Справа № 161/12054/14-ц Провадження № 22-ц/773/1574/14 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т.М.
Категорія: 2 Доповідач: Грушицький А. І.
23 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Грушицького А.І.,
суддів: Киці С.І., Федонюк С.Ю.,
при секретарі Вергуну Т.С.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та визначення в ній частки за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року,
2 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності, визначення в ній частки та виділення її в натурі. Позов мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 22 серпня 2003 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2011 року шлюб між сторонами розірвано.
Під час шлюбу сторони придбали приміщення кормоцеху, який знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м., за ціною 20489 грн. Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за відповідачем.
На утриманні позивача перебувають троє неповнолітніх дітей та сестра - інвалід І групи. Відповідач аліментів на утримання спільної дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не сплачує.
Позивач просила суд відступити від засад рівності часток при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на приміщення кормоцеху, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м.; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частки та ОСОБА_3 право власності на ? частки у праві спільної сумісної власності на приміщення кормоцеху, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м.; виділити ОСОБА_1 в натурі частину даного приміщення, що відповідає ? частки у праві спільної сумісної власності.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2012 року позовну заяву в частині вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення в натурі ? частини приміщення залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2012 року позов задоволено.
Постановлено визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частини приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м. Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2014 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2012 року в даній справі скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м. Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину приміщення кормоцеху, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 242,5 кв.м.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року та постановити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з підстав в ній зазначених.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що сторони придбали спірне нерухоме майно під час шлюбу, позивач не довела наявність підстав для відступу від засад рівності часток при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також сторони не подали належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірне майно придбавалося за рахунок особистих коштів.
Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено, що з 22 серпня 2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2011 року (а.с. 10, 33, 74).
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
На даний час на утриманні позивача знаходиться також неповнолітня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7), батько якої - ОСОБА_6 позбавлений батьківських прав рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 грудня 2008 року (а.с. 67).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2008 року ОСОБА_1 призначено опікуном над її сестрою ОСОБА_7, яка є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду і допомоги (а.с. 72, 73).
На підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке підлягає продажу з аукціону, від 29 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 і зареєстрованого в реєстрі за № 291, відповідач ОСОБА_3 придбав у СГ ТзОВ «Боголюби» в особі ліквідатора Темчишина В.П. приміщення кормоцеху, загальною площею 242,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 4). 24 лютого 2010 року комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на вказане нерухоме майно (а.с. 5).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Доводи сторін, зокрема позивача ОСОБА_1 про те, що її батько ОСОБА_10 вніс передоплату за придбання спірного нерухомого майна, а відповідача ОСОБА_3 про оплату за приміщення особистими коштами, позиченими у ОСОБА_11 та придбання спірного майна під час фактичного припинення подружніх стосунків, не підтверджуються належними та допустимими доказами та спростовуються тим, що 29 січня 2010 року ОСОБА_1 надала письмову згоду, посвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 і зареєстровану в реєстрі за № 290, якою ствердила, що дії чоловіка відповідають інтересам сім'ї (а.с. 208).
Отже, придбане сторонами під час шлюбу згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке підлягає продажу з аукціону, від 29 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 і зареєстрованого в реєстрі за № 291, приміщення кормоцеху, загальною площею 242,5 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі ст. 60 СК України належало подружжю на праві спільної сумісної власності.
При цьому, позивачем дійсно не доведено наявність підстав для відступу від засади рівності часток при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки наявність заборгованості по аліментах, на думку колегії суддів, не свідчить про наявність підстав для збільшення частки позивача у праві спільної сумісної власності на нежитлове приміщення.
За таких обставин, на момент пред'явлення позову були усі підстави для проведення ідеального поділу спільного майна подружжя в рівних частках.
Разом з тим, постановляючи рішення 15 вересня 2014 року суд першої інстанції не взяв до уваги, що на момент вирішення справи позивач розпорядилася частиною спірного майна подружжя.
Зокрема, будучи власником ? частин спірного приміщення на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 січня 2012 року, яке на той час не було скасоване, згідно договору дарування ? частин нежитлового приміщення від 9 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 і зареєстрованого в реєстрі за № 2914, ОСОБА_1 передала безоплатно у власність своїй дочці ОСОБА_12 ? частини приміщення кормоцеху, загальною площею 242,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 123). 25 жовтня 2012 року комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_12 зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно (а.с. 124).
Договір дарування на даний час в судовому порядку недійсним не визнаний, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не скасована.
Тобто, суд першої інстанції провів поділ майна, що в цілому вже не належить сторонам, не залучивши до участі у справі власника такого майна.
Позов ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності та визначення в ній частки не може бути задоволений, оскільки на момент вирішення спору змінився власник частини об'єкта позову. Позивач на власний розсуд розпорядилася своєю часткою, а відповідач будь-яких прав позивача щодо володіння, користування чи розпорядження її часткою у праві спільної власності не порушив.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та визначення в ній частки відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді