Справа № 159/6064/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Агеєва Є.О.
Провадження № 22-ц/773/1941/14 Категорія: 27 Доповідач: Веремчук Л. М.
22 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Веремчук Л.М.
суддів - Антонюк К. І., Овсієнка А.А..
при секретарі Черняк О.В.
з участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року,
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 16000 гривень, відсотки в сумі 456 гривень, суму витрат від інфляції в розмірі 656 гривень, 3% річних в сумі 126 гривень, а всього - 17238 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 243 гривні 60 копійок.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від19 листопада 2014 року внесено виправлення в рішення суду, зокрема резолютивну частину рішення суд викладено в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 16000 гривень, відсотки в сумі 491 гривню 70 копійок, суму витрат від інфляції в розмірі 656 гривень, 3% річних в сумі 123 гривні 62 копійки, а всього - 17271 гривню 32 копійки.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки наданої відповідачем ОСОБА_1 ОСОБА_3 останній надав в борг ОСОБА_1 16000 грн. Відповідно до боргової розписки позивач зобов'язався повернути кошти до 01 липня 2014 року.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір позики, на підтвердження чого представлена вищевказана розписка позичальника.
Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факт надання вказаної розписки, лише зазначає, що дана розписка носить формальний характер, оскільки насправді кошти йому не передавались.
Наявність оригіналу договору та оригіналу розписки у кредитора, які надані позивачем суду першої інстанції і долученої до матеріалів справи, свідчить про існування невиконаного зобов'язання між сторонами.
Посилання апелента, що дана розписка носить формальний характер, оскільки насправді кошти йому не передавались не заслуговує на увагу суду оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому суд вірно виходив з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Беручи до уваги вище наведене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальна сума боргу скала 17238 грн. в т.ч. 16000 гривень - заборгованість за договором позики, відсотки в сумі 491 гривню 70 копійок, суму витрат від інфляції в розмірі 656 гривень, 3% річних в сумі 123 гривні 62 копійки.
Колегія судів приходить до висновку, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про порушення права позивача на повернення суми.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача суми боргу, оскільки суд з'ясувавши усі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору з достатніх підстав дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини позикового зобов'язання та обґрунтовано стягнув грошові кошти з відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2014 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: