Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" грудня 2014 р.Справа № 922/4266/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава", м.Харків
про стягнення 122300,45 гривень
за участю представників:
позивача - Кирей О.В. (довіреність №431 від 21 жовтня 2014 року)
відповідача - Генріхова Д.А. (довіреність б/н від 13 жовтня 2014 року)
Позивач, публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (відповідача) про стягнення 122300,45 гривень. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору відступлення права вимоги №70378-20/14-7 від 05 червня 2014 року щодо повернення коштів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву (суддя Добреля Н.С.), порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03 листопада 2014 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року розгляд справи було відкладено на 28 листопада 2014 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 27 листопада 2014 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх.№42468), в якому останній зазначає про те, що умови договору №1107 від 29 листопада 2013 року не передбачають права, обов'язку покупця перераховувати грошові кошти на рахунок інших третіх осіб. Також відповідач зазначає, що у відповідності до умов договору (п.1.1), право вимоги за зобов'язаннями відповідача відступається у сумі 106264,66 гривень. При цьому, на його думку, вказана сума не підтверджена документами. Крім того, відповідач вказує на те, що видаткові накладні, на які посилається позивач, в обґрунтування позовних вимог, не відповідають вимогам чинного законодавства до складання первинних документів. Договір про відступлення прав вимоги, на який посилається позивач, не містить всіх істотних умов господарського договору, так як сторони не визначили строк дії договору, а тому має бути визнаний недійсним. Разом із відзивом відповідач надав документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 листопада 2014 року було відкладено розгляд справи на 09 грудня 2014 року.
08 грудня 2014 року справу №922/4266/14 було передано до розгляду судді Аріт К.В., на підставі витягу автоматизованої системи документообігу суду про повторний перерозподіл справи, у зв'язку із відсутністю повноважень судді Добрелі Н.С.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 грудня 2014 року було відкладено розгляд справи на 24 грудня 2014 року.
Представник позивача у судовому засіданні 24 грудня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 24 грудня 2014 року проти позовних вимог заперечував, з підстав, зазначених у відзиві. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
29 листопада 2013 року між приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава», (покупцем, відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу №1107 (надалі - договір №1107), у відповідності до положень якого, продавець зобов'язався передати (поставити) лікарські засоби і вироби медичного призначення у власність покупця, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти відповідно до умов зазначеного договору.
Пунктами 1.2 та 2.4 договору №1107 встановлено, що товар передається по найменуванню та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних. Ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами заказом і зазначаються у видаткових накладних.
Згідно із п.2.3 договору №1107, підтвердження виконання заказу продавцем є підписання видаткової накладної покупцем при прийомі-передачі партії товару.
У відповідності до положень пункту 2.5 договору №1107, сума договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у видаткових накладних.
Згідно із п.п.5.1-5.4 договору №1107, покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться у повному обсязі на умовах, що вказуються у видатковій накладній на поставку товарної партії. У розрахункових документах покупець повинен вказувати номер та дату видаткової накладної згідно з якою здійснюється сплата за поставлений товар та номер і дату договору.
Пунктами 6.1. та 6.2. договору №1107 встановлено, що товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 22 березня 2014 року по 17 квітня 2014 року, приватним акціонерним товариством "Альба Україна" було поставлено на адресу відповідача товар на суму 106264,66 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с.29-111). Вказані накладні було підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств.
Пунктом 4.2 договору №1107 визначено, що покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його в порядку, передбаченому розділом 5 зазначеного договору.
Відповідач, в свою чергу, отриманий товар на суму 106264,66 гривень не оплатив. Доказів сплати до суду не надав.
Крім того, 05 червня 2014 року між приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (первісним кредитором) та публічним акціонерним товариством «Банк» Київська Русь» (новим кредитором, позивачем) було укладено договір відступлення прав вимоги №70378-20/14-7 (надалі - договір відступлення), за умовами якого, первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін Полтава» (боржника, відповідача) у сумі 106264,66 гривень, що випливають з договору купівлі-продажу №1107 від 29 листопада 2013 року, укладеного між боржникам (відповідачем) та первісним кредитором.
Згідно із п.3.1. договору відступлення, новий кредитор (позивач) набуває право вимоги, що відступається за цим договором після підписання сторонами зазначеного договору.
Пунктом 7.1. договору відступлення передбачено, що новий кредитор (позивач) набуває право вимоги від боржника (відповідача) належного виконання зобов'язання по оплаті коштів боржником у сумі, яка зазначена у п.1.1 вказаного договору, тобто 106264,66 гривень.
У відповідності до п.1.2 договору відступлення, первісний кредитор зобов'язаний повідомити відповідача як боржника про здійснення відступлення права вимоги за основним зобов'язанням протягом 3 днів з моменту набуття новим кредитором права вимоги.
На виконання умов договору відступлення, первісний кредитор надіслав повідомлення (а.с.25) на адресу відповідача про здійснення відступлення права вимоги по оплаті 106264,66 гривень, яке виникло на підставі договору №1107. Факт направлення відповідного повідомлення підтверджується списком №1895 згрупованих внутрішніх поштових відправлень та поштовим чеком (а.с.122).
Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що приватне акціонерне товариство "Альба Україна" виконало свої зобов'язання за договором №1107 належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за договором №1107 не виконав, у зв'язку з чим, враховуючи факт заміни кредитора у основному зобов'язанні, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 106264,66 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Таким чином, суд вважає, що заборгованість відповідача у розмірі 106264,66 гривень, яка виникла на підставі договору купівлі-продажу №1107 від 29 листопада 2013 року, є нормативно та документально обґрунтованою.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.
Отже, за договором відступлення права вимоги (цесії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених таким договором умовах. При цьому, цивільним законодавством не вимагається оплатного відступлення прав вимоги від первісного кредитора до набувача.
Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, з урахуванням факту заміни кредитора у зобов'язанні, на підставі договору відступлення права вимоги №70378-20/14-7 від 05 червня 2014 року, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 106264,66 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача 8507,00 гривень пені та 1152,90 гривень суми 3% річних за період з 15 травня 2014 року по 23 вересня 2014 року, а також 6375,89 гривень суми інфляційних втрат за період з 15 травня 2014 року по 31 серпня 2014 року, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу України, уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.
Як випливає зі змісту статті 197 Цивільного кодексу України, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).
Згідно п.7.2. Договору відступлення, крім права вимоги, новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки, штрафних санкцій і збитків, заподіяних невиконанням ним зобов'язань за договором купівлі-продажу.
П.7..2 договору купівлі-продажу передбачено нарахування пені у випадку порушення покупцем строків оплати.
Отже, позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому нараховані суми підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позов про те, що заміна кредитора у договорі №1107 відбулась без його згоди і без його повідомлення, про те, що договір відступлення є неукладеним, та таким, що суперечить чинному законодавству України, суд зазначає наступне.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
За приписами статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
Згідно із статтею 518 Цивільного кодексу України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором.
Таким чином, з огляду на наведені норми, чинне законодавство не вимагає згоди боржника на уступку кредитором вимоги іншій особі та не дає підстав вважати уступку незаконною, у разі неповідомлення боржника. Однак, слід зазначити, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення боржника про відповідне відступлення вимог.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що ототожнення правових підстав недійсності правочину з підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину, є помилковим (Інформаційний лист ВГСУ №01-06/1642/2011 від 24.11.2011).
Щодо посилань відповідача у відзиві на позов про те, що первинні документи, які надані позивачем на підтвердження виникнення основної заборгованості, не відповідають нормам чинного законодавства, та про те, що відтиски печатки його підприємства на видаткових накладних не відповідають зразку підпису уповноважених осіб, суд відхиляє відповідні доводи, оскільки додатковою угодою №1107 від 29 листопада 2013 року (а.с.20) сторонами було погоджено зразок відбитку печатки, якою матеріально відповідальна особа відповідача приймала товар за договором №1107. До того ж, дослідивши первинні документи, а саме спірні видаткові накладні, суд дійшов висновку про їх повну відповідність вимогам, встановленим чинною Уніфікованою системою організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), затвердженою Наказом Держспоживстандарту України №55 від 07 квітня 2003 року.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, ст.129 Конституції України, ст.ст.512, 514, 516, 518, 530, 546, 548, 612, 625, 629, 632, 691 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низьких цін Полтава" (61052, м.Харків, вул.Полтавський шлях, 10, код ЄДРПОУ 38971740) на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м.Київ, вул.Хорива, 11-А, код ЄДРПОУ 24214088) 106264,66 гривень основної заборгованості, 8507,00 гривень пені, 1152,90 гривень суми 3% річних, 6375,89 гривень інфляційних втрат та 2446,00 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29 грудня 2014 року.
Суддя К.В. Аріт
Справа №922/4266/14