7-ми кілометрової зони - 50,96 тонн скрапленого газу. Результати проведеного дослідження цін на скраплений газ наведено відповідачем в оскаржуваному рішенні.
Крім того, зі змісту даного рішення вбачається, що відповідачем були враховані ціни реалізації на АГЗС позивача у місті Сарни, місті Березне та місті Рівне, а також встановлено, що ціна реалізації у місті Сарни за досліджуваний період була постійно максимальною, а ціни у місті Березне протягом березня - квітня 2013 року були вищі, ніж ціни у місті Рівному.
На підставі вищезазначених обставин Відділення дійшло висновку про те, що Підприємство встановлювало максимальні ціни на АГЗС в тих територіальних межах, в яких частка суб'єкта господарювання є суттєвою. Так, на АГЗС у місті Сарни така частка складала 95,054 %, у місті Березне - 86,1 %. В інших територіальних межах ціни були мінімальними. Зокрема, у місті Рівному частка Підприємства на ринку складала 31,48 %.
З огляду на викладене Відділення в оскаржуваному рішенні дійшло висновку про встановлення позивачем максимальних відпускних цін в тих територіальних межах, в яких він не зазнавав значної конкуренції або конкуренція взагалі була відсутня, у той час як на інших АГЗС (з наявною конкуренцією) застосовував мінімальні ціни реалізації скрапленого газу.
Не погоджуючись з пунктами 3, 4, 5 та 6 вищезазначеного рішення, Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Відділення про скасування вказаних пунктів.
У своїй позовній заяві та додаткових письмових поясненнях від 22 грудня 2014 року № 499 (т. 2, а.с. 75) Підприємство посилалося на те, що встановлення позивачем низького рівня цін на скраплений газ на територіях міст Здолбунова та Рівного було спричинено наявністю недобросовісної конкуренції у вказаних містах з боку ПАТ "УКРНАФТА" та ТОВ "БРСМ-Нафта", які встановлювали демпінгові ціни на вищезазначене моторне пальне.
Проте у матеріалах справи відсутні докази існування узгоджених антиконкурентних дій на зазначених ринках даних суб'єктів господарювання, їх демпінгової політики, а також необґрунтованості економічного рівня встановлених ними цін на скраплений газ. Такі докази не були надані і Відділенню при прийнятті останнім рішення від 25 грудня 2013 року № 92 у справі № 03-1/33-13.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що частка Підприємства на ринку роздрібної торгівлі скрапленим газом в якості моторного палива розраховувалася за формулою у відповідності з вимогами пункту 8.4 Методики і згідно відомостей відповідача становить 95,054 % в межах міста Сарни Рівненської області та 86,1 % в межах міста Березне Рівненської області та 7-ми кілометрової зони навколо вказаних територіальних одиниць.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статі 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Згідно з пунктом 2 статті 50 вказаного Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
При цьому вказані вище норми Закону передбачають, що такі дії суб'єкта господарювання є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку без будь-якої вказівки на рентабельність чи нерентабельність ціни товару.
У своїй позовній заяві Підприємство посилалося на те, що протягом березня-квітня 2013 року в межах міста Сарни Рівненської області і міста Березне Рівненської області у деяких випадках ціни на скраплений газ позивача були встановлені на рівні, нижчому від економічно обґрунтованого, у зв'язку з чим торгівля даним продуктом була нерентабельною та завдавала збитків (т. 1, а.с. 13). Проте дані доводи не беруться судом до уваги, оскільки нерентабельність ціни скрапленого газу на окремих АГЗС позивача у визначений період часу не може свідчити про збитковість Підприємства в цілому протягом року.
У своїй позовній заяві (т. 1, а.с. 13) Підприємство вказувало, що економічно обґрунтована роздрібна ціна товару складається з витрат на його придбання і реалізацію (повна собівартість товару) та надбавки, визначеної суб'єктом господарювання на власний розсуд. За розрахунком позивача фактична роздрібна вартість даного товару у місті Сарни Рівненської області у березні 2013 року склала 6,82 грн., у квітні 2013 року - 6,69 грн., у травні 2013 року - 6,35 грн.; фактична роздрібна вартість скрапленого газу у місті Березне Рівненської області у березні 2013 року склала 6,25 грн., у квітні 2013 року - 6,12 грн., у травні 2013 року - 5,88 грн.
При здійсненні вищезазначеного розрахунку Підприємство посилалося, зокрема, на закупівельну вартість (вартість придбання) скрапленого газу.
Водночас зі змісту даного розрахунку економічно обґрунтованих цін на зазначений товар, а також зі змісту поданих Підприємством додаткових пояснень вбачається, що реалізація скрапленого газу (зокрема, і на території міст Рівне, Здолбунів Рівненської області, Березне Рівненської області та Сарни Рівненської області) відбувалася ним на підставі договору комісії, укладеного між Підприємством та приватним підприємством "ОККО-Бізнес".
У матеріалах даної справи наявна надана Підприємством належним чином засвідчена копія договору комісії № 0/2-3-11/235, укладеного 1 січня 2011 року між позивачем та приватним підприємством "ОККО-Бізнес" (т. 1, а.с. 89-97). За умовами даної угоди Підприємство зобов'язалося за дорученням приватного підприємства "ОККО-Бізнес" за плату вчинити від свого імені та за рахунок даної юридичної особи в порядку і терміни, що визначені умовами цього договору, правочини, спрямовані на реалізацію позивачем отриманих від комітента нафтопродуктів та скрапленого газу на користь третіх осіб через мережу власних/орендованих автозаправних станцій, а також безготівково перерахувати на банківський рахунок приватного підприємства "ОККО-Бізнес" грошові кошти в сумі, що відповідає вартості реалізованого товару. Відтак, за реалізацію спірного товару Підприємство отримує комісійну винагороду, розмір якої розраховується на підставі встановленої у договорі формули та залежить від кількості реалізованого товару протягом календарного періоду.
З огляду на положення вищезазначеного правочину суд дійшов висновку про те, що Підприємство не купувало спірний скраплений газ у третіх осіб, а отримувало його за вищенаведеним договором для подальшої реалізації за комісійну винагороду. Даний факт був підтверджений представником позивача у судових засіданнях та відображений у самому розрахунку. Відтак, зазначені обставини виключають можливість включення суми вартості товару при розрахунку його економічно обґрунтованої ціни, як це зазначено Підприємством у його позовній заяві. Отже, даний розрахунок не узгоджується з іншими документами, наявними у матеріалах даної справи, та суперечить поясненням представника позивача, а тому не може бути взятий судом до уваги.
У зв'язку з вищезазначеними невідповідностями ухвалами суду від 19 листопада 2014 року та від 3 грудня 2014 року позивача було зобов'язано надати суду письмові пояснення з наданням відповідних доказів, які дають змогу визначити економічно обґрунтований рівень цін на скраплений газ на досліджуваних ринках у спірний період. Проте у порушення приписів вищезазначених судових документів Підприємство не надало витребуваних у нього доказів, а подало суду лише письмові пояснення аналогічного змісту з позовною заявою, копії видаткових накладних на купівлю скрапленого газу, підписаних між приватним підприємством "ОККО-Бізнес" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗУКРАЇНА-2009", а також відповідних товарно-транспортних накладних. Разом з тим дані документи не беруться судом до уваги, оскільки, як вже було зазначено, позивач не був покупцем скрапленого газу за цими товаророзпорядчими документами, що виключає можливість впливу вартості вказаного товару на встановлення позивачем економічно обґрунтованого рівня цін на нього.
Отже, даний розрахунок економічно обґрунтованого рівня цін на скраплений газ на досліджуваних ринках у спірний період, до якого позивач включав закупівельну вартість цього товару, не узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, вищезазначеним договором комісії, видатковими і товарно-транспортними накладними, а також поясненнями самого представника Підприємства. Водночас інші розрахунки економічно обґрунтованого рівня цін у матеріалах даної справи відсутні.
Крім того, позивач не надав будь-яких доказів обґрунтованості розміру надбавок, встановлених ним на спірний скраплений газ протягом березня-квітня 2013 року в межах міста Сарни Рівненської області і міста Березне Рівненської області та 7-ми кілометрової зони навколо вказаних територіальних одиниць, а також не пояснив механізму та порядку встановлення таких надбавок даним суб'єктом господарювання. Такі документи не були надані Підприємством Відділенню при розгляду справи № 03-1/33-13 та прийнятті оскаржуваного рішення.
У своїй позовній заяві Підприємство також посилалося на те, що оскаржуване рішення Відділення є необґрунтованим у зв'язку з невизначенням відповідачем економічно обґрунтованого розміру цін, що підлягали встановленню позивачем на вищезазначеній території у спірний період. Однак чинним законодавством України передбачений обов'язок Антимонопольного комітету України щодо аналізу цінової політики суб'єктів господарювання, а не обрахунку та визначення економічно обґрунтованого рівня цін на той чи інший товар, що відноситься до повноважень відповідних цінових інспекцій. Крім того, як вже було зазначено вище, Підприємство не надало власного розрахунку економічно обґрунтованого рівня встановлених ним цін, у зв'язку з чим посилання позивача на їх невстановлення Відділенням є безпідставними.
Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини 2 статті 13 Закону визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.
Відтак, для вирішення питання про наявність або відсутність у діях (бездіяльності) суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем необхідно з'ясовувати, яким саме чином такі дії (бездіяльність) призвели чи могли призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів і в чому конкретно полягають чи могли полягати відповідні негативні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 10-12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".
Судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні вказані докази встановлення завищених цін на скраплений газ протягом березня - травня 2013 року на АГЗС Підприємства в територіальних межах міста Сарни, міста Березне Рівненської області та 7-ми кілометрової зони навколо даних міст у порівнянні з іншими АГЗС позивача у вказаний період часу, в рішенні досліджено динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення, співвідношення дій суб'єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, а також висвітлено, яким чином вищезазначені дії позивача призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів на спірних територіях.
Посилання Підприємства на те, що в основу оскаржуваного рішення були покладені листи інших суб'єктів господарювання на ринку продажу скрапленого газу в якості моторного пального, які є конкурентами позивача (т. 1, а.с. 155-157, 162-174), та які були датовані пізніше самого спірного рішення, також не беруться судом до уваги з огляду на те, що дані документи були подані Відділенням в рамках розгляду даної справи господарським судом Рівненської області. Разом з тим будь-які посилання на ці листи у рішенні Відділення від 25 грудня 2013 року № 92 у справі № 03-1/33-13 відсутні. Слід також зазначити, що зазначені листи не містять інформації, яка б могла спростувати висновки відповідача, викладені у даному рішенні.
Крім того, як було зазначено вище, Відділенням було проведено аналіз цінової політики позивача на різних заправках Рівненської області.
Відповідачем у спірному рішенні не досліджувалися ціни на скраплений газ на території Корецього, Костопільського, Дубенського, Острозького та Радивилівського районів Рівненської області, оскільки Підприємство у вказаних територіальних одиницях не проводило торгівлю вищезазначеним товаром у спірний період. Даний факт підтверджується листом Підприємства від 27 травня 2013 року № 194, в якому міститься перелік автомобільних газозаправних станцій, які знаходяться у власності позивача (т. 1, а.с. 142-154), письмовими поясненнями Відділення від 29 жовтня 2014 року № 01/33-1367-03 (т. 2, а.с. 40-43), а також письмовими поясненнями Підприємства від 22 грудня 2014 року № 499 (т. 2, а.с. 75).
За результатами проведеного дослідження встановлено, що на газових заправках міста Рівного та на заправці міста Здолбунів Рівненської області, ціни реалізації скрапленого газу протягом періоду, що досліджувався, змінювались 2 рази.
Крім того, за результатами аналізу цінової поведінки доведено, що позивач протягом березня-травня 2013 року встановлював різні ціни реалізації скрапленого газу в різних територіальних межах, що підтверджується листом від 27 травня 2013 року № 194 (т. 1, а.с. 142-154).
Так, оспорюваним рішенням встановлено, що позивачем були зафіксовані максимальні ціни на АГЗС на території, де ринкова частка цього суб'єкта господарювання є суттєвою, в яких Підприємство не зазнавало значної конкуренції або конкуренція була взагалі відсутня. В інших територіальних межах ціни реалізації скрапленого газу протягом тривалого періоду були мінімальними. У той же час позивач не довів належними та допустимими доказами того, що дані ціни були встановлені на рівні економічно обґрунтованих.
Посилаючись на дотримання Підприємством єдиної цінової політики при реалізації скрапленого газу, останнє вказувало на те, що ціни однакового рівня були встановлені ним у різних територіальних межах. Так, ціни на скраплений газ, встановлені у місті Березному Рівненської області позивач порівнював з цінами у таких містах, як Вінниця, Ковель, Одеса. Ціни ж на АГЗС у місті Сарни Рівненської області останній порівнював з цінами у місті Львові, Івано-Франківську, Севастополі, Мукачевому.
Проте такі посилання оцінюються судом критично, оскільки вищезазначені населені пункти є територіально віддаленими від досліджуваних ринків, у зв'язку з чим не бралися до уваги Відділенням при прийнятті оскаржуваного рішення. Разом з тим така вартісна різниця додатково свідчить про те, що зазначені ціни встановлювалися Підприємством залежно від наявності чи відсутності конкурентного середовища на тих чи інших територіях, що і було висвітлено у даному рішенні відповідача.
Крім того, у матеріалах даної справи наявна надана Відділенням таблиця середньої вартості скрапленого газу у спірний період в областях Західного регіону України. Так, середня ціна спірного товару у березні 2013 року на заправках Підприємства у Львівській області складала 6,75 грн., а у Житомирській області - 5,96 грн.; середня ціна цього товару у квітні 2013 року на заправках позивача у Львівській області складала 6,62 грн., а у Київській області - 5,71 грн.; середня ціна товару у травні 2013 року на заправках Підприємства у місті Сарни Рівненської області складала 6,53 грн., а у Київській та Житомирській областях - 5,68 грн.
Відтак, з наявних у матеріалах справи документів прослідковується відсутність єдиної політики ціноутворення позивача на своїх АГЗС у спірний період по всій території України, а також у межах Рівненської області зокрема.
Посилання позивача на те, що економічно обґрунтований рівень цін на скраплений газ міг змінюватися в залежності від типів АГЗС, їх площі та надання додаткових послуг споживачам (кафетерій, автомийка, телефон, чистка скла автомобілів тощо) не беруться судом до уваги з огляду на те, що основним предметом діяльності позивача відповідно до його статутних документів є роздрібна торгівля пальним. Відтак, необґрунтованим є твердження про вплив господарської діяльності Підприємства по торгівлі іншими товарами та наданні супутніх послуг на рівень цін, встановлених для продажу скрапленого газу (зокрема, на територіях, де Підприємство займає монопольне становище), оскільки така господарська діяльність не є основним фактором для визначення економічно обґрунтованого рівня таких цін.
Відтак, цінову політику позивача щодо встановлення різних цін на скраплений газ можна пояснити конкурентним середовищем у відповідних територіальних межах. Зазначений факт спростовує твердження Підприємства про дотримання ним єдиної політики ціноутворення та застосування однакових цін на скраплений газ.
Водночас доводи позивача про наявність конкуренції у містах Сарни та Березне не беруться судом до уваги, оскільки відповідно до вимог пункту 8.4 Методики, фізична особа-підприємець Коваленко М.Ф. (місто Сарни, частка ринку - 4,91%) та товариство з обмеженою відповідальністю "Газовик" (місто Березне, частка ринку - 13.9%) у спірний період фактично не створювали конкуренції Підприємству у вказаних територіальних одиницях, так як їх частка на визначеному ринку була занадто малою в порівнянні з часткою позивача, що дозволяло останньому користуватись своїм монопольним становищем на даній території. Зазначені обставини були висвітлені у рішенні Відділення від 25 грудня 2013 року № 92 у справі № 03-1/33-13.
З матеріалів справи вбачається, що відсутність значної конкуренції на ринках роздрібної торгівлі скрапленим газом в територіальних межах міста Сарни та міста Березне давала можливість позивачу діяти незалежно від діяльності конкурентів і споживачів та встановлювати умови поведінки на ринку. При цьому, конкурентний тиск, створюваний іншими ринковими силами (товариство з обмеженою відповідальністю "Газовик" та фізична особа-підприємець Коваленко М.Ф.), не був значним для того, щоб визначити поведінку ринкового лідера, виходячи з обсягів реалізації скрапленого газу у зазначених територіальних межах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість оспорюваного рішення відповідача щодо встановлення позивачем максимальних відпускних цін в тих територіальних межах, в яких він не зазнавав значної конкуренції або конкуренція взагалі була відсутня (місто Сарни - 95,054 % та місто Березне - 86,1 %). Даний висновок також підтверджується тим, що на інших АЗС (наприклад, у місті Рівному, де частка позивача становить 31,48%) Підприємство застосовувало мінімальні ціни реалізації скрапленого газу.
У той же час надані позивачем розпорядження про зміну ціни (т. 1, а.с. 41-57) оцінюються судом критично, оскільки дані документи складені у різні періоди, що унеможливлює підтвердження застосування однакових цін протягом березня-травня 2013 року, оскільки містять дані про різні ціни на АЗС.
Відтак, дії позивача по встановленню максимальних, монопольно високих цін реалізації скрапленого газу для заправки автомобілів на окремих АЗС (в межах міста Сарни та міста Березне) є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону у вигляді встановлення таких цін реалізації скрапленого газу для заправки автомобілів, які не можливо було б встановити за умови існування конкуренції на ринку.
Слід зазначити, що факт зайняття Підприємством монопольного становища на спірних ринках підтверджується матеріалами справи, відповідним дослідженням, проведеним Відділенням у порядку, передбаченим Методикою, а також не оспорюється самим позивачем.
При розгляді даної категорії справ суд перевіряє правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, однак не перебирає на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України. Відтак, суд позбавлений можливості знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено вищезазначеними органами, і на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
У той же час з оспорюваного рішення вбачається, що для виявлення ознак монопольного становища позивача на визначених територіальних (географічних) межах ринку у визначених часових межах відповідно до пункту 2 Методики Відділення провело наступні дії: встановило об'єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання - Підприємство у порівнянні з іншими вказаними вище товариствами, визначило конкретний товар - скраплений газ для заправки автомобілів, який продається позивачем та іншими вказаними вище суб'єктами господарювання, склало перелік основних продавців скрапленого газу, визначило товарні та територіальні (географічні) межі ринку, встановило проміжок часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку, визначивши часові межі ринку, обсяг товару, який обертається на ринку, а також дослідило динаміку встановлення цін на скраплений газ на різних АГЗС позивача.
Щодо допущеної Відділенням описки у пункті 4 резолютивної частини оспорюваного рішення щодо включення у спірний період 14, 15 та 16 травня 2013 року, на яку посилається Підприємство як на підставу для його скасування, то остання не впливає на обґрунтованість цього рішення, оскільки, як вбачається з його змісту, Підприємство встановлювало максимальні ціни на АГЗС (АЗС) у територіальних межах, в яких ринкова влада та частка позивача є суттєвою, що не спростовує факту зловживання Підприємством своїм монопольним становищем та обґрунтованості спірного рішення вцілому.
Вказана описка не впливає також і на розмір штрафу, стягнутого Відділенням у оскаржуваному рішенні, оскільки за пунктом 1 частини 2 статті 52 Закону за порушення, передбачене, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку.
Таким чином, питання наявності чи відсутності в діях суб'єкта господарювання ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем та повноти з'ясування обставин, які мають значення для справи, у спірному рішенні були досліджені в системному аналізі з діями суб'єкта господарювання, встановленими Антимонопольним комітетом України та вимогами статей 12, 13 Закону і відповідними положеннями Методики.
Слід також зазначити, що для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як правопорушення, передбаченого статтею 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, не обов'язкове настання наслідків у вигляді ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання або споживачів, зокрема, заподіяння їм шкоди (збитків), а достатньо встановлення можливості настання таких наслідків. Відтак, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що його монопольне становище на спірних ринках не призвело до настання несприятливих наслідків, а тому не є правопорушенням.
Згідно з частиною 2 статті 52 Закону за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 вказаного Закону накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Враховуючи норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, пунктів 3, 4, 5 та 6 рішення відповідача (зокрема, щодо стягнення з позивача штрафу у загальному розмірі 136 000 грн. 00 коп.).
Відповідно до статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; не доведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Водночас судом встановлено, що відповідачем у спірному рішенні у повному обсязі проведено аналіз ринку послуг, що надаються позивачем, з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та правильно застосовано норми матеріального права.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки позивач у встановленому законом порядку не довів незаконності та необґрунтованості спірного рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів 3, 4, 5 та 6 прийнятого Відділенням рішення від 25 грудня 2013 року № 92 у справі № 03-1/33-13.
Відтак, у задоволенні позову Підприємства слід відмовити.
Оскільки у позові відмовлено, понесені у справі судові витрати відповідно до вимог статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 29 грудня 2014 року
Суддя Є.В. Павленко